Сьогодні, на третій день відліку Омера, 18 нісана, виповнюється 148 років від дня народження праведного рабі Леві-Іцхака Шнеєрсона, який у 1909-1939 роках був Головним рабином міста, що зараз називається Дніпро, а в ті часи – спочатку мало ім’я Катеринослав, а потім Дніпропетровськ, батька Глави нашого покоління, Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендела Шнеєрсона.
Усе життя рабі Леві-Іцхака Шнеєрсона є прикладом беззавітного служіння своєму народові, незламної стійкості духу, готовності вести безкомпромісну боротьбу за кожного єврея, за його права свято дотримуватися заповідей і традицій. Окрім свого визнаного духовного лідерства, рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон прославився як один із найвеличніших релігійних мислителів нашого часу.
У Дніпрі свято вшановують пам’ять про цю видатну людину – його іменем названі ліцей та єшива, на його честь названі сотні єврейських хлопчиків у нашому місті. На нашому сайті його коротка біографія розміщена в розділі «Засновники»: «Леві-Іцхак Залманович Шнеєрсон народився 18 нісана 5638 (1878) року в містечку Поддобрянка поблизу Гомеля. Родовід його сягає третього Любавицького Ребе, Цемах-Цедека. Тору Леві-Іцхак почав вивчати під керівництвом рабина Поддобрянки Йоеля Хайкіна – дядька його матері. Він швидко перевершив свого вчителя і самостійно продовжив вивчення священних текстів. Ребе Раяц писав, що “вже з ранніх років Леві-Іцхак відзначався незвичайними здібностями та старанністю”. Атестацію (сміху) рабина він отримав від найбільших авторитетів того часу: рабі Еліягу-Хаїма Майзеля з Лодзі та рабі Хаїма з Бреста.
У 1900 році рабі Леві-Іцхак одружився з Ханою – дочкою рабі Меїра Шломо Яновського. Їх посватав П’ятий Любавицький Ребе Шолом Дов-Бер Шнеєрсон. Після весілля молоді переїхали до Миколаєва, де батько Хани був рабином. У Миколаєві 11 нісана 5662 року (18 квітня 1902 року) у Леві-Іцхака та Хани народився син Менахем-Мендел. Пізніше в сім’ї з’явилися ще двоє дітей: Дов-Бер та Ісраель-Ар’є-Лейб.
У 1907 році родина р. Леві-Іцхака переїхала до Катеринослава. Оселилися вони на другому поверсі будинку № 20 на вул. Залізній (Миронова). Потім, у 1928-1934 роках жили в будинку № 15 на розі Залізної та Упорної (Глінки). А остання їхня квартира була на вулиці Кудашевській (нині Барикадна, 16).
У 1909 році, у віці 31 року, рабі Леві-Іцхак був запрошений на посаду рабина громади Катеринослава. Про катеринославський період життя Леві-Іцхака писав Михайло Каршенбаум у «ШШ» № 2, 1991 р.: «Його обрання не пройшло гладко. Проти кандидатури молодого рабина виступила місцева інтелігенція, яка хотіла б бачити на посаді духовного керівника громади менш ортодоксальну людину. Вони звернулися до найбільш авторитетної в місті людини, інженера Сергія Павловича Палея, одного з керівників міської сіоністської організації, з проханням, щоб він, використовуючи свій вплив, не допустив обрання на посаду рабина хасида з династії Шнеєрсонів. Палей сказав, що не любить ходити в когось на поводі. Він вирішив сам познайомитися з кандидатом і вирушив до рабі Леві-Іцхака. Вони проговорили шість годин поспіль, і після бесіди Палей став одним із найпалкіших прихильників нового рабина»…
До 1925 року авторитет катеринославського рабина виріс настільки, що йому запропонували стати головним рабином Єрусалима. Але він залишився в Катеринославі. Відмінною рисою діяльності р. Леві-Іцхака була організація допомоги нужденним. Під час справи Бейліса він брав участь у створенні фонду оплати адвокатів. З початком Першої світової війни разом із ребецн Ханою організував допомогу біженцям.
Учителем юного Менахема-Мендела в Катеринославі, крім батька, був Шнеур-Залман Віленкін. У середині двадцятих років Менахем-Мендел переїхав до Ленінграда і в 1927 році покинув СРСР разом із родиною Шостого Любавицького Ребе Йосефа-Іцхака Шнеєрсона. У 1929 році у Варшаві він одружився з дочкою Ребе Хаєю-Мушкою. Вітаючи сина з одруженням, р. Леві-Іцхак писав: «Із найглибших глибин серця мого благословляю тебе, синочку мій, відрадо моя, з одруженням на Хаї-Мушці. В добрий час. І нехай Б-г наших святих предків, завдяки заслугам яких ми діємо і живемо, розкине над вашим домом завісу спокою та благополуччя, щоб він стояв непорушно. Насолоджуйся щастям з коханою жінкою і в найпростішому, і в найглибшому сенсі. Нехай заслуги вашого спільного предка ребе Цемах Цедека та його дружини, імена яких збігаються з твоїм ім’ям та ім’ям твоєї дружини, захищають вас завжди. Ідучи шляхом Тори та дотримуючись її заповідей, нехай життя ваше сповнене буде миру, спокою та будь-якого добра, яке тільки можна послати. Нехай ви будете гордістю та окрасою єврейського народу…
Твій батько, який завжди з тобою, по-справжньому з тобою».
Обстановка в країні для євреїв, які дотримуються заповідей Тори, була важкою. Вони не могли працювати на підприємствах, що діють у суботу. Влада не йшла назустріч віруючим. Становище багатьох сімей було катастрофічним. Бачачи це, рабин Леві-Іцхак організував фонд підтримки нужденних парафіян синагоги, що викликало різке роздратування влади.
У Харкові зібрали з’їзд рабинів України з тим, щоб вони зробили вигідну більшовикам заяву про те, що релігійної дискримінації в СРСР немає. Леві-Іцхак відмовився підписати підготовлений організаторами документ. Багато зробив рабин Леві-Іцхак Шнеєрсон для віруючих євреїв міста. Він домігся прийому в М. І. Калініна і отримав від нього дозвіл самому контролювати кошерність борошна для випікання маци.
Використовуючи формальні висловлювання керівників СРСР про свободу релігії та права людини, рабі Леві-Іцхак рішуче відстоював релігійні потреби єврейських громад. Вже в ті роки р. Левік прославився як праведник і великий знавець Тори. Про нього розповідали історії, що стали легендарними. Наприклад, така: одного разу пізно ввечері в двері його будинку постукали. На порозі стояла налякана жінка. «Ребе, ви повинні нам допомогти, моя дочка виходить заміж. Невже нова сім’я почнеться без єврейського весілля, без хупи». Опівночі р. Леві-Іцхак та його дружина, рабаніт Хана, запросили надійних людей. Не вистачало ще одного, десятого єврея – адже без міньяну не прийнято (хоча і можна) ставити хупу. У тому ж будинку, поверхом вище, жив єврей, який був головою домкому, а за сумісництвом і стукачем НКВС, приставленим до р. Левіка. Його-то рабі й запросив як десятого! Весілля було без музики, без застілля, хупою слугувала розтягнута на чотири кути скатертина. Але хіба все це перешкода справжньому єврейському веселощю та великому чуду єднання двох чистих єврейських душ, якому не в силах завадити жодні режими та заборони? Сім’я розпочала своє життя за всіма правилами, всім на зло. Хто знає, скільки дітей та онуків, а то й правнуків цієї пари живуть тепер поруч з нами…
Рано-вранці, ще затемна, гості стали розходитися. Щасливі наречений та наречена з матір’ю пішли – їх очікували ще сім святкових днів, які вони також таємно відсвяткують вдома. Р. Левік повернувся до своїх повсякденних обов’язків. Але хто сказав, що влаштування та проведення єврейського весілля – не повсякденний обов’язок рабина? Ця історія була б неповною без однієї, аж ніяк не другорядної подробиці.
Що сталося з головою домкому, з тим самим «десятим» євреєм? З цього самого дня, точніше, з цієї ночі, він став відданим учнем р. Левіка. Незабаром він остаточно повернувся до єврейства і ще не раз виручав Ребе, заступаючись за нього перед владою. На жаль, його заступництво теж не завжди допомагало. Рабі Леві-Іцхак був, зрештою, засланий до Казахстану, де й помер.
У 1927 році р. Менахем-Мендел Шнеєрсон назавжди залишає Росію. Йому більше не судилося зустрітися з батьком. Молодший брат, Ар’є-Лейб, кілька років прожив у Ленінграді. На початку тридцятих років він вирушив на Святу землю. Тут він і помер зовсім молодим (у 1952 р.), похований р. Ар’є-Лейб на старому кладовищі в Цфаті. Мало що відомо про середнього сина р. Левіка. Ми знаємо тільки, що він був розстріляний нацистами разом з євреями в лікарні району Ігрень.
«Антирадянська» (а точніше – єврейська) діяльність р. Леві-Іцхака не могла не накликати на нього гнів НКВС. У 1939 році в СРСР проводився перепис населення. В анкеті потрібно було вказати – віруюча людина чи невіруюча. Багато хто боявся говорити правду і писав «ні». Дізнавшись про це, рабі Леві-Іцхак виступив у синагозі з полум’яною промовою, говорив, що євреї в жодному разі не повинні приховувати своєї віри в Єдиного Бога. Леві-Іцхака Шнеєрсона викликав начальник НКВС міста, щоб той підтвердив відсутність дискримінації віруючих. Рабин брехати відмовився, і 28 березня 1939 року з’явилася наступна постанова:
«Затверджую» начальник управління НКВС УРСР по Дніпропетровській області лейтенант держбезпеки (Комаровський) березня «28» 1939 року
ПОСТАНОВА
м. Дніпропетровськ, березня «28» дня, 1939 року.
Начальник 2 відділення 2-го Відділу УДБ Управління НКВС по Дніпропетровській області – Лейтенант Державної безпеки – ПІВАК, розглянувши оперативні матеріали на головного Дніпропетровського рабина Шнеєрсона Левіка Залмановича,
ЗНАЙШОВ:
Під виглядом релігійної діяльності, Шнеєрсон Л.З. проводить активну антирадянську агітацію наклепницького та поразницького характеру. Маючи регулярний зв’язок зі своїм сином – головним рабином м. Варшави, який є великим агентом польської розвідки, а також зі своїм близьким родичем – головним рабином м. Рига, Шнеєрсон проводить організаційну діяльність зі згуртування кадрів антирадянського клерикального підпілля. Підозрілий у шпигунстві. Право щотижневої проповіді в синагозі Шнеєрсон використовує для наклепу на радянську владу та її керівників. У широких розмірах організовує матеріальну допомогу репресованим ворогам та їхнім сім’ям.
Виходячи з викладеного та враховуючи пропозиції НКВС УРСР про арешт Шнеєрсона
ПОСТАНОВИВ:
ШНЕЄРСОНА Левіка Залмановича, 1878 року народження, єврея, безпартійного, за професією служителя культу, головного рабина м. Дніпропетровська, піддати арешту, порушивши проти нього кримінальне переслідування за ознаками ст. 54-10 ч.ІІ.
Нач. 2 відділення 2 відділу УДБ Лейтенант держбезпеки (Півак)
«Згоден»
начальник 2 відділу УДБ УНКВС лейтенант держбезпеки (Сапожников)»
О 3-й годині ночі 29 березня, в будинку № 13 на Барикадній працівники НКВС зробили обшук, забрали рукописи та книги заарештованого рабина. Його допити ні до чого не привели. Відбувся переведення ув’язненого до Києва, але й столичні слідчі були безсилі. І Л.-І. Шнеєрсона повернули до Дніпропетровська. Арешт рабина вразив городян, члени правління синагоги Ляхов і Шифрін від переживань раптово померли. 14 травня були заарештовані працівники синагоги Абрам Самойлович Рогалін, Шлема Вульфович Москалік і Давид Мордухович Перкас. Давид Перкас заявив: «Європа так не залишить арешт Шнеєрсона, він дуже помітна постать…».
Але надія на Європу була марною. Слідство посилювалося, спільників допитував заступник начальника слідчої частини Чулков. Колеги називали його «Грізним». Під тортурами Рогалін і Москалік підписали свої «зізнання». Потім Рогалін заявив, що не володів собою в той момент. Про методи слідства свідчить звернення до влади Абрама Самойловича Рогаліна: «14 травня 1939 року я був заарештований у м. Дніпропетровську, де я постійно проживав і працював. Постановою Особливої наради від 23 листопада 39 року я висланий на 5 років до Казахської РСР як соціально небезпечний.
Після арешту мені в тюрмі НКВС у м. Дніпропетровську, де мене тримали, запропонували підписати, що я перебуваю в релігійній підпільній організації, яка діяла з метою підриву радянської влади, запропоновані мені для підпису показання були складені з викладом, що в наших газетах пишуть неправду про іспанську війну, про Китай, що за радянської влади євреям жити гірше, а за кордоном краще, що в нас у СРСР нічого немає, всюди великі черги і т. д. Для того, щоб примусити мене підписати запропоновану мені на себе брехню, мене жорстоко катували, тримали в кабінеті слідчого, зовсім не давали спати, їсти, пити, не пускали до вбиральні.
Слідчий Старчий ставив над моєю головою якусь пляшку і погрожував, палаючою свічкою підпалював мені волосся, лаяв мене всякими ганебними словами і т.д. Старший слідчий Чулков постійно давав вказівки тим, хто катував мене, слідчим знущатися, вимотувати кишки, душу, переламати мені ребра, мучити доти, доки все не підпишу. Змучений такими способами до втрати свідомості, не володіючи собою, я підписав усе, що вони мені запропонували…
Те, що сталося зі мною, я ніяк не розумію. Навіщо це? Кому це було потрібно? Для чого? Усе те, що мені пред’явили, і я вимушено підписав, – цілковита брехня, наклеп, несправедливість. Я ніколи ні в яких організаціях не перебував, жодної ворожої злоби до радянської влади не плекав, не мав. Я вже старий – мені 61 рік, зараз я зовсім поганий, відірваний від сім’ї, перебуваю в жахливих матеріальних і моральних умовах, позбавлений усього людського, перебуваю в багнюці, голодую. Навіщо я маю нести цю несправедливість? Прошу вжити заходів до відновлення моєї правди.
А.С.Рогалін, 29.1.1941».
11 серпня начальник УНКВС по Дніпропетровській області лейтенант держбезпеки Сєдов затвердив «Обвинувальний висновок у слідчій справі № 103129 за звинуваченням Шнеєрсона Лейвіка Залмановича, Рогаліна Абрама Самойловича, Москаліка Шлеми Вульфовича, Перкаса Давида Мордуховича за ст. 54-10 ч.2 і 54-11 КК УРСР». У ньому говорилося, що антирадянська діяльність Рогаліна, Москаліка та Перкаса проводилася за прямими завданнями Шнеєрсона. За кілька днів рабина ознайомили з обвинуваченням, йому інкримінували зв’язок з «єврейською клерикальною громадськістю за кордоном», заснування мережі нелегальних кас для допомоги родичам репресованих євреїв, здійснення під виглядом релігійних обрядів антирадянської пропаганди в синагозі та вдома. Справу було передано до Києва, де дійшли висновку, що «матеріалів, зібраних для слухання справи у відкритому судовому засіданні, недостатньо». Однак, враховуючи соціальну небезпеку обвинувачених, було рекомендовано направити справу на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР, було також враховано, що в матеріалах справи «є дані, які не можуть бути використані в судовому засіданні».
23 листопада 1939 року Л.-І. Шнеєрсон та інші були засуджені Особливою нарадою на п’ять років заслання до Казахстану. Неодноразові звернення родичів засуджених до інстанцій із посиланнями на погане здоров’я, нестерпні умови життя залишалися без відповіді. Одну із заяв Л.-І. Шнеєрсона на ім’я Л. Берії розглядала також Особлива нарада 14 травня 1941 року і в перегляді рішення було відмовлено. У цій заяві він писав: «Я стара людина, 70 років, хворий… Невже я повинен страждати безневинно до кінця свого життя… Все життя я служив Торі». Заслання р. Леві-Іцхак відбував у станційному селищі Чиїлі Ташкентської залізниці, розташованому за 128 км від міста Кизил-Орда. Прибув він до Чиїлі взимку 1940 року. Про умови життя в Чиїлі рабина Леві-Іцхака та ребецен Хани Шнеєрсон свідчить лист рабина до дітей, написаний 11 березня 1943 року: «Дорогі улюблені діти мої! Кілька тижнів тому писав вам. Не чекаючи вашого листа, пишу знову. Я живу тут уже близько 4 років, а мама приїхала до мене 2 роки тому на Пасху… Усе наше майно: ковдри тощо – залишилося вдома, і ми без нічого, без засобів до існування. Ми, слава Богу, живі, але здоров’я наше дуже слабке і часто хворіємо. О! Як би хотілося на старості років бути біля дітей, а ми серед чужих, знайомих немає. Прошу вас одразу ж після отримання цього листа написати нам про ваше здоров’я і як ви живете, а також вислати нам посилки: речові – білизну нижню і теплу, відрізи на костюми, також черевики – мені (№ 43) і мамі (№ 38) тощо, а також продуктову посилку.
З нетерпінням чекаємо вашого листа. Цілую міцно, ваш батько Лейвік.
Привіт від мами. У наступному листі вона теж буде писати». Ребецн Хана робила все, щоб її чоловік міг у цих умовах жити і працювати. Не було чорнила та паперу – і вона готувала чорнило з трав, а за папір віддавала найнеобхідніші речі. Завдяки цьому рабі Леві-Іцхак зміг продовжити свої блискучі коментарі до Тори – «Лікутей». У ці важкі роки р. Левік написав серію книг, виданих згодом: «Лікутей Леві-Іцхак» – коментарі до книг «Танія» та “Зоар”, «Торат-Леві-Іцхак» – коментарі до Талмуду.
Після смерті Леві-Іцхака вірна Хана зробила все, щоб зберегти і переправити його праці до Америки. В одній зі своїх статей рабин Шмуель Камінецький писав: «Можливо, тепер все здається простим і буденним. А в той час це був героїзм. Поступаючи так, вона зробила більше, ніж дружина рабина, і подвиг її повинен слугувати для всіх жінок зразком самовідданості та відданості Великій Справі. Сьогодні не той час, і від нас не вимагається такого самозречення. Життя і вчинки чудової ребецн Хани, річниця смерті якої відзначається 6 тішрея, продовжує слугувати прикладом: як у найважчих і найскладніших ситуаціях потрібно не падати духом і не опускати руки… В імені Хана – перші літери трьох найважливіших для сімейного життя міцв. Велика жінка з честю носила це ім’я. Ми будемо завжди пам’ятати про неї». У квітні 1944 року рабину з дружиною дозволили переїхати до Алма-Ати. Там було багато хасидів, і в першу ж суботу рабин молився в міньяні на околиці міста. Тяжкі умови життя в засланні далися взнаки. У нього загострилися старі хвороби. Вночі на 20 ава 5704-го року він прокинувся і попросив води для обмивання рук. Коли воду принесли, він сказав: «Треба перебиратися на той бік». Це були його останні слова. Помер він у 20-й день місяця менахем-ав 5704-го (1944) року в Алма-Аті і там же був похований на місцевому єврейському цвинтарі.
Його могила на єврейському цвинтарі в Алма-Аті стала місцем пошанування.
Реабілітували р. Леві-Іцхака Шнеєрсона в 1989 році.
У 1995 році в США та в Ізраїлі вийшла тритомна біографія Леві-Іцхака».
