Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. південні території Російської імперії в адміністративному відношенні були розділені між двома новоствореними губерніями – Новоросійською та Азовською. Виникає необхідність подальшого заселення та економічного освоєння цих територій, будівництва нових міст, зокрема губернських.

Влітку 1775 р. було обрано місце для будівництва нового губернського міста. Назване Катеринославом, воно було закладено при впадінні річки Кільчень у річку Самару, приблизно за вісім верст від лівого берега Дніпра. Однак уже в перші роки існування міста виявилася невигідність його місця розташування. Дедалі яснішою ставала безперспективність подальшої розбудови міста в цьому місці. Незабаром місто на Кільчені передало своє ім’я новому губернському центру, закладеному на Дніпрі.

Указом від 30 березня 1783 р. на півдні України створюють нову адміністративно-територіальну одиницю – Катеринославське намісництво, що об’єднало Азовську і Новоросійську губернії. 22 січня 1784 р. послідував указ “Про заснування губернського міста в Катеринославському намісництві під назвою Катеринослава”, у якому, зокрема, визначалося: “Губернському місту під назвою Катеринослав бути за кращою зручністю на правому боці річки Дніпра біля Койдака”. Наприкінці 1784 р. було остаточно визначено місце розташування Катеринослава з розміщенням центру міста на високому, великому правобережному пагорбі біля закруту Дніпра проти острова Монастирського і козацької слободи Половиці. Офіційне заснування міста на Дніпрі відбулося 9 травня 1787 р. У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава було нарешті переведено “губернське правління” і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, що містив у собі майже всю Степову Україну (за винятком Криму та прилеглих територій).

Населення міста збільшувалося не тільки за рахунок місцевих жителів, а й багатьох інших народів, як Російської імперії, так і з-за кордону. Це були німці, болгари, греки, грузини, вірмени, калмики, німці, молдавани… 1793 року сюди попрямували і євреї, після другого поділу Польщі, коли Росії дісталися Білорусь і Південна Русь, що стали підданими Росії. Усім іноземним переселенцям відпущено було зі скарбниці на перших порах на допомогу 250 000 рублів.

Протягом 1790-х років місто розвивалося повільно. Фабрики вдалося відкрити тільки в 1794 р. і в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створення університету та академії було швидко виключено з розгляду. У тих умовах, коли причорноморські міста перебрали на себе функції промислових, торговельних і культурних центрів, степові міста не мали значних перспектив. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у скромніших розмірах. Але впродовж першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центру Півдня України.

Новий етап у житті міста починається з кінця 1850-х рр., а особливо після реформи 1861 р. і пов’язаних із нею змін у соціально-економічних відносинах. Населення міста почало швидко зростати. Джерелом поповнення кількості жителів Катеринослава стали здебільшого селяни, які йшли в місто на заробітки. Якщо в 1857 р. населення міста становило 13217 осіб, то на 1865 р. воно становило 22846 осіб, тобто зросло на 73%. У 1885 р. Катеринослав уже мав 46876 жителів. За 20 років населення міста подвоїлося.

У 1875 р. у місті було побудовано стаціонарний вантажопасажирський порт. У 1881 р. почалося будівництво залізниці на правобережжі Катеринослава і моста через Дніпро (закінчено в 1884 р.). З 1881 р. місто почало зростати нечуваними темпами. Наступні 10-15 років повністю змінили не тільки його вигляд, а й роль і місце в економічному, громадському та політичному житті України, Російської імперії та світу.

У цей час на сході та на заході від міста почалися промислові розробки кам’яного вугілля та залізної руди. Починаючи з 1897 року Південний регіон перегнав Урал і вийшов на перше місце в імперії з видобутку корисних копалин.

Загалом про темпи розвитку промисловості в місті свідчать цифри: якщо в 1880 р. у ньому налічувалося 49 фабрик і заводів з обсягом виробництва в 1,5 млн руб. і з числом робітників – 572, то 1903 р. їх було вже 194, а сумарний обсяг виробництва становив 21,5 млн руб., число робітників сягало 10649 осіб.

Потреби вугільної, залізорудної та металургійної промисловості спричинили відкриття в 1899 р. Вищого гірничого училища (з 1912 р. – Гірничий інститут, а нині – Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”) з двома відділеннями – гірничим і заводським.

Катеринослав активно забудовувався, стаючи цікавим з точки зору архітектури містом. Головною артерією його був тоді й залишається зараз Проспект. Довжина Проспекту становила близько 5 кілометрів, ширина – від 50 до 80 метрів. 1887 року в місті мешкало росіян – 47200 осіб, потім за чисельністю йшли євреї – 39979, українці – 17787, поляки – 3418, німці – 1438 осіб. У місті було 9 іноземних консульств. Серед 1075 іноземних підданих – австро-угорці, німці, турки, бельгійці, французи, швейцарці, перси, греки. Багато з них своїми капіталами допомагали облаштовувати місто. Так, бельгієць Г.Є. Камб’є побудував тут перший електричний трамвай. З проведенням мережі залізниць і початком роботи металургійних заводів місто перетворюється на великий торговельний центр із продажу заліза та виробів із нього. Водночас Катеринослав був одним із найбільших хлібних ринків півдня. Крім значного попиту з боку місцевих величезних млинів, мільйони пудів зерна продавали як для внутрішнього споживання, так і на експорт.

1917-1920 роки є надзвичайно складними в історії нашого міста. За цей час до двох десятків разів у Катеринославі змінювалася влада. Саме на ці роки припадає грандіозний злам, який довелося пережити народам колишньої Російської імперії. Руйнувалася економіка міста, транспорт, комунальне господарство, житловий фонд, скорочувалося населення. 30 грудня 1919 р. у Катеринослав остаточно вступили частини Червоної армії.

Катеринослав на початку 1920-х років, як і вся країна, опинився в стані жорстокої суспільно-політичної кризи, спричиненої провалом політики “воєнного комунізму” і катастрофічними наслідками світової та громадянської воєн. Лише “нова економічна політика” принесла місту значне полегшення, зміцнення його статусу як великого адміністративного центру та нову назву. 20 липня 1926 року Катеринослав став Дніпропетровськом. У 1932 році Дніпропетровськ логічно став центром області, до складу якої увійшли 4 міста і 50 районів.
Одночасно із середини 20-х років Дніпропетровськ стає одним із центрів індустріалізації. До 1940 р. у Дніпропетровську налічувалося 622 підприємства, які виробляли продукції на 1096929 тис. руб. Майже всі вони були технічно реконструйовані.

25 серпня 1941 року Дніпропетровськ захопили німецько-фашистські війська. Починаючи з вересня 1941 року, нацисти почали знищення єврейського населення міста. Перший масовий розстріл відбувся в день Симхат Тора в балці Ботанічного саду. Дніпропетровськ був звільнений тільки після форсування Дніпра радянськими військами в жовтні 1943 року. Повоєнний розвиток Дніпропетровська тісно пов’язаний із розвитком країни в цілому. Місто стало одним із головних економічних центрів СРСР, у якому значну роль відігравала військова промисловість, у зв’язку з чим до кінця 1980-х років до Дніпропетровська був закритий в’їзд іноземців. Зі здобуттям незалежності Україною Дніпропетровськ посів одне з провідних місць в економічному та політичному житті молодої держави. Зараз Дніпропетровськ – місто, яке багато в чому визначає вигляд сучасної України.

Використано матеріали сайту www.gorod.dp.ua. Докладніше про історію Дніпропетровська: http://gorod.dp.ua/history/