Сьогодні, 9 адара, виповнюється 85 років від дня прибуття Шостого Любавичного Ребе Йосипа-Іцхака Шнеєрсона до Сполучених Штатів Америки, що стало поворотним пунктом в історії розвитку сучасного єврейського руху.
Про цю історичну подію існує чимало розповідей і свідчень, бо відомо, що пароплав, яким Ребе приплив до Америки (ця морська подорож тривала 12 днів), прийшов до нью-йоркського порту напередодні, у понеділок, 8 числа другого місяця Адара 5700 року (тоді це було 18 березня), але він прибув о 18:00, а згідно з тогочасними законами, пасажирам судна, яке прибувало до Нью-Йоркського порту пізніше 4-ї години дня, не дозволялося спускатися на берег до ранку наступного дня. Саме тому Ребе вступив на землю Нового Світу вранці у вівторок, 9 числа другого Адара 5700 року, і тисячі людей прийшли в порт для того, щоб зустріти Ребе РАЯЦ. Коли з’явився Ребе, що спускався з судна, натовп вибухнув криком “Шолом Алейхем!”, а багато хто вимовив також благословення “Шеехеяну”.
Посланці всіх американських єврейських організацій з’явилися зустріти Ребе. Навіть мер міста Нью-Йорк відправив на цю зустріч свого офіційного представника. Після короткої зустрічі в залі порту Ребе РАЯЦ вирушив до готелю “Грейстаун” у Мангеттені. Там Ребе оселився на початку свого перебування в США.
На вечорі, організованому на честь його приїзду того дня, Ребе сказав: “Починають із благословення. Подяка Вс-Вишньому, благословенному, за те, що врятував нас і вивів нас із тіснини на простір… Мені дуже неприємно заважати сердечним веселощам тут присутніх і порушувати власні сердечні веселощі, але великий біль наших братів і сестер, які страждають немилосердно, не дає мені спокою… Крик братів наших і сестер, а особливо численних учнів єшів Польщі, переслідує мене в кожному місці та в кожний час. І не можу я дати спокою душі своїй, поки не допоможе Вс-Вишній, благословенний, і не визволять їх…”.
Очільник нашого покоління Сьомий Любавичний Ребе Менахем-Мендел Шнеерсон так описав значення цього дня в єврейській історії: “9 Адара – це той день, коли переїхав центр хасидизму ХаБаД із верхньої половини земної кулі в нижню, з приїздом попереднього Ребе, мого тестя, глави покоління, у США на постійне місце проживання… Відомий його вислів, що “в нижній половині земної кулі не відбувалося Дарування Тори в розкритому вигляді”, і звідси зрозуміло, яка велика новина сталася з приїздом Попереднього Ребе 9 Адара до США, – адже саме в нижній половині земної кулі почав розташовуватися центр хасидизму ХаБаД, внутрішньої Тори – “душі Тори”. (Ісваадус, 5750 р. (1990 р.), том 2, стор. 343). І за рахунок цього сталося подібне до того щодо ідеї Звільнення, що відбувається Істинне Звільнення, Вічна Геула, після якої не буде вигнання, для “вічного народу”, за рахунок повноти розкриття “вічної Тори”, – як і відкритої, (так) і внутрішньої Тори, таким чином, що це “одна Тора”. (Ісваадус, 5750 р. (1990 р.), том 2, стор. 345)”.
Американське громадянство Шостий Любавичний ребе прийняв через дев’ять років, 16 адара 5709 року. На колись популярному сайті Yeshiva.ru так описує ці події: “У четвер, 16 адара, о першій годині пополудні, у “Севен Севенті”, будівлю, що розташована в будинку №770 по Істерн-Парквей, у кварталі Краун Гайтц, у районі Бруклін міста Нью-Йорк, яку придбав Шостий ребе, що стала його “синагогою, єшивою та домом добрих справ”, прибула спеціальна юридична делегація уряду США. Ребе РАЯЦ прийняв їх вбраний у шовкову капоту та штраймл (тобто в суботній одяг). По праву його руку стояв його зять, рабі Менахем-Мендел Шнеерсон.
Після привітання, зверненого до членів делегації, Ребе РАЯЦ сказав: “Про теперішню ситуацію говориться в Мідраші, що коли батько наш Авроом отримав наказ: “Іди собі з землі твоєї, з батьківщини твоєї, і з дому батька твого, у землю, що Я вкажу тобі”, – “У годину, коли… проходив Арам-Наараїм… побачив, що їдять вони й п’ють… Сказав [Авроом:] “Лише б не було мені долі в цій землі!” Коли досяг він Сулма-Шел-Цур, побачив, що зайняті вони прополкою… і сапкою… Сказав [Авроом:] “Лише б була в мене доля в цій землі!” Сказав йому Святий, благословенний Він: “Нащадкам твоїм віддам Я землю цю””. Подібно до цього, у нашому випадку: після всіх ходінь і поневірянь з місця в місце, з держави в державу, – нині, з волі Провидіння, знайшов я місце, придатне для того, щоб звідти отримувало керівництво розповсюдження єврейства і “поширення джерел назовні”, – тут, в Америці”.
Після бесіди Ребе РАЯЦ підписав різні документи, необхідні для прийняття громадянства. На завершення зустрічі, яка тривала близько півгодини, Ребе РАЯЦ попрощався з членами делегації та іншими, посміхнувшись та обмінявшись з ними рукостисканнями.
Глава нашого покоління Сьомий Любавичний Ребе Менахем-Мендел Шнеерсон сказав із цього приводу: “У Конгресі ухвалили спеціальний закон, для того щоб мій учитель, мій тесть, Ребе, міг прийняти громадянство, [перебуваючи] у власному домі. Оскільки, коли глава покоління потребує чогось, з цього приводу видаються окремі закони”.
У ті роки Америка відчувала себе, як зрештою, і зараз, мало не головною країною світу. Американські євреї поділяли цю оману, вважаючи, що їхня країна має особливі переваги перед іншими країнами Галута. Шостий Любавицький Ребе розвіяв цю хибну думку, сказавши після приїзду до США: “Америка із ніт андерш!” – “Америка нічим не відрізняється від інших країн”. Тоді важко було собі уявити, що в Америці єврейські сім’ї зможуть продовжити спосіб життя, ухвалений у містечках Східної Європи, що діти знову підуть у хедери та єшиви, що виросте нове покоління, яке не соромиться свого походження, яке продовжує “золотий ланцюг” поколінь.
Один із прийомів злого начала, “єцер а-ра” – нашіптувати єврейській душі: “Тора, традиції – це прекрасно. Але часи змінюються, не завжди і не скрізь є місце для традиційного єврейського способу життя”.
Ребе РАЯЦ і до приїзду в Америку стикався з цією руйнівною для єврейства ідеєю. Більшовики почали викорчовувати духовне коріння російського єврейства, закривати синагоги і переслідувати всіх, хто займався релігійною діяльністю. Рабі Йосип-Іцхак став Любавицьким Ребе 1920 року. У ті дні “розумні євреї” вважали єдино можливим шляхом національного порятунку лінію поступок і догоджання влади. Цьому самовбивчому прагматизму рабі протиставив стратегію наступу єврейського духу. Він відкрив (у двадцяті роки!) десятки єшив і синагог, мікв і розподільчих точок кошерної їжі. 1927 року Ребе РАЯЦ був засуджений до вищої міри покарання, яку суд послідовно замінив спочатку на десять років заслання на Соловки, на три роки заслання в Кострому, а потім – на депортацію з СРСР.
Чи не були зусилля Ребе марними? Адже в тридцяті роки було закрито засновані ним єшиви, а їхніх учнів ув’язнено в табори.
Але те, що відбувається зараз у країнах колишнього СРСР, те, що сталося в Америці за останні п’ять десятиліть – прямий результат підходу Ребе до питання про місце єврея у світі.
Він посіяв зерна самовідданості, навчив людей бачити: немає місця і немає обставин, де єврей не міг би йти дорогою предків, немає влади, що в змозі забрати в нас Тору, якщо ми самі не випустимо її з рук. Ніщо не може зупинити єврея, який знає, для чого живе!
