Сьогодні, 2 нісана, виповнюється 106 років від дня відходу з матеріального світу Ребе Рашаба, П’ятого Любавицького Ребе, рабі Шолом-Дов-Бера Шнеєрсона.
Ребе Рашаб очолив єврейський народ на межі XIX та XX століть. Він заснував у 1897 році мережу знаменитих єшив «Томхей тмімім», вів безкомпромісну боротьбу з асиміляцією та спробами відлучити євреїв від їхньої одвічної релігії, ревно захищав свій народ від антисемітизму російської, а згодом і радянської влади. Особливу увагу він приділяв поширенню ідей хасидизму серед грузинських євреїв.
Разом із багатьма євреями Білорусі він пережив етнічну чистку 1915 року, влаштовану російським урядом, під час якої євреїв насильно переселяли вглиб імперії. Розлучений з рідними Любавичами, які протягом ста двох років були столицею ХаБаДа, але оточений вірними хасидами, П’ятий Любавицький Ребе переніс центр Любавицького хасидизму до міста Ростов-на-Дону.
Саме в Ростові він зустрів звістку про повалення монархії, а потім про те, що впав і демократичний Тимчасовий уряд, що більшовики розігнали Установчі Збори, розв’язали терор і громадянську війну.
Ставлення П’ятого Ребе до більшовиків та радянської влади добре описане Мариною Карповою в статті «Наперекір усьому»: «Якось навесні 1920 року П’ятий Любавицький Ребе, Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон, підійшов до вікна свого ростовського будинку – подивитися, що за шум чути в місті, зовсім нещодавно зайнятому більшовиками. Вулицею рухалася чергова демонстрація трудящих із прапорами та транспарантами, які погрожували «нещадною загибеллю» ворогам нової влади. Подивившись на це, Ребе відвернувся і сумно сказав: «Ні, я з цими на одному світі не вживуся». Його слова виявилися пророчими. За два тижні, 21 березня 1920 року, Ребе Шолом-Дов-Бер помер».
Більш докладні спогади про останні години земного життя Ребе Рашаба залишив один із його домашніх реб Дов-Бер Рівкін:
«Напередодні святої Суботи тижневої глави «Ваїкра». О 5-й годині вечора я зайшов до кімнати Ребе Рашаба і побачив, що обличчя його дуже змінилося і стало страшним. Воно по-справжньому палало вогнем, а очі сильно виступали. Довкола стояли лікарі й робили все, у чому здатна допомогти медицина. Вони не розкрили нам істинного стану Ребе, але самі вже знали, що за природного перебігу подій надії немає…
Незадовго до вечора всі хабадники зібралися в молитовному залі, промовляли Псалми і в сльозах просили милосердя. Увечері, на святу Суботу, доктор Ланда сказав кільком із хабадників, що, якщо не розраховувати на диво, надії немає, і тому, на його думку, слід було повідомити сина Ребе, оскільки, можливо, він захоче щось запитати в батька. Коли доктор Ланда розповів Ребе Раяцу про дійсний стан речей, його розум не сприйняв подібних думок. Він продовжував думати, що стан речей серйозний, але не більше того.
Наприкінці Святої Суботи, приблизно о 10-й годині, коли Ребе Раяц стояв біля ліжка свого батька, Ребе Рашаб звернувся до нього і сказав ясним голосом:
– Я піднімаюся на Небеса. Рукописи я залишаю вам. Візьми мене до зали. Будемо разом.
Коли Ребе Раяц почув ці слова, він дуже схвилювався. Ребе Рашаб побачив, що його син так схвильований, і сказав йому:
– Хвилювання?.. Хвилювання?.. Розум!.. Розум!..
Того, хто лежав на ліжку, одразу перенесли до зали – тієї зали, в якій він сидів за Торою і займався молитвою і з якої поширював велике світло на весь світ – і поставили ліжко біля східної стіни. Лікарі не відходили від його ліжка і протягом 10 хвилин робили йому різні впорскування.
Громада хасидів зібралася і в риданнях примножувала молитви та прохання, щоб Всевишній, благословенний, продовжив дні нашого Ребе. Після цього йому додали ім’я Хаїм. Хабадники зібрали також бейт-дин із трьох осіб для того, щоб кожен, хто захоче, віддав час зі днів свого життя для Ребе. І кожен із хабадників віддав Ребе по півроку свого життя. Ребецн Штерна-Сара також прийшла до бейт-дину і захотіла віддати Ребе десять років свого життя, але бейт-дин відмовився прийняти від неї більше двох років.
Близько другої години ночі, коли Ребе Раяц стояв, схилившись біля ліжка нашого Ребе, Ребе трохи підняв свою руку і вуста його почали щось шепотіти. Ребе Раяц зрозумів, що батько хоче його благословити, і нахилився ще нижче так, щоб руки Ребе опинилися в нього на голові. Після цього Ребе Рашаб благословив також дочок Ребе Раяца. У цей момент стало зрозуміло, що сили залишають його, очі його були заплющені, а дихання ослабло і майже припинилося…
Всі євреї Ростова брали участь у похороні. Ребе Рашаб був похований на старому ростовському цвинтарі. 5700 року влада захотіла знести старе кладовище, і могилу Ребе змушені були перенести на нове кладовище».
Олександр Оленєв, краєзнавець із міста Ростова, уточнює, що в ті часи більшовики практикували навмисне та демонстративне осквернення «буржуйських» могил, і стало відомо, що ними вже запланована «акція» на могилі Ребе, тому «захоронення Ребе розкрили вночі, і, за свідченнями очевидців, його тіло не перетворилося на прах. Його так само таємно перепоховали в південно-східному кутку нового Єврейського кладовища», причому спеціально не позначили місце, аби вберегти тіло Ребе від комуністів. Ця ж обережність врятувала могилу Ребе Рашаба в період окупації Ростова нацистами. Це ж джерело повідомляє: «Довгий час могила Любавицького Ребе залишалася безіменною. Лише в 90-х роках захоронення було знайдено завдяки свідченням очевидців». Після падіння комуністичної диктатури прихильники любавицького руху звели гідний оель, встановили мармурову мацеву, і місце поховання Ребе Рашаба стало одним зі світових центрів паломництва.
