Як відомо, у свято Шавуот (цьогоріч воно припадає на 2 і 3 червня), у дні, коли єврейський народ відзначає річницю дарування Всевишнім Тори на горі Сінай, прийнято їсти молочні страви. Цей звичай має чимало різних пояснень.
Найпоширеніше з них пов’язане з тим, що до дарування Тори євреї не знали тонкощів законів кашруту. Одразу після отримання Тори вони також не могли відкошерувати посуд і провести інші необхідні дії для приготування м’ясної їжі, адже Тору було даровано в Шабат. Молочні ж страви можна було приготувати набагато простіше, і євреї приготували саме їх – щоби з першого ж моменту показати Всевишньому свою готовність дотримуватись Його заповідей. Цей жест став традицією і передається з покоління в покоління.
Втім, існують й інші думки щодо походження та значення цього звичаю. А вже у питанні про те, які саме молочні страви найкраще пасують до Шавуоту, майже кожна єврейська цивілізація має свої «досягнення». Сефарди – одне, кримчаки – інше, тати – третє, не кажучи вже про фалаша та євреїв з Кочіну.
Їдишський погляд на цю тему (у вигляді зразкового кветчу) висловлено в монолозі касрилівського гурмана – монолог цей спершу було підслухано, потім записано, а згодом, у 1904 році, надруковано в петербурзькій газеті «Дер Фрайнд». І зробив це не хто-небудь, а сам достоповажний реб Шолом-Алейхем – так, той самий, на честь якого названо вулиці, зокрема й ту, де розташована синагога «Золота Троянда». Спочатку цей монолог мав назву «Молочна трапеза», пізніше – «Молочна їжа», але головне не назва, а текст. Якщо захочете його перечитати – легко знайдете в інтернеті його російський переклад (найвідоміший переклад страждає навіть надмірною «слов’янізацією»: навіщо ж називати Швуес «седмицею»?).
Саме з уривка цього монологу Ар’є Ольман розпочав своєрідне дослідження «молочної проблеми», опубліковане кілька років тому в журналі «Лехаїм».
Навіть якщо ви вже читали цей текст – його варто перечитати знову в рамках підготовки до свята: хорошого багато не буває.
Ну а у саме свято зичимо вам таки скуштувати смачних калабушків (або правильніше – калабушок? А може навіть – халабушів, якщо вивести цей неологізм із поєднання хали з тістечком буше? Не знаємо, не знаємо…)
Молочна трапеза на Шавуот
Ар’є Ольман
«Той, хто започаткував звичай у свято П’ятидесятниці зранку вживати молочні страви, повірте, був мудрецем.
Немає нічого кращого, смачнішого, свіжішого й дешевшого за молочну їжу! Хоча й вона коштує копійку, та все ж із м’ясом її не порівняти. Бо м’ясо дає лише м’ясо й кістки, а в молоці – і саме молоко, і сир, і масло, і сметана, і вершки, і кисляк, і сироватка!
А скільки всякої всячини можна зготувати з молочних продуктів! Із м’яса – лише бульйон, гуляш, кисло-солодке та печеню – і все.
А маючи молоко, можна приготувати молочну кашу, молочну локшину, рис у молоці, вареники з молоком, калабушки з молока, молочну вермішель – не кажучи вже про саме молоко. І не перелічити, що можна зробити з сиру й масла! Судіть самі: пельмені, вареники, оладки, пиріг, сирники, запіканка, налисники, галушки, млинці, сирники, плюшки, налисники, вушка…
А ще стільки всіляких страв, що й не згадаєш одразу – наприклад: ватрушки з сиром, масляна каша, риба на маслі, молочний борщ, ряжанка, вершки – від такого смачного столу ніхто не відмовиться, хіба що останній йолоп, якому хіба що солому давати».
(«Молочна їжа», 1904)
Правда, герой, який виголошує цей монолог – лише потенційний гурман: «Знайшла́сь крапля молока для заправки – добре! Не знайшлась – не біда, дякуємо хоча б за те, що борщ варився в каструлі з-під молока. Моєму гурту тільки дай волю – почни годувати їх одним молоком – тут не те, що кози, трьох кіз не вистачить. А я, між іншим, є власником лише половини кози…»
Смаки Шавуоту: традиції єврейських кухонь
Спробуємо коротко розповісти про численні звичаї, пов’язані з тими аспектами свята, що роблять його, метафорично кажучи, яскравою зіркою на кулінарному небосхилі єврейського життя.
Більшість наших читачів – вихідці з ашкеназьких громад Литви, Білорусі та України, де було прийнято випікати конусоподібний пиріг у формі гори Сінай і де майже повсюдно робили налисники з сиром, згорнуті як сувій Тори. У наших краях також традиційно готують штруделі, книші, їдять борщ без м’яса зі сметаною, холодний суп, «холодник» або щі.
У багатьох громадах Східної Європи також випікали трикутні пироги, адже, як сказано в Єрусалимському Талмуді (Шабат, гл. 8): «Потрійна Тора (Тора [П’ятикнижжя], Невіїм [Пророки], Ктувім [Писання]) дана потрійному народові (коанім – священикам, левіям – служителям Храму, ісраелям – іншим євреям), третім (Моше, третя дитина в сім’ї), у третій місяць (сіван), на третій день підготовки (починаючи з третього сівана)».
А в Німеччині, наприклад, було заведено пекти спеціальний «призовий» сирний пиріг під несподіваною назвою «каулеч» (тобто кулич) – для тих дітей, які жодного разу не забули відрахувати дні омера від Песаха до Шавуоту. Вихідці зі східних громад їдять солоний овечий сир, печуть пироги з сиром і шпинатом. Цікаво, що і в громаді Франкфурта-на-Майні в Німеччині, і в сефардських громадах Північної Африки було прийнято готувати особливу м’ясну або молочну страву у формі сходів чи піраміди з семи щаблів – на згадку про сім Небес, які відкрив Всевишній у момент дарування Тори.
За звичаєм у Шавуот їдять молочні страви – і в єврейських громадах далекого Курдистану. Тамтешні євреї на ранішній трапезі в цей день споживають «глул» – молочну кашу з рису, «мдіру» – молочну кашу з дробленої пшениці, «кутілі» – кнедлики з масляною начинкою та «каді» – трикутні пиріжки з сиром. У Шавуот вранці їдять молочне також у Тунісі, і це видається дивним, адже євреї цієї країни майже не готують молочних страв. У марокканських євреїв зберігся звичай залишати з Песаха кілька мацот, кришити їх, змішувати з молоком і медом та споживати після молитви, перед трапезою – на виконання вірша: «Мед і молоко під язиком у тебе» (Шир га-Ширім, 4:11).
У Хабаді та інших хасидських громадах, аби уникнути численних труднощів, пов’язаних із розділенням м’яса й молока, обов’язком споживати м’ясне в свята і зайвими благословеннями, прийнято їсти молочне зранку, після кідуша, і без хліба, а повну м’ясну трапезу влаштовувати ближче до вечора.
Спробуємо з’ясувати походження цього звичаю. Вперше молочну трапезу як традиційну на Шавуот згадує у своїх коментарях до «Шульхан Арух» (Орах Хаїм, 494:3) великий авторитет ашкеназьких громад рабин Моше Іссерлес (Рама). У сефардських галахічних книгах такого звичаю не зафіксовано – і це зрозуміло, адже йдеться про народну традицію, яка не походить ні з Талмуду, ні з вчень Рамбама. Проте тлумачення, яке наводить рабин Моше Іссерлес, заслуговує на увагу й вивчення. На його думку, таким чином ми згадуємо два хлібні приношення, які приносилися у свято Шавуот у Храмі. На початку трапези ми їмо молочне, а згодом – м’ясне. А це зобов’язує нас використати два окремі хліби під час однієї трапези, адже один і той самий хліб не можна вживати як із молочним, так і з м’ясним.
Хай буде так. Але рабин Хаїм Харлап, рош єшиви «Бейт Звуль», слушно зауважує, що таке відзначення Шавуоту можливе лише за умови, що після молочного обов’язково буде м’ясне: адже саме це вимагає використання двох хлібин під час однієї трапези. Виходить, що для дотримання традиції самої лише молочної трапези недостатньо. Проте на практиці ми часто бачимо лише молочну трапезу.
До того ж рабин Моше Іссерлес подає ще одне пояснення: свято Шавуот – це немов завершення Песаха, кульмінаційний момент Виходу. Як у Песах за часів Храму їли м’ясо двох жертв – пасхальної й святкової («хагіга»), так і в Шавуот ми маємо дві окремі трапези – молочну й м’ясну.
Коментар «Беер Ейтев» до «Шульхан Арух» пропонує інше пояснення звичаю їсти молочне в Шавуот. Мідраш розповідає, що коли Моше-рабейну піднявся на Небеса, щоби отримати Тору, ангели протестували. Вони вимагали залишити Тору з ними, пояснюючи це гріховністю людей. Всевишній наказав Моше спростувати їхні аргументи. Тоді Моше відповів: «У Торі сказано, що не слід їсти молочне й м’ясне разом, а ви ж порушили цю заборону, коли були в гостях у Авраама!» (див. Берешит, 18:8). І оскільки саме це пояснення, пов’язане з забороною поєднувати м’ясне з молочним, допомогло нам отримати Тору, то ми й їмо молочне в Шавуот, припускає автор «Беер Ейтев».
Однак і це пояснення має недоліки. Коментар «Даат Зкенім» до Тори (на Берешит, 18:8) зазначає, що цей мідраш суперечить іншим висловлюванням наших мудреців, які твердили, що праотець Авраам дотримувався всіх приписів Тори. Отже, він не міг подати гостям молочне разом із м’ясом – спершу він подав молочне, а потім м’ясне. Тож, принаймні за цим підходом, Моше не міг дорікати ангелам, і питання обґрунтування молочної трапези лишається відкритим.
Ісраель Меїр а-Коен Пупко, більш відомий як Хафец Хаїм, у своєму творі «Мішна Брура» (494:12) наводить таке пояснення: коли євреї отримували Тору на горі Сінай, їм, серед іншого, було заповідано дотримання кашруту. Це накладало на них і обов’язок дотримуватися законів шхіти – кошерного забою худоби. Відтак увесь посуд у їхніх оселях став ретроспективно некошерним, адже в ньому готували м’ясо, яке не було зарізане належним чином. Коли вони повернулися в свої намети після Дарування Тори, там не було нічого придатного до їжі, окрім молочних страв, бо приготування м’ясної трапези вимагало б надто багато часу. На згадку про це ми й їмо молочне в Шавуот. Так само написано і в книзі «Геулат Ісраель».
Щоправда, і це пояснення викликає запитання. Вавилонський Талмуд (Шабат, 86б) стверджує, що день дарування Тори припав на шабат. Тож навіщо «Мішна Брура» говорить про те, що приготування м’ясної страви зайняло б багато часу? Адже в шабат просто заборонено готувати й різати худобу! Ймовірно, це пояснення пов’язане з думкою раббі Елаазара бен Азар’ї, що Тора була дана не в шабат, а в п’ятницю (див. «Піркей де-раббі Еліезер», гл. 46).
Автор знаменитого коментаря «Маген Авраам», тлумачачи «Шульхан Арух» (Орах Хаїм, 494), наводить цікаве тлумачення із Зоара – основної книги кабали. Сім тижнів від Песаха до Шавуоту, коли євреї очищувалися від єгипетської скверни перед отриманням Тори, подібні до семи днів очищення жінки після менструації. А в жінки-годувальниці менструацій майже ніколи не буває. Отже, молоко для Зоара – символ чистоти, відсутності скверни, що відповідає духові Шавуоту.
Схоже пояснення подає «Бней Іссасхар»: молоко своєю білизною та чистотою нагадує про милосердя й доброту Всевишнього, Який дарував нам Тору.
Тору уподібнено до меду й молока, як сказано в «Шир га-Ширім» (4:11): «Мед і молоко під язиком у тебе» – йдеться про солодку Тору в устах тих, хто її вивчає. Тому Дарування Тори має супроводжуватися трапезою з молочними й медовими стравами. Це пояснення наведено в книзі «Хок Яаков», де цитується середньовічний збірник звичаїв «Коль Бо».
Мідраш «Бемідбар Раба», 1:8, розповідає, що гора Сінай має шість назв, і одна з них – «Гавнунім» (Теїлім, 68:17), бо вона чиста, як сир – «гвіна». Тому ми їмо сир у Шавуот («Оцар Дінім у-Мінагім», с. 394).
Згідно з мідрашем, Моше народився 7 адара, а мати переховувала його три місяці. Потім вона поклала його в кошик і спустила в річку. Донька фараона знайшла немовля, а воно відмовилось ссати молоко неєврейської годувальниці. Це сталося через три місяці після 7 адара – тобто 6 сівана, у день, коли Моше згодом отримає Тору. На згадку про це ми їмо молочні страви на Шавуот (Сефер матамім, с. 30).
У додатку «Кунтрес Ахарон» до книги «Таамей а-мінагім» її автор, раб Авраам-Іцхак Шперлінг зі Львова, від імені рава Нахума-Аарона Рокеаха (який почув це від кабаліста рава Шимшона з Острополя) наводить ще одне пояснення: до дарування Тори євреї остерігалися їсти молочне, бо вважали (як сказано в Талмуді, Бехорот 6), що молоко – частина тіла тварини, відірвана за життя, і тому заборонена нащадкам Ноаха. І лише з Тори ми дізналися, що молоко дозволене – адже Ерец-Ісраель славиться ним як «країна, що тече молоком і медом». Отже, лише після прийняття Тори ми отримали дозвіл на молочну їжу.
І ще одне пояснення: Тора навчає скромності, і в давнину її вивчали, сидячи на голій землі. Тому в Шавуот їдять молочне – їжу бідних і скромних людей. Так вчив славнозвісний хасидський цадик раб Пінхас із Кореця. Його слова наводить раб Шмуель-Пінхас Гельбард в енциклопедії «Оцар Таамей а-Мінагім» (с. 305).
А ось два «текстуальні» пояснення. Початкові букви слів у вислові Тори «Новий хлібний дарунок для Г-спода у ваш Шавуот» (Бемідбар 28:26) на івриті утворюють слово «із молока» (див. примітки до «Сефер а-мінагім», с. 16, прим. 49; також в «Арух а-Шульхан», 494:5). А «Сефер матамім» (с. 30) зазначає: гематрія слова «халав» (молоко) дорівнює 40 – числу днів, які Моше провів на горі Сінай.
І ще: в Торі йдеться (Шмот 34:26): «Початки врожаю землі твоєї принось у Дім Г-спода, Б-га твого», а відразу після цього сказано: «Не вари козеняти в молоці матері його». Молоко поруч із первістками – а саме на Шавуот приносять первістки. Це пояснення наводить «Сефер матамім» з посиланням на «Шней Лухот а-Бріт».
Розмаїття пояснень одного звичаю часто свідчить про те, що жодне з них не можна вважати ані головним, ані первинним. Тож простий єврей, смакуючи на Шавуот млинці з сиром, може вкладати в цей ритуал лише один, найосновніший сенс: бо це дуже смачно!
