Сьогодні ввечері настає Десяте число місяця Шват – найважливіша дата в хасидському календарі. Це особливий день для всіх послідовників любавицького хасидизму. Саме 10 Швата відзначають як день народження нашого покоління, адже заведено вважати, що покоління змінюється, коли змінюється його Голова.
Цього дня 75 років тому пішов із життя Попередній Голова Любавицького руху, Ребе Йосип-Іцхак Шнеєрсон, а рівно через рік, 74 роки тому, його зять Менахем-Мендел Шнеєрсон, прийняв на себе керівництво єврейським народом і титул Любавицького Ребе. Гарний опис тих історичних днів є в книзі “Буду жити серед них” Якова Ханіна та Еліяу Елькіна.
“…Прибувши в Америку, Ребе Йосип-Іцхак Шнеерсон протягом двох років раз на тиждень виголошував маамар, однак потім він став робити це все рідше. Востаннє він виголосив маамар у свій день народження, 12 Тамуза 5705 (1945) року.
Протягом наступних п’яти років Ребе готував до друку маамарим, які він виголосив або написав ще в Європі. Брошури з маамарим виходили до особливих дат, щоб хасиди, вивчаючи їх у ці дні, могли відчути й зміцнити свій зв’язок із Ребе.
Першу частину трактату “Баті Легані” Ребе підготував для вивчення 10 Швата 5710 (1950) року, до йорцайту його бабусі, ребецн Рівки. Другу частину передбачалося випустити до 13 Швата, до йорцайту матері Ребе, ребецн Штерни-Сари, третю – до Пуриму, а четверту – до 2 Нісана, йорцайту його батька, Ребе РАШАБа. У трактаті обговорювалася ідея мети Творіння і те, як єврей може і повинен здійснити її.
У суботу, 10 Швата, хасиди приступили до вивчення першої частини цього трактату. Раптом хтось звернув увагу, що в слові шліта (абревіатура “хай триватимуть і будуть добрими дні його життя”), що супроводжувало ім’я Ребе на заголовній сторінці, пропущено букву йуд.
Вранці, о 7:50, доктора Зелігсона викликали телефоном з повідомленням, що Ребе стало погано. Прибігши на місце, лікар виявив, що у Ребе стався сильний серцевий напад. Зелігсон зробив два уколи, але це не допомогло. Поліцейські, які несли кисневу подушку, теж запізнилися. О 8:07 душа Ребе покинула тіло. У цей момент у кімнаті перебували сам доктор Зелігсон, секретар Ребе Шолом Левітін і помічник Ребе Шолом-Бер Ейнхорн. Усі троє представляли три частини єврейського народу: доктор Зелігсон був ісраеліт, рав Левітін – левіт, а рав Ейнхорн – коен. Оскільки, згідно із законом Тори, коену заборонено перебувати в одному приміщенні з померлим, рав Ейнхорн негайно вийшов на вулицю, і незабаром уся громада дізналася про те, що трапилося.
Минули дні жалоби, і хасиди звернулися до зятя Ребе, раббі Менахема-Менделя, з проханням взяти на себе керівництво Хабадом, але той відмовився. “Дер Ребе лебт” (“Ребе живий”), незмінно відповідав він, коли хтось заводив розмову на цю тему. Коли прохання стали наполегливими, раббі Менахем-Мендел пригрозив виїхати в таке місце, де його не зможуть знайти. Хасиди не знали, що робити.
Одного разу раву Еліяу Сімпсону, який виконував останні десять років обов’язки секретаря рабі Йосефа-Іцхака, уві сні з’явився сам Ребе і запитав:
– Чому хасиди так засмучені?
– Тому що нам нема до кого звернутися, – відповів рав Сімпсон.
– Хіба мій зять Мендел не з вами?
– Але він відмовляється прийняти керівництво.
– Йому вже це було наказано.
За першої ж нагоди рав Сімпсон переказав свій сон раббі Менахему-Менделу.
– Я жодних вказівок не отримував, – відповів той.
Тоді рав Сімпсон і ще кілька літніх хасидів вирушили на могилу раббі Йосефа-Іцхака і прочитали там лист, у якому просили Ребе віддати відповідне розпорядження. Відтоді, коли йшлося про перебрання на себе керівництва Хабадом, раббі Менахем-Мендел уже не відмовлявся, але мовчав, і було видно, що він не знав, що відповісти.
26 Тевета 5711 (1951) року рав Аарон Казарновський помістив у газетах, що видавалися на ідиш, оголошення, що 10 Швата цього року рабі Менахем-Мендел Шнеєрсон на прохання хасидів візьме на себе керівництво Хабадом. Наступного дня майбутній Ребе викликав рава Казарновського і велів негайно дати спростування.
– Можна мені щось сказати з цього приводу? – запитав рав Казарновський і, отримавши дозвіл, продовжив, – Минулої ночі я побачив уві сні Ребе. “Передай моєму зятю”, – сказав він мені і згадав ваше ім’я, – що в Торі говориться: “І Всевишній відповів Мойсею: “Що ти волаєш до мене? Говори синам Ізраїлю, щоб рушили вперед!” Запитай його, чому він стверджує, що я досі ще Ребе? Передай йому мої слова: “Говори синам Ізраїлю, щоб ішли вперед і піднімалися разом із тобою до приходу нашого праведного Мошиаха!”.
Раббі Менахем-Мендел вислухав рава Казарновського та відповів:
– Спасибі за добрі звістки. Але і мені теж є чим вас порадувати.
І майбутній глава Хабада показав щойно отриману телеграму, в якій головний ашкеназький рабин Ізраїлю Іцхак Герцог вітав адресата з прийняттям на себе керівництва рухом і благословляв на успіх.
10 Швата 5711 (1951) раббі Менахем-Мендел вирушив на могилу свого тестя і прочитав там листи всіх тих, хто просив про благословення. Останнім, гірко плачучи, він прочитав міхтав аіткашрут (лист, у якому хасиди приймають Ребе як свого безперечного лідера й оголошують про свій зв’язок із ним), наприкінці якого стояли тисячі підписів.
Коли він повернувся, хасиди, прочитавши післяобідню та вечірню молитву, заповнили “Севен Севенті”, очікуючи фарбренгена. Раббі Менахем-Мендл проводив фарбренгени протягом усього року, але цього разу всі сподівалися, що він, нарешті, візьме на себе керівництво Хабадом.
Без чверті дев’ятої почався фарбренген. Раббі Менахем-Мендл почав з того, що необхідно зміцнювати свій зв’язок з його тестем, Ребе, за допомогою служіння Вс-Вишньому, а потім сказав:
– Йдеться в Талмуді: “Прибувши в місто, слідують його звичаям”. Традиція, яка склалася тут, у США, така: перш ніж приступити до якогось нового проекту, роблять офіційну заяву. Ось офіційна заява, яку я хочу зробити: “Приступайте до дій. І результатом цих дій мають стати три види любові, які слід розкрити в собі та в інших – любов до Б-га, любов до Тори та любов до ближнього. Якщо одна з цих складових неповноцінна, її слід довести до досконалості, і завдяки цьому ми вийдемо, нарешті, з цього гіркого вигнання”.
Ребе подав знак, і присутні заспівали нігун. У цей момент піднявся один із літніх хасидів, рав Авраам-Сендер Нємцов, і голосно вимовив:
“Сіхот (бесіди) – це дуже добре, але ми хочемо почути від Ребе маамар!”. Настала тиша. Усі чекали реакції Ребе. Хасиди знали, що вимовивши маамар, він візьме на себе керівництво рухом. І Ребе виголосив свій перший маамар, “Баті Легані”, основою якого послужив маамар Попереднього Ребе. У ньому Ребе говорив про те, що мета сьомого покоління Хабада – завершити духовну роботу всіх попередніх поколінь і привести Мошиаха в наш матеріальний світ.
– А тепер я хочу сказати ось що, – оголосив Ребе, закінчивши маамар. – Ребеїм Хабада завжди вимагали від хасидів, щоб ті служили Вс-Вишньому своїми власними силами, не покладаючись на праведників. Не обманюйте себе, не сподівайтеся, що я зроблю за вас усю роботу, а ви будете в цей час бездіяти. Я допомагатиму, як можу, але кожен із нас має присвятити всього себе – усе своє тіло і свою душу – виконанню завдання, покладеного на нас моїм тестем.
– А зараз ми скажемо легаім, – сказав Ребе, закінчивши свою промову.
Тієї самої секунди вісімдесятирічний рав Нємцов видерся на стіл і вигукнув:
– Хасиди! Слухайте мене! Сьогодні у нас великий день! У нас тепер є Ребе! І з цієї нагоди ми маємо виголосити благословення “Шехехеяну”!
* * * *
Упродовж майже півстоліття рабі Менахем-Мендел – відтоді, як очолив рух Габад, працював, не жаліючи сил для того, щоби здійснити свою місію: перетворити наш світ на оселю для Вс-Вишнього й привести Мошиаха і Визволення”.
