Свято дарування Тори – Шавуот – починається ввечері 1 червня, із заходом сонця. Найважливіше – почути читання Десяти Заповідей.
Прослухати читання Десяти Заповідей – це головна, основна заповідь свята, і її виконання покладено на кожного єврея – від найменшого до найстаршого. Тому до синагоги приносять навіть немовлят і приводять людей похилого віку – усіх, кому дозволяє здоров’я. Адже це велика радість і честь – бути разом і знову прийняти величніший дар в історії створення світу – Святу Тору.
Проте, звісно ж, у такого великого свята, як Шавуот, є безліч цікавих аспектів, звичаїв і традицій, які мають глибокий духовний сенс. Пам’ятаючи, що головне в Шавуот – бути присутнім на читанні Десяти Заповідей, ми пропонуємо нашим читачам, які «хочуть знати більше», спеціальний огляд праці рабина Еліягу Кі Това «Книга нашої спадщини» та інших джерел.
Про назви свята
«І свято Шавуот святкуй – свято першоплодів, коли починаєш жнива пшениці» (Шмот, 33)
У цього свята є чотири назви: Шавуот, Свято Бікурім, Ацерет і Свято Дарування Тори.
Назва Шавуот (буквально – «Тижні») походить від семи тижнів (шавуот), які відраховують від свята Песах. Ці сім тижнів завершуються перед 6 сівана, який стає п’ятдесятим днем після Песаху. Інше пояснення базується на співзвуччі слова шавуот («тижні») зі словом швуот («присяги»), адже з цим днем пов’язані дві присяги:
- присяга, яку дав народ Ізраїлю біля підніжжя гори Синай при отриманні Тори: Наасе ве-нішма! – «виконуватимемо [вказівки Тори] і вивчатимемо [її, вникаючи в сенс заповідей]»;
- присяга, яку дав Всевишній: ніколи не замінити обраний Ним народ Ізраїлю іншим народом.
Назва Свято Бікурім («першоплоди») походить від звичаю приносити до Храму «перші плоди своєї землі» – як знак вдячності Всевишньому, Який дав у спадок Землю Ізраїлю та насичує її плодами. Бікурім приносили лише з семи видів плодів, якими славиться Земля Ізраїлю: пшениця, ячмінь, виноград, інжир, гранати, оливки та фініки. Церемонія принесення бікурім була дуже урочистою й відбувалася при великому скупченні народу. Ремісники Єрусалима припиняли роботу, коли повз проходила процесія з бікурім, і вставали перед нею. Увійшовши на подвір’я Храму, паломники передавали бікурім коенам, читаючи уривок із Тори, який описує цю заповідь і події, що трапилися з народом Ізраїлю до входу в Землю Обітовану. Це читання завершувалося словами: «А тепер – ось я приніс перші плоди урожаю землі, яку Ти дав мені, Господи!»
У Талмуді Шавуот зазвичай називається словом Ацерет. Ця назва відображає ідею, що Шавуот є завершенням свята Песах – його восьмим днем, віддаленим на сім тижнів (подібно до того, як Шміні Ацерет є завершенням свята Сукот).
Остання, четверта назва – Свято Дарування Тори – пов’язана з тією ж ідеєю й підкреслює, що вихід з Єгипту, який ми святкуємо на Песах, не був самоціллю, а лише підготовкою до отримання Тори. У молитвах цього дня ми постійно називаємо його: «…це свято Шавуот – час дарування нашої Тори». Але чому ж сказано «дарування», а не «отримання» Тори? Тому що дарування Тори сталося в конкретний день, а її отримання – триває постійно, щодня… У Талмуді наведено дискусію про те, коли саме відбулося дарування Тори – 6 чи 7 сівана. Галаха вирішує це на користь 6 сівана, і саме в цей день ми відзначаємо дарування Тори.
Про основні особливості свята Шавуот
Молитви й Кідуш свята Шавуот не відрізняються від аналогічних молитов і Кідуша інших свят-паломництв (регалім), хоча, звісно, в них згадується «день свята Шавуот, час Дарування Тори». У молитві Мусаф згадуються жертви цього дня, а також хлібна жертва з зерна нового врожаю, і промовляються слова: «У день перших плодів». Як і в інші свята, у Шавуот читають повний Галель – без скорочень.
Як і в інші свята регалім, у Шавуот під час вечірнього Кідуша промовляється благословення «Шеегеяну». Господиня дому промовляє це благословення в момент запалення святкових свічок, перед їхнім запалюванням. Існує заповідь влаштовувати в Шавуот дві трапези, під час яких їдять м’ясо й п’ють вино – як і в інші свята.
У переддень Шавуота прийнято здійснювати обряд очищення шляхом занурення в мікву, адже кожен єврей повинен очиститися перед святом регель. Також існує звичай занурюватися в мікву ще раз зранку в день свята – на згадку про очищення, яке здійснив народ Ізраїлю в «дні відокремлення», що передували отриманню Тори в стані абсолютної чистоти.
Попри те, що у переддень інших свят прийнято завершувати вечірню молитву Арвіт (Маарів) трохи раніше звичайного часу, у переддень Шавуота ми молимось вже після появи зірок на небі. Річ у тім, що в Торі сказано про підрахунок днів Омеру, які мають передувати святу, таке: «Сім тижнів – повними нехай будуть вони» (Ваїкра 23:15). Це означає, що ми не можемо прийняти святість святкового дня завчасно, тобто ще до повного завершення попереднього дня, адже це – лише сорок дев’ятий день рахунку, і в такому разі сім тижнів вийдуть неповними.
Аналогічно, Кідуш у Шавуот не починають, доки не переконаються, що вже настала святкова ніч.
Прийнято прикрашати домівки та синагоги в Шавуот листям або пахучими травами. Існує звичай прикрашати сувої Тори трояндами. Той, хто не підготував заздалегідь листя чи трави для прикрашання дому в Шавуот, не має права використовувати для цієї мети інше листя чи трави, навіть якщо вони були зірвані або нарізані до настання свята. Однак якщо він заготовив їх спеціально для цієї мети, але забув розкласти або розвісити до настання свята, він має право зробити це вже під час свята.
Якщо свято припадає на неділю, забороняється розкладати або розвішувати трави в суботу, навіть якщо вони були заготовлені ще в п’ятницю, адже заборонено готуватись до свята в Шабат.
Також прийнято встановлювати дерева в синагогах довкола підвищення (біми) – на згадку про те, що в Шавуот Всевишній визначає долю плодових дерев, і слід молитися за них. Віленський Гаон заборонив цей звичай у багатьох громадах, тому що інші народи згодом також запровадили у свої свята звичай встановлювати дерева.
Прийнято не спати всю святкову ніч, вивчаючи Тору та читаючи встановлений Тікун лейл Шавуот, текст якого міститься в молитовниках. У «Шулхан Арух» Арі наведено такі слова: «Знай, що той, хто не лягає спати цієї ночі й займається Торою, зможе спокійно спати всі інші ночі, й нічого поганого з ним не станеться протягом усього року».
Під час ранкової молитви та читання Тори слід усіляко остерігатися, щоб не задрімати. Це стосується передусім молитви Мусаф, адже саме під час неї завершувалося виконання заповіді рахування Омеру – принесенням хлібної жертви з нового врожаю, як сказано в Торі: «І порахуйте собі… і принесіть нове хлібне приношення». Без цього завершення заповідь не є виконаною.
Ті, хто не спали всю ніч, зранку здійснюють миття рук (нетілат ядаїм), але не промовляють відповідне благословення (а також інші ранкові благословення). Їх слухають від того, хто спав цієї ночі й тому зобов’язаний їх промовити. Відповівши «амен» на його благословення, усі присутні також виконують свій обов’язок.
Про піюти й особливі тексти свята Шавуот
«Акдамот»
Піют «Акдамот» був складений раббі Меїром, сином раббі Іцхака, який був кантором єврейської громади міста Вормс – того самого міста, в якому жив великий і святий Раші. Розповідають, що Раші вивчав Тору в раббі Меїра.
Син раббі Меїра загинув на освячення Імені Всевишнього в дні хрестового походу 4856 року (1096 р.). Сам раббі Меїр уславив Ім’я Всевишнього, коли погодився взяти участь у нав’язаній йому дискусії з християнськими священниками. Ті намагалися переконати його зректися своєї віри й прийняти християнство. Він рішуче відкинув їхню ганебну пропозицію, висміяв їх, і з повним переконанням і щирістю розповів про могутність Всевишнього, Його чудеса, Його любов до Ізраїлю, про велич Тори та винагороду, яка чекає на тих, хто йде її шляхом.
Життя раббі Меїра обірвалося невдовзі після цієї дискусії. Після його смерті залишилася духовна перлина – піют «Акдамот», що прославляє Творця, Його Тору і народ Ізраїлю, який її прийняв. Цей піют поширився в багатьох єврейських громадах, де його читають безпосередньо перед читанням Тори у свято Шавуот. Він має особливу мелодію, сповнену гідності та величі. Проте у самому Вормсі цей звичай не прижився – громада надто тяжко переживала втрату раббі Меїра, якого дуже любили, а також побоювалася відновлення ворожнечі з боку християн, адже піют містить непрості звинувачення на їхню адресу.
Короткий зміст «Акдамот»
«Акдамот» складається з 90 римованих рядків. Перші 44 з них побудовані так, що кожен другий рядок починається з наступної літери єврейського алфавіту. Початкові літери решти рядків утворюють акростих: «Меїр, син раббі Іцхака, хай зміцниться він у Торі та добрих ділах, амінь, хай зміцниться й утвердиться».
Піют написано арамейською мовою – щоб його могли зрозуміти лише ті, хто вивчає Тору й знайомий із працями давніх мудреців, які писали саме арамейською. Усі 90 рядків закінчуються складом «та» (תא), що символізує слово «Тора», на честь якої вони складені. У Тори немає ні кінця, ні меж – і той, хто доходить у її вивченні до останньої літери (тав), негайно повертається до першої (алеф).
Спочатку піют описує велич Всевишнього. Навіть якби все небо стало пергаментом, усі дерева – перами, море – чорнилом, а всі люди – писцями, цього було б недостатньо, щоби описати славу Творця й велич Його творіння. Адже все створене – лише результат вимовленої Ним однієї єдиної літери з найлегшим звуком – «гей» (ה).
Все небесне воїнство, очолюване серафимами, тремтить, коли починає прославляти Всевишнього. Їм дозволено це лише у визначені моменти. Деякі удостоюються цієї честі лише раз на сім років, а деякі – лише одного разу за всю вічність.
Наскільки ж почеснішою є доля Ізраїлю, заради якого Всевишній залишає Свою небесну свиту! Саме Ізраїлю Він радіє, зробив його Своєю спадщиною, керує його долею, а Ізраїль обрав Його своїм Царем і прославляє Його двічі на день, кажучи Кдушу: «Святий, Святий, Святий». Єдине, чого хоче Всевишній натомість – щоб Ізраїль вивчав Тору, жив за нею, звертався до Нього в молитвах і отримував бажане. Більше того, ім’я Ізраїлю записане у тфілін самого Всевишнього, в якому сказано: «Хто подібний до Твого народу, Ізраїля, єдиного народу на землі».
«Про це, за волею Всевишнього, і маю я розповісти, звеличуючи Ізраїль і його велич».
І ось народи світу звертаються до євреїв: «Хто Він, Який Він – Той, заради Кого ви приймаєте смерть і знищення? Ви – прекрасні та величні. Приєднуйтесь до нас, і ми дамо вам усе, чого забажаєте». Але Ізраїль відповідає мудро: «Слова народів – порожні. Що варта їхня слава у порівнянні з нашою, яка відкриється у свій час? Нам відкриється Велике світло, а ви зникнете у темряві».
Єрусалим буде відбудований, вигнанці знову зберуться в Ерец-Ісраель, брами раю відкриються, і ми побачимо його сяйво. Ми увійдемо в ці брами й будемо насолоджуватись світлом Шхіни. Ми подивимось на Нього й скажемо: «Ось наш Б-г! Ми на Нього сподівалися – і Він нас врятував!». Усі праведники житимуть у власних наметах, зроблених зі шкури Левіятана. А тоді Всевишній поведе хоровод праведників і приготує для них трапезу з м’яса Левіятана, м’яса дикого бика та вина, створеного ще під час шести днів Творення.
Щасливий той, хто цього удостоїться. Щасливий той, хто вірить, що це станеться, чекає на цей день і ніколи не залишає своєї віри!
«Усі ви, хто почує слова цієї пісні, яка вас прославляє, – зміцніться у вірі, і тоді ви отримаєте своє місце серед святих Всевишнього, які увійдуть у Світ Майбутній, – якщо тільки прислухаєтесь до слів, сповнених святості.
Великий і піднесений Всевишній, Він – Початок і Кінець усього. Як же щасливі ми, що Він нас любить і дав нам Свою Тору!»
Історія «Акдамот»
У страшні роки погромів, коли гострий меч переслідував нас, коли вороги Ізраїлю повсюдно розводили багаття, щоб живцем спалити нас лише за те, що ми продовжуємо вірити в істинного Б-га, – саме в ті роки гнані та виснажені євреї ашкеназької Європи знаходили розраду і полегшення в цій пісні. Її звуки зміцнювали їх у вірі та допомагали вистояти перед ворогами. Щоб віддати належне величі цієї пісні та святості її автора, було встановлено звичай читати її в Шавуот під час святкового читання Тори. Одразу після того, як перший із тих, хто читає Тору – коен – промовляв початкову фразу розділу цього дня: «У третій місяць по виході синів Ізраїлевих з Єгипту, цього самого дня, прийшли вони в пустелю Сінай», – читання Тори переривалося, і починали співати «Акдамот». Після завершення пісні читання Тори поновлювалося.
Чому саме так вчинили? Щоб навчити народ заповіді освячення Імені Всевишнього, тобто готовності віддати життя заради Нього. Адже не можна сказати, що ми справді вірні Торі, якщо не готові захищати свою віру в неї навіть тоді, коли в нас відбирають життя. Освячення Імені – невід’ємна частина Тори, яку було даровано нам у третьому місяці – місяці Сіван.
У пізніші часи єврейські мудреці скасували звичай переривати читання Тори для виконання «Акдамот». Відповідно до зміненого звичаю, коен відкриває Сефер Тору на потрібному місці, після чого її накривають покривалом, і, перш ніж виголосити благословення на читання Тори, усі присутні співають «Акдамот».
«Азгарот»
У сефардських громадах не прийнято читати «Акдамот». Натомість, після повторного читання молитви Мусаф хазаном або перед Мінхою читають «Азгарот» (у перекладі – «Попередження»), які склав рабі Шломо бен Габіроль. У цьому творі особливою поетичною формою перераховуються всі позитивні та забороняючі заповіді Тори. За межами Ерец-Ісраель прийнято ділити «Азгарот» на дві частини: першу, що стосується позитивних заповідей, читають у перший день свята, а другу, що містить перелік забороняючих заповідей, – у другий.
У деяких громадах читають «Азгарот», укладені іншими авторами. Добре відомі «Азгарот», складені рабейну Еліягу. Попри те, що в них не згадано деякі заповіді, у багатьох громадах читають саме їх, пам’ятаючи про святість автора, який створив свій твір у в’язниці, маючи при собі лише власну пам’ять, без жодної книги, за якою можна було б перевірити список заповідей та доповнити пропущене.
«Ктуба»
У багатьох сефардських громадах прийнято, що в момент, коли відкривають Арон а-Кодеш і дістають з нього сувій Тори, присутні читають текст «Ктуби» – шлюбного договору, укладеного між Ізраїлем і Торою. Цей текст склав рабі Ісраель Наджара.
Про читання Тори у Шавуот
У Шавуот у синагогах читається частина розділу «Ітро» з книги Шмот – починаючи зі слів «У третій місяць» і до завершення цього розділу – адже цей уривок безпосередньо стосується головної події дня – Дарування Тори Ізраїлю. Текст Десяти заповідей читають у рамках так званого «верхнього мелодійного ряду», зміст якого буде пояснено пізніше.
Мафтір читає уривок з розділу «Пінхас» з книги Бемідбар, що починається словами: «А в день перших плодів» (Бемідбар 28:26). Як гафтара читається уривок з початку книги пророка Єзекіїля, що розповідає про «Маасе Меркава» – неймовірне видіння, яке Всевишній відкрив пророку. Цей уривок обрано тому, що і на горі Сінай Всевишній (так само як і в баченні Єзекіїля) з’явився в оточенні безлічі ангелів. Прийнято доручати читання цієї гафтари найбільшому знавцю Тори в громаді.
За межами Ерец-Ісраель на другий день свята читається уривок з Книги Дварім, що починається словами: «Усе первородне» (Дварім 15:19). Потім мафтір читає вже згаданий уривок із Книги Бемідбар: «А в день перших плодів». Як гафтара обрано уривок із книги пророка Хавакука – від слів: «А Г-сподь – у святому Храмі Своєму» (Хавакук 2:20) до кінця книги.
Безпосередньо перед читанням Тори, після того, як коен піднімається на підвищення, але до того, як він виголошує обов’язкове благословення, в ашкеназьких громадах читають «Акдамот» – на урочистий, освячений звичаєм мотив. Це читання є величним прославленням Творця Всесвіту і Ізраїлю, який отримав Його Тору. У деяких громадах прийнято співати «Акдамот» після того, як коен читає перший абзац свого уривка з Тори. Багато авторитетів не погоджуються з цим звичаєм, вважаючи, що не можна переривати читання Тори посередині. Тому правильно чинять ті, хто читають «Акдамот» до читання Тори, точніше – до того, як коен виголошує благословення на це читання, щоби після благословення відразу почалося читання, нічим не перерване.
У сефардських громадах не прийнято читати «Акдамот», однак у них, після відкриття Арон а-Кодеш, але до того, як з нього дістають сувої Тори, читають текст «Ктуби» – «шлюбного договору» між «подружжям» – громадою Ізраїлю і Торою. Як пише Тур, повсюдно прийнято читати «Азгарот» наприкінці молитви, після того, як хазан завершує її повторення. «Азгарот» містять перелік заповідей Тори. Кожна громада читає їх відповідно до своїх звичаїв.
У Шавуот – день Дарування Тори – в синагогах читається Книга Рут, яка навчає, що Тору можна здобути лише ціною страждань і бідності, які пережила Рут перед тим, як прийняла юдаїзм. Згідно з думкою Віленського Гаона, Книгу Рут слід читати з особливого свитка, написаного на «клафі» (спеціально обробленій телячій шкірі, на якій записують і сувої Тори), промовляючи перед цим два благословення: «На читання мегіли (свитка)» і благословення «Шеегеяну». За межами Ерец-Ісраель Книгу Рут читають у другий день свята.
У деяких громадах не прийнято читати Книгу Рут у синагогах. Натомість кожен читає її вдома або все ж таки в синагозі, але не під час молитви.
У післяобідню пору прийнято збиратися в синагозі і всім разом – цілою громадою – читати Книгу Тегілім (за межами Ерец-Ісраель – у другий день свята), адже саме в Шавуот помер її автор – цар Давид. А оскільки Всевишній рахує роки життя праведників до самого останнього дня, то, без сумніву, Давид також і народився в цей день.
Верхній і нижній мелодійні ряди
Існують дві традиційні мелодії, за якими читається текст Десяти заповідей. Більшість знаків однієї з них записується (в огласованому тексті Тори) згори, над словами, тому цю мелодію умовно називають «верхнім мелодійним рядом». Цей «верхній ряд» сприймає текст Десяти заповідей так, як він записаний у Сефер Тора (свитку Тори), де немає поділу тексту на окремі фрази, лише на відкриті й закриті паршіот («главки»). Згідно з традицією, за якою переписується Тора, усі заповіді, окрім перших двох, є окремими «главками». Дві перші заповіді, вимовлені Всевишнім ніби «на одному диханні», утворюють одну закриту «главку». Тому «верхній ряд» також не виділяє кінців фраз у тексті заповідей, а розглядає кожну заповідь як одне речення – саме так побудована його мелодика. Це стосується як довгих заповідей (що складаються з кількох фраз), так і коротких (які мають лише два слова) – навіть якщо за звичайного, встановленого традицією читання ми об’єднуємо кілька коротких заповідей в одне речення.
Інша традиційна мелодія, більшість знаків якої записується знизу, під словами, називається тому «нижнім мелодійним рядом». Вона відповідає традиції читання Тори в синагогах. Згідно з цим рядом, наступні одна за одною короткі заповіді – «Не вбивай», «Не чини перелюбу», «Не кради» та «Не свідкуй неправдиво проти ближнього» – об’єднуються в одне речення, адже за загальним правилом речення не може містити менше трьох слів. Тому ця фраза мелодійно об’єднується «нижнім рядом». Натомість «главка», що складається з перших двох заповідей, так само як і «главка», яка містить лише одну четверту заповідь, «нижнім рядом» поділяються на кілька фраз.
«Верхній» і «нижній» ряди відрізняються не лише мелодикою. Вони по-різному огласовують сам текст Тори; крім того, в одному ряді деякі приголосні мають даґеш, а в іншому – ні, що, як відомо, має граматичне значення. Виникають також граматичні відмінності через те, що в різних рядах різні слова опиняються наприкінці фраз, що впливає на огласовки.
У Шавуот прийнято читати текст Десяти заповідей за «верхнім рядом», який відокремлює заповіді одна від одної. Адже це день, коли заповіді вперше були дані Ізраїлю! Тому ми й об’єднуємо фрази, що складають «довгі» заповіді, в одне речення – щоб кожна заповідь була почута окремо, так, як ми вперше почули її біля гори Синай.
Про жертвоприношення в Шавуот
П’ятдесятий день рахування Омера – це Ацерет, свято Шавуот. Цього дня в Храмі приносилася така сама жертва мусаф, як і в Рош Ходеш та всі сім днів Песаху: два бики, баран і сім овець (усі вони – всепалення, ола), а також козел (жертва хатаат). Усі ці жертви – це мусаф, перелічений у книзі Бемідбар.
Крім мусафа, цього дня приноситься й Мінха – нова хлібна жертва, що складається з двох хлібів. Разом із цими хлібами приносять такі жертви: бика, двох баранів і сім овець (всі вони – ола), козла (хатаат), двох овець (шламім). Ці жертви перелічені в книзі Ваїкра.
Таким чином, у цей день, крім двох постійних жертв тамід (що приносяться щодня), приносяться такі жертви: три бики, три барани й чотирнадцять овець, разом двадцять тварин (усі – ола), а також два козли (хатаат) і дві вівці (шламім). М’ясо останніх чотирьох тварин (хатаат і шламім) з’їдається.
Обидва хліби, що приносяться в жертву, мають бути спечені з зерна нового врожаю, що виріс в Ерец-Ісраель. Їх виготовляють так: беруть три сеа (міра сипучих тіл, близько 13,5 літра), тобто десять ісаронів (множина від ісарон – міра сипучого, що становить 0,3 сеа) пшениці нового врожаю, вимолочують і виготовляють із неї борошно. Потім це борошно просіюють дванадцять разів через дванадцять сит, отримуючи зрештою лише два ісарони – по одному на кожен хліб.
Ці два хліби мають бути виготовлені з зерна нового врожаю так, щоб кожен ісарон отримувався з півтора сеа після дванадцятиразового просіювання. Борошно для «хлібів-предложення», що виготовляються зі старого зерна, достатньо просіяти лише одинадцять разів – ісарон такої муки виходить із одного сеа зерна. Для ячмінного омера, який також виготовляється з нового врожаю, не потрібне добірне зерно: беруть три сеа й просіюють тринадцять разів. Два хліби виготовляються з двох ісаронів муки, причому тісто для кожного замішується окремо, і окремо випікається. Випікати ці хліби у свято заборонено, тим більше – у суботу. Їх готують напередодні свята.
Тора вимагає, щоб ці хліби були хамецом. Як ми виконуємо цю заповідь? Додаємо до ісарона муки спеціальну закваску, щоб тісто скисло.
Ці хліби мають квадратну форму. Довжина кожного – шість тефахів, висота – чотири ецбаот (міра довжини, буквально – «палець», приблизно дюйм).
Як здійснюється піднесення хлібів разом із двома вівцями, що приносяться як шламім. Беруть дві вівці й підносять ще живими. Потім їх ріжуть, знімають шкуру, відокремлюють грудину й гомілки з кожної, кладуть поряд два хліби, підкладають під них обидві руки й підносять у всі чотири сторони світу, починаючи зі сходу: рухаючи вперед і назад, вгору й вниз. Усе це – за описом Рамбама.
Про звичай їсти в Шавуот молочні страви
У багатьох громадах прийнято в перший день свята Шавуот їсти молочні страви. Існує багато пояснень цього звичаю. У будь-якому випадку, звичай, встановлений нашими праотцями, стає частиною Тори й не може бути скасованим.
Багато хто їсть у Шавуот пироги, спечені на меду, щоб виконати слова з Пісні Пісень: «Мед і молоко під язиком твоїм» (Шир га-Ширім 4:11), а потім їдять м’ясо – щоб виконати заповідь «Радій у свята свої» – адже м’ясна страва є необхідною умовою радості. Звичайно, слід суворо дотримуватися всіх вимог кашруту, щоб святкова трапеза у святий день Дарування Тори відповідала заповідям. Після молочної трапези слід прочитати Біркат га-мазон, зробити годинну перерву, розстелити нову скатертину – і лише тоді подавати м’ясні страви. Вказівку на ці запобіжні заходи ми знаходимо безпосередньо в Торі, де сказано: «Перші плоди землі твоєї принось у дім Г-спода, Б-га твого (в Шавуот)» – і одразу після цього: «Не вари козеняти в молоці його матері» (Шмот 34:26).
Деякі авторитети дозволяють їсти в Шавуот молочні страви після м’ясних, роблячи коротшу перерву, ніж це встановлено на інші дні року.
Походження цього звичаю
Як ми пам’ятаємо, Шавуот – це Ацерет, тобто завершення Песаха. Так само, як у Песах ми їли м’ясо двох жертв – пасхальної і Хагіги, у Шавуот ми їмо дві різні страви – молочну та м’ясну. Кожну з них їмо з окремим хлібом, адже не можна споживати молочне й м’ясне з одним і тим самим хлібом. Ці два хліби нагадують нам про два хліби, які приносилися в Храмі в Шавуот. Так пише Рама.
Як ми пам’ятаємо, немовля Моше було витягнуте з ріки 6-го сівана і відмовилося ссати молоко неєврейської годувальниці. На згадку про це ми в цей день їмо молочні страви (Сефер матамім).
До того, як євреї отримали Тору, їм дозволялося їсти м’ясо тварин, зарізаних будь-яким способом (а не тільки через шхіту), а також м’ясо некошерних тварин. З отриманням Тори вони прийняли й заповідь шхіти, як і інші закони про дозволену й заборонену їжу (адже Десять Заповідей включають усі 613 міцьвот). Уся їхня посудина виявилася непридатною до вживання, і вони не могли її одразу відкошерувати шляхом аґали (кип’ятіння), оскільки Дарування Тори (за загальноприйнятою думкою) відбулося в суботу. Тож у цей день євреї мусили їсти молочні страви (Геулат Ісраель).
До отримання Тори євреї остерігалися вживати молочні страви, вважаючи, що молоко – це частина тіла тварини, відірвана ще за її життя, а тому заборонена для будь-якого вжитку всім нащадкам Ноаха. Те, що молоко дозволене до споживання, ми дізнаємося з Тори, яка підкреслює, що саме ним славиться Ерец-Ісраель – «країна, що тече молоком і медом». Так вчить Талмуд у трактаті Бхорот. Тож тільки після прийняття Тори ми отримали дозвіл споживати молочне (Таамей га-мінаґім).
Зазначається також, що перші літери слів Тори «нове хлібне приношення Господу у ваш Шавуот» (Бемідбар 28:26) на івриті утворюють слово מחלב – «з молока».
Крім того, гематрія (числове значення) слова חלב – «молоко» – дорівнює 40, що відповідає сорока дням, які Моше провів на горі Сінай.
Мідраш розповідає: одне з імен гори Сінай – гавнунім (גבנונים), бо вона біла, як сир (гвіна – גבינה). Тому на Шавуот ми їмо сир.
І ще одне пояснення. Тора навчає нас скромності, тому в давні часи євреї вивчали її, сидячи просто на голій землі. Ось чому в Шавуот ми їмо молочні страви – їжу скромних людей.
Про квіти й трави на Шавуот
На згадку про те, що Тора була дана нам на горі, вкритій зеленню, у Шавуот ми прагнемо, щоби нас оточували дерева, квіти й запашні трави – вони додають святу радості.
Моше народився 7-го адара. Тора розповідає, що мати приховувала його три місяці – аж до 6-го сівана, коли вона змушена була залишити його в очереті на березі ріки. На згадку про це чудо, яке сталося з Моше, у Шавуот на підлогу розстеляють стебла очерету та інші трави.
Освячений традицією єврейський звичай велить запасатися до Шавуоту трояндами та різними пахучими травами, відповідно до мідрашу Ваїкра Раба, де наводиться притча: у царя був фруктовий сад. Одного разу він відвідав його і побачив, що сад заріс бур’янами. Тоді цар наказав садівникам вирвати всі рослини, але раптом побачив серед терну одну троянду. І сказав: «Заради цієї однієї троянди я збережу весь сад». Так і заради Тори був збережений увесь світ (Бней Іссахар).
У Книзі Естер сказано: «А указ (дат – указ, учення, релігія) був проголошений у столиці Шушані» (Естер 8:15). Існує традиція читати назву міста не як Шушан, а як Шошан – троянда. Тому прийнято прикрашати свитки Тори трояндами. Кажуть, що це дуже давній звичай – ще з часів Першого Храму, і Гаман, звинувачуючи євреїв перед царем Ахашверошем, згадував цей звичай як «доказ» їхньої відокремленості.
Про стародавні звичаї свята
У єврейській громаді міста Майнц було прийнято в Шавуот – день Дарування Тори – пекти особливі хали, які так і називали – «Сінай». Адже саме в цей день діти починали вивчати Тору – щоби «підсолодити» їм навчання.
У Франкфурті-на-Майні готували спеціальну м’ясну чи молочну страву у вигляді сходів із семи щаблів – на згадку про сім небес, які відкрив Всевишній у годину Дарування Тори.
Жінки пекли особливі хліби з чотирма «кінцями» – на згадку про два хліби, які приносилися в Храм у Шавуот. Цей звичай спирається на слова Тори: «І виходить ріка з Едену, щоб напувати сад, а звідти розділяється і утворює чотири головні ріки» (Берешит 2:10). За Мідрашем, слово «ріка» означає Тору, а слово «Еден» – гору Сінай.
Крім того, Тора також названа лехем – «хліб», а в Книзі Йова сказано: «Довша вона за землю і ширша за море» (Йов 11:10). Тут чотири «кінці» хліба символізують чотири рівні тлумачення Тори: пшат (буквальний зміст), ремез (натяк), друш (тлумачення), сод (таємниця) (Лев Давид).
Смак молока і меду
Існує думка, що Тору порівнюють із молоком і медом, бо це порівняння натякає: кожен, хто займається Торою, очищається від своєї нечистоти. Адже бджола, яка сама по собі некошерна, виробляє кошерний мед. Так само і молоко – його джерело – кров, яка заборонена до споживання, проте в процесі свого формування молоко стає кошерним. Тому мудреці сказали: «Перетворимо кров – і отримаємо молоко».
