Сьогодні ввечері, 25 числа місяця Адар, у всьому світі відзначають 124-ту річницю з дня народження праведної ребецн Хаї-Мушки Шнеєрсон – дружини Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендла Шнеєрсона та доньки Шостого Ребе ХаБаД.
Хоча ребецн Хая-Мушка мала високий статус – «дружина Царя та донька Царя», адже і її батько, і чоловік носили найвищий титул Глави покоління – Любавицького Ребе, вона залишалася надзвичайно скромною людиною, вірним супутником і надійною опорою свого великого чоловіка. Її життя стало зразком для багатьох єврейських жінок нашого покоління, її ім’ям називають дочок у десятках тисяч єврейських сімей, а численні благодійні та освітні установи по всьому світу носять її ім’я. Важливі події її життя стали визначними датами в єврейській традиції.
Пропонуємо вам короткий біографічний нарис про ребецн Хаю-Мушку.
Дитинство
Ребецн Хая-Мушка народилася в містечку Бабиновичі, що межує з Любавичами, в одну із субот місяця Адар 1901 року, у родині рабина Йосефа-Іцхака, майбутнього Шостого Любавицького Ребе, та ребецн Нехами-Діни. Її ім’я запропонував дідусь – П’ятий Любавицький Ребе Шолом Дов-Бер. Так звали її прабабусю, дружину Третього Любавицького Ребе Менахема-Мендла, відомого як Цемах Цедек.
Перші роки дитинства Хая-Мушка провела в Любавичах, у будинку батьків та дідуся. Рабі Шолом Дов-Бер мав особливу прихильність до внучки та справив на неї величезний вплив. Навіть через багато років ребецн згадувала: «Його молитви, сповнені справжнього почуття, закарбувалися в моїй пам’яті назавжди. Я можу повторити кожне його слово».
Юність
Юність Хаї-Мушки припала на тяжкі роки революції та червоного терору, коли все, що було пов’язане з юдаїзмом і релігією, жорстоко придушувалося.
У 1920 році, після смерті Ребе Шолома Дов-Бера, її батько очолив рух ХаБаД, а в ті роки це означало – стати лідером єврейського спротиву. Він створював у радянській Росії підпільні хедери, єшиви, мікви.
Хая-Мушка була вірною хасидкою та помічницею батька, активно беручи участь у його ризикованій діяльності. Багато з того, що вона робила, досі залишається невідомим, але один факт зберігся: Хая-Мушка тривалий час, ризикуючи життям, приносила свічки та їжу у підпільну єшиву.
Згодом, коли родина переїхала до Петрограда, Ребе Йосеф-Іцхак оформив на дочку довіреність, що дозволяла їй отримувати будь-яку офіційну й неофіційну кореспонденцію на його ім’я. Це означало дві речі: по-перше, вона була частиною підпілля і користувалася абсолютною довірою. По-друге, отримуючи пошту батька, вона йшла на ризик, а батько вірив у її мужність та здатність справлятися з небезпекою.
Шлюб
Ще в юності, за ініціативи дідуся Ребе Шолома Дов-Бера, Хая-Мушка була заручена з Менахемом-Мендлом Шнеєрсоном, нащадком Ребе Цемах Цедека.
У 1928 році, після того, як родині вдалося вирватися з радянської Росії, у Варшаві відбулося весілля. На ньому були присутні найвидатніші рабини Польщі, лідери хасидських дворів, керівники єшив, єврейські громадські діячі. Але мало хто з них міг уявити, яке значення матиме ця подія: через трохи більше ніж двадцять років зять Ребе Йосефа-Іцхака став його наступником – Главою ХаБаД, що змінив єврейський світ.
Самовідданість у дотриманні кашруту
Після весілля молодята жили в Берліні, а після приходу до влади нацистів переїхали до Парижа. Свідки згадують про суворе дотримання кошерних законів у складних умовах.
Ребецн Хая-Мушка проходила кілька кілометрів пішки в передмістя Парижа, щоб бути присутньою на доїнні (адже присутність єврейського спостерігача робить молоко «єврейським»). У Парижі неможливо було знайти мацу, що відповідала високим стандартам кошерності родини Шнеєрсон, тому ребецн вручну перебирала зерно, молола його на ручному млині та сама випікала мацу.
Вогняна Європа
З початком Другої світової війни почалися поневіряння: Віші, Ніцца, Марсель… Проте навіть у статусі біженців Ребе та ребецн не поступалися своїми принципами, дотримуючись єврейських законів у найсуворішій формі.
Пізніше ребецн згадувала один з епізодів цієї втечі. Під час бомбардування їй довелося штовхнути на землю єврея, що замішався, що опинився поряд з нею. «Звичайно, я штовхнула його, щоб урятувати йому життя, – говорила вона з усмішкою, – але я штовхнула єврея. А отже, я мала розкаятися і вибачитися».
Америка та лідерство Ребе
У 1940 році після багатьох зусиль, докладених єврейською громадськістю у всьому світі, Ребе Йосеф-Іцхак був врятований із захопленої нацистами Європи та прибув до США. Він одразу ж почав робити кроки задля порятунку дочки та зятя. У 1941 році рабі Менахем-Мендел і ребецн Хая-Мушка дісталися американського берега.
У 1950 році Ребе Йосеф-Іцхак помер. Більшість хасидів вимагали, щоб рабі Менахем-Мендл змінив його на посту лідера ХаБаДу. У 1951 році, в першу річницю відходу Ребе, рабі Менахем-Мендл публічно виголосив свій перший маамар – дослідження Б-жественного, яке може зробити тільки Ребе.
Ребецн Хая-Мушка була серед тих, хто домагався від рабі Менахема-Мендла згоди зайняти пост Ребе. Вона розуміла, що це означає для неї: у її чоловіка не буде особистого часу, він перестане належати собі та родині. Але вона виросла в домі, де самопожертва була повсякденністю. І вона розуміла, що її чоловік – єдина людина, яка здатна продовжити і розширити справу батька, Ребе Йосефа-Іцхака.
Дружина Ребе
Сорок п’ять років ребецн Хая-Мушка прожила у світовому центрі руху ХаБаД у самому серці жвавого єврейського району Нью-Йорка, і, попри це, про неї та її життя майже нічого не відомо. Вона жодного разу не брала участі в громадських урочистостях чи зібраннях, ніколи не з’являлася на людях. Робила покупки лише в тих магазинах, де її не знали в обличчя і ставилися до неї, як до звичайної покупчині. Відомий випадок, коли вона зустрілася в магазині з дружиною лідера одного з хасидських дворів. Та, захоплено привітавшись, повідомила продавцям, що вони мають честь… Не завершивши покупок, ребецн вийшла з магазину і більше ніколи туди не поверталася.
Те небагато, що нам відомо про ребецн Хаю-Мушку, розповіли після її смерті люди, які були близькі до родини Ребе або працювали в його домі. Вони, зокрема, поділилися історіями про незвичайні стосунки між Ребе і його дружиною.
У ті ночі, коли Ребе затримувався на фарбренгенах або приймав людей, а це траплялося іноді до світанку, ребецн не лягала спати, чекаючи на нього.
В останні роки, страждаючи від тяжкої хвороби, вона робила все, щоб приховати це від чоловіка – і це при тому, що євреї з усіх куточків світу розповідали йому про свої біди й просили благословення. Один із близьких людей якось запитав ребецн, чому вона не попросить у свого великого чоловіка благословення на зцілення. «Мені важливо не засмучувати його», – була відповідь.
«Всі хасиди – мої діти…»
Якось хасидська родина відвідала ребецн, і їхні діти почали досліджувати будинок. Один із них запитав: «А де ваші діти?» Інший, помітивши відсутність іграшок, відповів: «Напевно, вони вже виросли й поїхали». Батьки засоромилися, але ребецн, обійнявши малюків, відповіла: «А ви й є мої діти».
Іншим разом вона відповіла на подібне запитання: «Усі хасиди – мої діти».
«Вона теж може благословляти»
Група хабадських жінок надіслала ребецн Хаї-Мушці букет квітів до дня народження, а разом із ним – конверт з іменами людей, які потребували благословення. Секретар передав букет ребецн, а конверт – Ребе. Ребе прочитав на конверті ім’я дружини й запитав секретаря, чому той приніс конверт йому. Секретар пояснив, що в ньому список людей, які просять благословення. «Ну, так вона теж може благословляти», – відповів Ребе цілком серйозно.
«І Ребе, і його книги належать хасидам…»
У 1985 році відбувся суд у справі крадіжки книг із бібліотеки Рабі Йосефа-Іцхака, батька ребецн Хаї-Мушки. Злодієм виявився племінник ребецн і онук Ребе, який вважав себе одним із спадкоємців і взяв книги, на його думку, по праву. Хабадський союз, своєю чергою, наполягав, що бібліотека Ребе – не приватне зібрання, і закони спадкування не мають до неї стосунку. Коли ребецн, як одному з головних свідків у справі, поставили запитання, кому належать книги, вона відповіла фразою, що стала легендарною: «І Ребе, і його книги належать хасидам…».
Відхід у вічність
За тиждень до своєї смерті ребецн зателефонувала всім своїм близьким і знайомим, з кожним довго розмовляла. Ніби знала…
Відчувши сильну слабкість, вона викликала лікаря. Після огляду лікар запропонував їй лягти в лікарню для обстеження. Наступного дня, 21 швата, ребецн прибула до лікарні. Черговий лікар почав заповнювати анкету, задаючи їй питання.
Ребецн попросила води. Їй принесли склянку. Вона промовила благословення, зробила ковток і зблідла. «Все гаразд?» – запитав лікар. Вона кивнула. За кілька миттєвостей вона знову зблідла. «Все гаразд?» – знову запитав лікар. Але вона вже не відповіла. Це був вечір напередодні 22 швата 1988 року.
На похороні, що відбувся наступного дня, зібралися тисячі людей. А незабаром по всьому світу почали відкриватися єврейські навчальні заклади для жінок і дівчат, що носять її ім’я.
Щороку в місяці шват у Нью-Йорку проходить всесвітній з’їзд посланниць Ребе, для яких ребецн Хая-Мушка залишається символом самопожертви, скромності та відданості.
