Історія єврейської громади міста тісно пов’язана з історією розселення євреїв у нашій країні.

Перша згадка про євреїв, які жили на території сучасної української держави, відноситься до I століття до н. е. Виникнення великих єврейських громад пов’язане з перемогами князя Святослава над хозарами 965 року, коли частину полонених євреїв оселили в Києві. У XIII столітті на території Галицько-Волинського князівства оселялися євреї з Німеччини та Східної Європи. Потік цих переселенців збільшився наприкінці XV століття, коли євреїв Німеччини переслідував імператор Максиміліан I. Так формувалася єврейська громада України, яка, пройшовши через безліч випробувань, через погроми, страшні роки повстання Богдана Хмельницького, Голокост, комуністичний режим, збереглася до наших днів. Одним із найважливіших центрів розвитку єврейського життя в Україні було і залишається місто Дніпро, раніше Дніпропетровськ і Катеринослав.

Історія місцевої єврейської громади починається практично з моменту заснування міста 1776 року. 1791 року імператриця Катерина II видає указ “Про надання євреям громадянства в Катеринославському намісництві і Таврійській області”. І вже 1793 року в Катеринослав, тоді вже губернське місто, кинулися євреї. До рубежу XVIII-XIX століть чисельність єврейського населення міста перевищила 300 осіб, а в губернії євреїв жило близько тисячі. Вони активно сприяли розвитку міста; так, наприклад, перший кам’яний будинок у Катеринославі побудував купець Гірш Луцький у першій третині XIX століття. Єврейські купці займалися і транспортуванням льону – однієї з основних статей експорту губернії – через пороги, Дніпром, до Одеси. Але здебільшого євреї Катеринослава в ті часи були кравцями – цим займалися близько чверті єврейських сімей міста.

Економічна історія Катеринослава-Дніпропетровська – металургійного центру Російської імперії, Радянського Союзу і сучасної України – також почалася з того, що єврей Заславський 1832 року на Ливарній вулиці збудував чавуноливарний завод. У 1833-му відкрилася суконна фабрика Неймана.

Культурне життя міста також завжди було тесно пов’язана з євреями. 1843 року купець Абрам Йосипович Луцький будує кам’яну будівлю театру. До 1885 року цей театр був головним центром культурного життя Катеринослава: тут давали вистави найкращі гастролери, зокрема трупа Бергера з італійськими співаками та українські трупи Кропивницького і Старицького.

У той час євреї Катеринослава становили 15% населення міста. Природно, місту потрібна була велика синагога, і в середині XIX століття відкрили Хоральну синагогу, яка в 90-х роках ХХ ст. отримала назву “Золота Роза”. Вона була побудована на місці згорілої 1833 року будівлі дерев’яної синагоги, зведеної 1800 року. “Золота Роза” на довгі роки стала однією з визначних пам’яток міста завдяки вишуканим архітектурним рішенням.

У 1897 році євреї становили вже понад 36% міського населення, при цьому єврейським промисловцям належало близько чверті підприємств Катеринославської губернії. У перші роки XX століття євреєм Спектором у Катеринославі було побудовано один із найкращих на той момент у Російській імперії кінотеатр на тисячу місць.

У 1900-х роках єврейське життя Катеринослава, незважаючи на погроми, що прокотилися містом, було різноманітним та активним. Ставилися єврейські спектаклі, будувалися нові синагоги і молитовні будинки, лікарні та навчальні заклади. Євреї брали участь у роботі Міської думи, головним рабином міста було обрано Леві-Іцхока Шнеєрсона, відкрився Катеринославський єврейський політехнічний інститут… Але розвиток єврейського життя було зупинено: спочатку революцією і Громадянською війною, потім антиєврейською, антирелігійною політикою радянської влади. До кінця 20-х – початку 30-х років було закрито практично всі синагоги міста, зокрема й Хоральну синагогу. Це призвело до того, що 1932 року, під час введення паспортів нового зразка зі знаменитою “п’ятою графою”, багато євреїв змінили прізвища і вказали неєврейську національність.

У другій половині 30-х років у всій країні досягла піку хвиля сталінських репресій, яка торкнулася і єврейського населення міста. Багатьох євреїв було заарештовано і розстріляно за звинуваченнями у створенні “сіоністських шпигунських організацій”. За звинуваченням у створенні “антирадянського єврейського клерикального підпілля” заарештували й заслали до Казахстану Головного рабина Катеринослава-Дніпропетровська Леві-Іцхока Шнеєрсона, який усі роки радянської влади активно допомагав євреям дотримуватися єврейських законів, був справжнім духовним лідером єврейської громади тих років. Єврейське населення міста в ці роки перевищувало 40 відсотків.

25 серпня 1941 року Дніпропетровськ був окупований фашистськими військами. Єврейська громада міста повною мірою пізнала жах Голокосту – у жовтні цього року було розстріляно понад 11000 євреїв – жителів Дніпропетровська.

Після закінчення війни єврейська громада міста робить спроби знову отримати в користування будівлю синагог, проте отримує відмову. У громади залишається тільки будівля на Коцюбинського, 7 (зараз її називають Малою синагогою). Мала синагога до 2000 року залишалася єдиною в місті діючою синагогою.

Антисемітська істерія 1949-53 років не оминула і Дніпропетровськ. На святкування Рош А Шона у вересні 1952 року синагогу закидали камінням. У місцевій пресі з’явилися антисемітські статті. Почалися повальні перевірки в медичних установах у зв’язку зі “справою лікарів”, антиєврейські кампанії почалися в установах і на підприємствах Дніпропетровська. Тільки смерть Й. Сталіна в березні 1953 року зупинила цю вакханалію, але не закінчилася. Сталіна в березні 1953 року зупинила цю вакханалію, але не закінчилася антиєврейська політика Радянської влади. Антиізраїльська політика СРСР передбачала постійний контроль за діяльністю іудейських громад, який посилювався рік від року. До 80-х років XX століття до Малої синагоги приходили лічені літні євреї, і тільки у великі свята там збиралася помітна кількість людей.

У зв’язку зі змінами в житті Радянського Союзу наприкінці 80-х років, у Дніпропетровську робляться перші спроби відродження єврейського життя, створення єврейських культурних і громадських організацій. Однак справжній початок єврейського відродження в Дніпропетровську починається з приїздом у червні 1990 року посланця Любавицького Ребе рабина Шмуеля Камінецького і його дружини ребецн Хани.

З червня 1990 року відродження єврейського життя в Дніпропетровську розвивається наростаючими темпами. У 1991 році відкривається єврейська школа, яка за короткий термін стає однією з найбільших у Європі. Відкриваються благодійні фонди та культурні організації. У 1992 році понад 5 тисяч євреїв беруть участь у грандіозному Ханукальному концерті в Палаці спорту “Метеор”. Встановлено тісні зв’язки з єврейською громадою Бостона, завдяки чому в Дніпропетровську відкрито жіночу гінекологічну клініку, дитячу поліклініку, проводять вакцинацію дітей і новонароджених, у низці лікарень встановлюють унікальне медичне обладнання, відкривають програми підтримки мікрокредитування жінок ризику, допомоги дітям із неповних сімей “Великий брат – Велика сестра”, реабілітації дітей зі спеціальними потребами (ДЦП, аутизм). Здійснюється проєкт протезування при переломах шийки стегна та багато іншого.

Створюється розвинена інфраструктура розвиненої Єврейської громади, реконструюється будівля хоральної синагоги “Золота Троянда” (2000 р.). Створюється будинок для літніх людей “Бейт-Борух” (2002 р.). Відкривається унікальний дитячий освітній центр “Бейт Циндліхт” (2003 р.). Відкривається благодійна їдальня “Бейт-Борух”. І багато іншого.

У 2012 році відкривається найбільший у світі єврейський центр “Менора”. З моменту відкриття центр “Менора” став важливою визначною пам’яткою міста, у ньому відбуваються найважливіші не тільки єврейські, а й міські заходи, а також форуми та події національного та міжнародного рівня. У центрі “Менора” розміщені такі важливі інституції, як музей “Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні” та Український інститут вивчення Голокосту “Ткума”; Консульство держави Ізраїль і почесні консульства деяких європейських країн; Єврейський Медичний Центр; освітні, культурні та соціальні фонди й організації, а також об’єкти культурно-ділової інфраструктури – приміщення для конференцій і зали урочистостей, а також індустрія сфери гостинності. У “Менорі” проходять найбільші форуми, конференції, громадські заходи, концерти, прийоми, урочистості та інші івенти.