Напередодні Песаха, 14 Нісана 4895 (1135) року (за іншими джерелами, 4898 (1138)) в іспанському місті Кордова в родині відомого своєю вченостю рабина Маймона бен Овадії народився син. Моше був обдарованим хлопчиком, і батько навчав його Писання, Талмуду та математики.
Коли Моше виповнилося тринадцять років, Кордову захопили альмохади – фанатичні мусульманські племена. Нові завойовники поставили мешканцям міста вибір: прийняти іслам або негайно покинути Кордову. Більшість євреїв Кордови пішла у вигнання, включаючи родину рабина Маймона. Вони мандрували десять років, не знаходячи притулку. Незважаючи на труднощі, юний Моше старанно продовжував навчання, надихаючи оточуючих своєю вірою і мужністю.
Нарешті рабин Маймон оселився у місті Фес на півночі Марокко. Моше тоді виповнилося двадцять п’ять років. Цей край також перебував під владою альмохадів, і євреї переживали великі утиски. Саме тоді рабин Маймон написав свою знамениту звернення арабською мовою, яку він розіслав усім єврейським громадам Північної Африки. У цьому листі він закликав євреїв, незважаючи ні на які випробування, залишатися вірними юдаїзму, вивчати Тору, дотримуватися заповідей і пам’ятати про тричі на день молитву.
Через кілька років життя євреїв у Фесі стало зовсім нестерпним. Керівників громади стратили за відмову прийняти іслам. Життя рабина Маймона також висіло на волосині, але його врятував друг, місцевий арабський поет. У темну ніч навесні 1165 року рабин Маймон із сім’єю сів на корабель, що прямував до Землі Ізраїльської.
Після довгої й небезпечної подорожі, за кілька днів до свята Шавуот, вони прибули до порту Акко. Євреї Акко, почувши про великого знавця Тори, зустріли його з любов’ю та пошаною. Але родина рабина Маймона не змогла оселитися і в Акко, і, відвідавши святі гробниці Єрусалима та Хеврона, вони відбули до Єгипту, відомого в ті дні як «країна просвітництва та свободи». Спочатку вони жили в Олександрії, але згодом оселилися в Фустаті, на місці сучасного Старого міста Каїра. Там рабин Маймон повернув свою душу Ашему.
Рабин Моше, який став відомий як Рамбам (від ініціалів слів «Рабин Моше бен Маймон»), продовжив навчання з невпинним старанням. Його молодший брат Давид, успішний торговець дорогоцінним камінням, забезпечував усю родину. Але одного дня прийшла звістка, що Давид загинув під час корабельної аварії в Індійському океані. Рамбам так тяжко пережив смерть брата, що серйозно захворів, і на повне одужання йому знадобився цілий рік.
Тепер на нього лягла відповідальність утримувати сім’ю, а також молодої вдови брата та її маленьку доньку. Не бажаючи отримувати прибуток від знання Тори, Рамбам відмовлявся від пропозицій рабинської посади. У молодості він вивчав науки та медицину і тепер вирішив стати лікарем.
Під час своїх мандрів, піддаючись небезпекам на морі й на суші, Рамбам не лише постійно вивчав Тору та Талмуд, але й писав коментарі до Мішни — основоположної збірки вчень Усної Тори, складеної до 190 року нашої ери пращуром Рамбама, рабином Йєгудою Га-Насі, відомим як «Раббену Акадош» — «наш святий рабин». У 1168 році, у віці 33 років, Рамбам завершив свою працю, яку написав арабською, оскільки арабська була розмовною мовою східних євреїв.
Його коментар до Мішни отримав широку популярність. До Рамбама з навіть найвіддаленіших громад посипалися запитання щодо єврейського закону, і його думка набула вагомого авторитету. Особливо тепло його прийняли євреї Ємену, яким він надіслав «Ігерет Тейман» («Послання до Ємену») — тривалий лист співчуття та підтримки у той час, коли все єврейське життя там було під загрозою знищення через жорстокі утиски.
Просто неймовірно, скільки Рамбам встигав за один день! Йому доводилося займатися громадськими справами, повний день присвячувати медичній практиці, щодня по кілька годин приділяти вивченню Тори та Талмуду, а також вести величезне листування. І все ж, у 1180 році він завершив свою другу велику працю — «Мішне Тора» («Повторення Тори»), також відому як «Яд Ахазака» («Сильна Рука»). Літери слова «яд» — юд і далет — також позначають число 14. «Мішне Тора» — це величезна, 14-книжна збірка законів, систематизована на основі всього Талмуду, написана простою та ясною гебрайською в стилі Мішни, зрозумілою всім євреям. Рамбам розділив ці 14 книг на глави, кожна з яких складалася з окремих «галахот» (законів), щоб навіть несвідомий у тонкощах талмудичного аналізу та арамейської мови, якою написана більша частина Талмуду, міг зрозуміти, що Тора прописує, дозволяє та забороняє в будь-якій ситуації.
Близько 1185 року Рамбам став лікарем єгипетського візира, а згодом — і самого султана Аль-Азіза Усмана, сина знаменитого Саладіна. Тепер до нього за медичною допомогою почали звертатися навіть просто вся єгипетська знать. Однак Рамбам знаходив час також безкоштовно лікувати бідних, вести велике листування з єврейськими громадами багатьох країн і продовжувати писати праці з медицини, астрономії та філософії. І все це — незважаючи на погане здоров’я та часті хвороби.
У 1190 році Рамбам завершив свою знамениту філософську працю «Морен Невухім» («Путівник для збентежених»). Ця книга, написана арабською, стала широко відомою серед як євреїв, так і неєвреїв.
Протягом останніх двадцяти років свого життя Рамбам був визнаним лідером («нагідом») єгипетських євреїв, заслуживши загальне поклоніння. 20 Тевета 4965 (1204) року він повернув свою святу душу Творцю. Його тіло перевезли до Землі Ізраїльської та поховали в Тверії. На його надгробку викарбувано напис: «Від Мойсея до Мойсея не було нікого, як Мойсей». Іншими словами, його сучасники вважали, що велич Рамбама можна порівняти з самим Мойсеєм, який отримав Тору від Всевишнього на горі Синай.
