Головний рабин Дніпра та регіону Шмуель Камінецький надає всю необхідну допомогу й підтримку ветеранам Другої Світової війни, він регулярно проводить зустрічі з Зоєю Петрівною Романець, відповідальним секретарем Ради євреїв-ветеранів, і з великою увагою ставиться до цього питання. Нещодавно відбулася чергова зустріч, і рабин Камінецький подякував Зої Петрівні за все, що вона робить для допомоги ветеранам, колишнім в’язням гетто й концтаборів, а також удовам ветеранів, наголосивши, що це дуже важлива й благородна праця, про яку мають знати члени єврейської громади.
Уже понад двадцять років Зоя Петрівна Романець обіймає посаду відповідального секретаря Ради євреїв-ветеранів Дніпра – неформального громадського об’єднання, яке виникло в «Хеседі Менахем» і об’єднало євреїв, які брали участь у Другій Світовій війні. Регулярно Зоя Петрівна інформує Головного рабина Дніпра про ситуацію в організації та про ті заходи, які вона вживає для підтримки її існування.
Ще в далекому 1996 році, коли ідея створення Ради євреїв-ветеранів виникла в дніпровському Хеседі (тоді він ще мав назву «Шаарей Хесед», але згодом був перейменований на «Хесед Менахем»), у ньому налічувалося понад тисячу осіб, які були ветеранами або учасниками бойових дії у Другій Світовій. Проте за майже тридцять років їхня кількість, на превеликий жаль, неухильно скорочувалась, і після того як на Хануку 2018 року відійшла у вічність душа останнього голови Ради євреїв-ветеранів – легендарного полковника Соломона Кіселевича Флакса – її громадська діяльність, по суті, припинилась і залишилася лише благодійна допомога для нечисленних учасників програми. Але Зоя Петрівна Романець не полишила свого посту й продовжила, як волонтерка й активістка, робити все, що в її силах.
Нещодавно вона відзначила своє 88-річчя, але, незважаючи на вік і хвороби, вона продовжує активно підтримувати зв’язок з тими, хто ще залишається серед учасників програми, й інформує керівництво Єврейської громади Дніпра.
Нині на обліку в «Хеседі Менахем» зі статусом «учасник бойових дій» залишилась лише одна особа, у категорії «малолітні в’язні гетто й концтаборів» – 3 особи, навіть у найчисельнішій групі «удови учасників бойових дій» залишилось лише 16 осіб. Звісно, вони отримують усю допомогу відповідно до критеріїв, їх вітають зі святами, але, за станом здоров’я, вони вже не можуть брати активну участь у заходах, адже здебільшого належать до категорії «маломобільних» або навіть «лежачих», і попри всі зусилля, процес їхнього відходу невблаганний.
