Сьогодні настає Десяте число місяця Шват – найзначущіша дата в хасидському календарі. Це особливий день для всіх послідовників любавицького хасидизму. Саме 10 Швата відзначається як день народження нашого покоління, оскільки прийнято вважати, що покоління змінюється, коли змінюється його Глава.
Цього дня 76 років тому пішов з життя Попередній Глава Любавицького руху, Ребе Йосеф-Іцхак Шнеєрсон, а рівно через рік, 75 років тому, його зять Менахем-Мендл Шнеєрсон прийняв на себе керівництво єврейським народом і титул Любавицького Ребе. Гарний опис тих історичних днів є в книзі «Буду жити серед них» Якова Ханіна та Еліяху Елькіна.
«…Прибувши до Америки, Ребе Йосеф-Іцхак Шнеєрсон протягом двох років раз на тиждень виголошував маамар, проте потім він став робити це все рідше. Востаннє він виголосив маамар у свій день народження, 12 Тамуза 5705 (1945) року.
Протягом наступних п’яти років Ребе готував до друку маамарим, які він виголосив або написав ще в Європі. Брошури з маамарим виходили до особливих дат, щоб хасиди, вивчаючи їх у ці дні, могли відчути й зміцнити своїй зв’язок з Ребе.
Першу частину трактату «Баті Легані» Ребе підготував для вивчення 10 Швата 5710 (1950) року, до йорцайту його бабусі, ребецн Рівки. Другу частину планувалося випустити до 13 Швата, до йорцайту матері Ребе, ребецн Штерни-Сари, третю – до Пуриму, а четверту – до 2 Нісана, йорцайту його батька, Ребе РАШАБа. У трактаті обговорювалася ідея мети Творіння і те, як єврей може й має здійснити її.
У Суботу, 10 Швата, хасиди приступили до вивчення першої частини цього трактату. Раптом хтось звернув увагу, що в слові «шліта» (абревіатура «да продовжаться і будуть добрими дні його життя»), що супроводжувало ім’я Ребе на заголовній сторінці, пропущена буква «юд».
Вранці, о 7:50, доктора Зелігсона було викликано телефонним повідомленням, що Ребе стало погано. Прибігши на місце, доктор виявив, що у Ребе стався найсильніший серцевий напад. Зелігсон зробив два уколи, але це не допомогло. Поліцейські, які несли кисневу подушку, теж запізнилися. О 8:07 душа Ребе покинула тіло. У цей момент у кімнаті знаходилися сам доктор Зелігсон, секретар Ребе Шолом Левітін і помічник Ребе Шолом-Бер Ейнхорн. Усі троє представляли три частини єврейського народу: доктор Зелігсон був ісраеліт, рав Левітін – левіт, а рав Ейнхорн – коен. Оскільки, згідно із законом Тори, коену заборонено перебувати в одному приміщенні з померлим, рав Ейнхорн негайно вийшов на вулицю, і незабаром вся громада дізналася про те, що сталося.
Минули дні жалоби, і хасиди звернулися до зятя Ребе рабі Менахема-Мендела з проханням прийняти на себе керівництво ХаБаДом, але той відмовився. «Дер Ребе лебт» («Ребе живе»), незмінно відповідав він, коли хтось заводив розмову на цю тему. Коли прохання стали настирливими, рабі Менахем-Мендл погрожував поїхати в таке місце, де його не зможуть знайти. Хасиди не знали, що робити.
Одного разу раву Еліяху Сімпсону, який виконував останні десять років обов’язки секретаря рабі Йосефа-Іцхака, уві сні явився сам Ребе і запитав:
– Чого хасиди так засмучені?
– Тому що нам нема до кого звернутися, – відповів рав Сімпсон.
– Невже мій зять Мендел не з вами?
– Але він відмовляється прийняти керівництво.
– Йому вже це було наказано.
За першої ж нагоди рав Сімпсон переказав свій сон рабі Менахему-Мендлу.
– Я ніяких вказівок не отримував, – відповів той.
Тоді рав Сімпсон і ще кілька літніх хасидів вирушили на могилу рабі Йосефа-Іцхака і прочитали там лист, у якому просили Ребе віддати відповідне розпорядження. Відтоді, коли мова заходила про прийняття на себе керівництва ХаБаДом, рабі Менахем-Мендел вже не відмовлявся, але мовчав, і було видно, що він не знав, що відповісти.
26 Тевета 5711 (1951) року рав Аарон Казарновський помістив у газетах, що видавалися на ідиш, оголошення, що 10 Швата цього року рабі Менахем-Мендел Шнеєрсон за проханням хасидів прийме на себе керівництво ХаБаДом. Наступного дня майбутній Ребе викликав рава Казарновського і наказав негайно дати спростування.
– Можна мені щось сказати з цього приводу? – запитав рав Казарновський і, отримавши дозвіл, продовжив, – Минулої ночі я побачив уві сні Ребе. «Передай моєму зятю», – сказав він мені і згадав ваше ім’я, – що в Торі говориться: «І Всевишній відповів Мойсею: «Що ти взиваєш до мене? Говори синам Ізраїля, щоб рушили вперед!» Запитай його, чому він стверджує, що я досі ще Ребе? Передай йому мої слова: «Говори синам Ізраїля, щоб йшли вперед і піднімалися разом з тобою до приходу нашого праведного Мошиаха!».
Рабі Менахем-Мендл вислухав рава Казарновського і відповів:
– Дякую за добрі вісті. Але і мені теж є чим вас порадувати.
І майбутній глава ХаБаДа показав щойно отриману телеграму, в якій головний ашкеназький рабин Ізраїлю Іцхак Герцог вітав адресата з прийняттям на себе керівництва рухом і благословляв на успіх.
10 Швата 5711 (1951) рабі Менахем-Мендл вирушив на могилу свого тестя і прочитав там листи всіх тих, хто просив про благословення. Останнім, гірко плачучи, він прочитав «міхтав айткашрут» (лист, у якому хасиди приймають Ребе як свого беззаперечного лідера і оголошують про свій зв’язок з ним), в кінці якого стояли тисячі підписів.
Коли він повернувся, хасиди, прочитавши післяобідню і вечірню молитву, заповнили «Севен Севенті» в очікуванні фарбренгену. Рабі Менахем-Мендл проводив фарбренгени протягом усього року, але цього разу всі сподівалися, що він, нарешті, прийме на себе керівництво ХаБаДом.
За чверть дев’ятої розпочався фарбренген. Рабі Менахем-Мендел почав з того, що необхідно зміцнювати свій зв’язок з його тестем, Ребе, за допомогою служіння Всевишньому, а потім сказав:
– Говориться в Талмуді: «Прибувши в місто, слідують його звичаям». Традиція, яка склалася тут, в США, така: перш ніж приступити до якогось нового проекту, роблять офіційну заяву. Ось офіційна заява, яку я хочу зробити: «Приступайте до дій. І результатом цих дій мають стати три види любові, які слід розкрити в собі і в інших – любов до Б-га, любов до Тори і любов до ближнього. Якщо одна з цих складових неповноцінна, її слід довести до досконалості, і завдяки цьому ми вийдемо, нарешті, з цього гіркого вигнання».
Ребе подав знак, і присутні заспівали нігун. У цей момент піднявся один із літніх хасидів, рав Авраам-Сендер Немцов, і голосно промовив:
«Сіхот (бесіди) – це дуже добре, але ми хочемо почути від Ребе маамар!». Настала тиша. Усі чекали реакції Ребе. Хасиди знали, що виголосивши маамар, він прийме на себе керівництво рухом. І Ребе виголосив свій перший маамар, «Баті Легані», основою якого послужив маамар Попереднього Ребе. У ньому Ребе говорив про те, що мета сьомого покоління ХаБаДа – завершити духовну роботу всіх попередніх поколінь і привести Мошиаха в наш матеріальний світ.
– А тепер я хочу сказати ось що, – оголосив Ребе, закінчивши маамар. – Реббеїм ХаБаДа завжди вимагали від хасидів, щоб ті служили Всевишньому своїми власними силами, не покладаючись на праведників. Не обманюйте себе, не сподівайтеся, що я зроблю за вас всю роботу, а ви будете в цей час бездіяти. Я буду допомагати, як можу, але кожен із нас має присвятити всього себе – все своє тіло і свою душу – виконанню завдання, покладеного на нас моїм тестем.
– А зараз ми скажемо лехаїм, – сказав Ребе, закінчивши свою промову.
У ту ж секунду восьмидесятирічний рав Немцов виліз на стіл і вигукнув:
– Хасиди! Слухайте мене! Сьогодні у нас великий день! У нас тепер є Ребе! І з цього приводу ми маємо вимовити благословення «Шеехеяну»!
Протягом майже півстоліття рабі Менахем-Мендел – з того самого дня, як очолив рух ХаБаД, працював, не жаліючи сил для того, щоб здійснити свою місію: перетворити наш світ у житло для Всевишнього і привести Мошиаха і Спокуту».
