Сьогодні ввечері, з настанням 25 числа місяця Адар, увесь світ відзначає 125-ту річницю від дня народження праведної ребецн Хаї-Мушки Шнеєрсон, дружини Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендела Шнеєрсона та доньки Шостого Ребе ХаБаДа.
Хоча праведна ребецн Хая-Мушка носила статус «дружини Царя і доньки Царя», бо і її батько, і чоловік мали найвищий титул Глави покоління – Любавицького Ребе, вона була дуже скромною людиною, вірною супутницею та надійною опорою для свого великого чоловіка. Ребецн Хая-Мушка стала взірцем для багатьох єврейських жінок у нинішньому поколінні, її ім’ям називають доньок у десятках тисяч єврейських родин, безліч благодійних та освітніх установ по всьому світу носять її ім’я, річниці основних подій її життя стали шанованими датами в єврейській традиції.
Ми із задоволенням відтворюємо невеликий біографічний нарис про ребецн Хаю-Мушку.
Дитинство
Ребецн Хая-Мушка народилася в Бабиновичах – містечку, сусідньому з Любавичами, в одну з Субот місяця адар 1901 року, в родині рабі Йосифа-Іцхака, майбутнього Шостого Любавицького Ребе, та ребецн Нехами-Діни. Ім’я для новонародженої запропонував дідусь, П’ятий Любавицький Ребе Шолом Дов-Бер. Так звали її прабабусю, дружину Третього Любавицького Ребе Менахема-Мендела, на прізвисько Цемах Цедек.
Раннє дитинство Хаї-Мушки пройшло в Любавичах, у домі батьків і діда. Рабі Шолом Дов-Бер плекав особливі почуття до онучки і справив на неї величезний вплив. Уже на схилі літ ребецн Хая-Мушка згадувала: «Його молитви, сповнені справжнього почуття, назавжди залишилися в моїй пам’яті. Я можу повторити кожне вимовлене ним слово».
Юність
Юність Хаї-Мушки припала на важкі роки революції та червоного терору, коли все, пов’язане з єврейством або релігією, жорстоко придушувалося.
1920 року, після смерті Ребе Шолома Дов-Бера, її батько став лідером руху ХаБаД, а в ті роки це означало – лідером єврейського опору взагалі. Він засновував на просторах комуністичної Росії підпільні хедері, єшиви, мікви.
Хая-Мушка була вірним хасидом і помічницею батька, беручи активну участь у його ризикованій роботі. Звісно, про цю таємну діяльність відомо зараз далеко не все, але ось один із фактів: Хая-Мушка протягом довгого часу, ризикуючи життям, носила свічки та їжу в підпільну єшиву.
Пізніше, коли сім’я переїхала до Петрограда, Ребе Йосиф-Іцхак написав дочці довіреність на отримання будь-якої офіційної та неофіційної пошти на його ім’я з правом передоручення. Це означало дві речі: по-перше, Хая-Мушка була членом підпілля, якій можна було довіряти. По-друге, отримуючи батьківську пошту, вона йшла на ризик, і батько вірив у її мужність і здатність виплутуватися з важких ситуацій.
Заручини
Ще в ранній юності, з ініціативи дідуся, Ребе Шолома Дов-Бера, Хая-Мушка стала нареченою Менахема-Мендела Шнеєрсона, прямого нащадка Ребе Цемах Цедека. 1928 року, після того, як родині вдалося вирватися з радянської Росії, у Варшаві відбулося весілля. На цьому весіллі були присутні найвеличніші рабини Польщі, лідери хасидських дворів, глави єшив, єврейські громадські діячі, але навряд чи хтось із них уявляв, яке значення має ця подія насправді: через двадцять з невеликим років зять Ребе Йосифа-Іцхака став його наступником, лідером руху ХаБаД, що перетворив єврейський, та й не тільки єврейський, світ.
Не жаліла зусиль заради кашруту
Після весілля молоді жили в Берліні, а після приходу до влади нацистів переїхали до Парижа. Очевидці згадують про суворе дотримання родиною Шнеєрсон законів кошерного харчування в умовах, коли дістати кошерні продукти було вкрай складно. Ребецн Хая-Мушка йшла кілька кілометрів пішки в передмістя Парижа, щоб бути присутньою при доїнні (присутність єврейського спостерігача при доїнні робить молоко «єврейським»). У Парижі неможливо було купити мацу, яка б задовольняла високі вимоги родини Шнеєрсон до її кошерності, і ребецн власноруч перебирала пшеницю, зернятко до зернятка, молола її на ручному млині і пекла мацу.
У палаючій Європі
Після початку Другої світової війни почалися поневіряння: Віші, Ніцца, Марсель… Але й ставши біженцями, Ребе та ребецн не йшли на компроміс, продовжуючи дотримуватися єврейських законів і звичаїв найсуворішим чином.
Пізніше ребецн згадувала один із епізодів цієї втечі. Під час бомбардування їй довелося штовхнути на землю єврея, який загаявся й опинився поруч із нею. «Звісно, я штовхнула його, щоб врятувати йому життя, – говорила вона з посмішкою, – але, тим не менш, я штовхнула єврея. А отже, я мала покаятися і попросити вибачення».
Америка
1940 року після багатьох зусиль, докладених єврейською громадськістю в усьому світі, Ребе Йосиф-Іцхак був врятований із захопленої нацистами Європи і прибув до США. Він одразу ж почав робити кроки для порятунку доньки та зятя. 1941 року рабі Менахем-Мендел і ребецн Хая-Мушка дісталися американського берега.
1950 року Ребе Йосиф-Іцхак помер. Більшість хасидів вимагали, щоб рабі Менахем-Мендел змінив його на посаді лідера ХаБаДа. 1951 року, в першу річницю відходу Ребе, рабі Менахем-Мендел публічно виголосив свій перший маамар – дослідження Божественного, яке може робити тільки Ребе.
Ребецн Хая-Мушка була серед тих, хто домагався від рабі Менахема-Мендела згоди обійняти посаду Ребе. Вона розуміла, що це означає для неї: у її чоловіка не буде особистого часу, він перестане належати собі та сім’ї. Але вона виросла в домі, де самопожертва була повсякденністю. І вона розуміла, що її чоловік – єдина людина, яка здатна продовжити і розширити справу батька, Ребе Йосифа-Іцхака.
Дружина Ребе
Сорок п’ять років ребецн Хая-Мушка прожила у світовому центрі руху ХаБаД у самому серці жвавого єврейського району Нью-Йорка, і, все ж таки, незважаючи на це, про неї та її життя майже нічого невідомо. Вона жодного разу не брала участі в громадських урочистостях чи зборах, ніколи не з’являлася на людях. Робила покупки тільки в тих магазинах, у яких її не знали в обличчя і ставилися до неї як до інших покупців. Відомий один випадок, коли вона зіткнулася в магазині з дружиною лідера одного з хасидських дворів, і та, захоплено привітавшись із нею, повідомила продавцям, що вони мають честь… Не закінчивши покупок, ребецн пішла з магазину і більше ніколи в ньому не з’являлася.
Те небагато, що нам відомо про ребецн Хаю-Мушку, розповіли після її смерті люди, близькі до родини Ребе або ті, хто працював у його домі. Вони повідали, зокрема, про незвичайні стосунки між Ребе та його дружиною.
У ті ночі, коли Ребе затримувався на фарбренґенах або приймав людей, а це бувало часом до світанку, ребецн не лягала спати, чекаючи на нього.
В останні роки, страждаючи від тяжкої хвороби, робила все, щоб приховати це від чоловіка – і це при тому, що євреї з усіх кінців світу розповідали йому про свої біди і просили благословення. Один із близьких людей спитав ребецн, чому вона не попросить у свого великого чоловіка благословення на одужання. «Мені важливо не засмучувати його», – була відповідь.
«Усі хасиди – мої діти…»
Ребецн Хая-Мушка розмовляла за столом із хасидським подружжям, яке прийшло її провідати, а їхні маленькі діти тим часом досліджували дім. Повернувшись до вітальні, один із дітей запитав: «А де ж ваші діти?» Інший, почувши питання брата, відповів: «Ти ж бачиш, іграшок ніде немає. Мабуть, діти виросли і поїхали». Батьки зніяковіли, почувши таке нетактовне запитання. Ребецн же помовчала, обняла малюків і відповіла: «Ось ви і є мої діти».
Іншого разу вона відповіла на подібне запитання: «Усі хасиди – мої діти».
«Вона теж може благословляти»
Група хабадських жінок надіслала ребецн Хаї-Мушці букет квітів до дня народження, а разом із ним – конверт з іменами людей, які потребують благословення. Секретар передав букет ребецн, а конверт – Ребе. Ребе прочитав на конверті ім’я дружини і спитав секретаря, чому він приніс конверт йому. Секретар пояснив, що в ньому лежить список людей, які потребують благословення. «Ну, то вона теж може благословляти», – відповів Ребе цілком серйозно.
«І Ребе, і його книги належать хасидам…»
1985 року відбувся суд у справі крадіжки книг із бібліотеки Рабі Йосифа-Іцхака, батька ребецн Хаї-Мушки. Злодій – племінник ребецн і внук Ребе – вважав, що він є одним зі спадкоємців, і взяв книги по праву. Хабадський союз же стверджував, що бібліотека Ребе – не приватне зібрання, і закони успадкування не мають до неї відношення. Коли ребецн, як одному з головних свідків у справі, поставили запитання, кому належать книги, вона відповіла фразою, яка стала знаменитою: «І Ребе, і його книги належать хасидам».
Відхід
В останній тиждень перед смертю ребецн подзвонила всім своїм близьким і знайомим і з кожним довго розмовляла. Наче знала…
Відчувши сильну слабкість, ребецн викликала лікаря. Після огляду лікар запропонував їй лягти до лікарні на обстеження. Наступного дня, 21 швата, ребецн приїхала до лікарні. Черговий лікар почав заповнювати анкету, ставлячи їй запитання.
Ребецн попросила пити. Їй принесли склянку води. Вона вимовила благословення, зробила ковток і зблідла. «Усе гаразд?» – спитав лікар. Вона кивнула. За кілька митей вона знову зблідла. Лікар знову спитав: «Усе гаразд?» Але вона не відповіла. Це був вечор напередодні 22 швата 1988 року.
У похороні, що відбувся наступного дня, взяли участь тисячі людей. А невдовзі в усьому світі почали відкриватися єврейські освітні установи для жінок і дівчат, які носять її ім’я.
Щороку в місяці шват на згадку про ребецн Хаю-Мушку в Нью-Йорку проходить всесвітній з’їзд посланниць Ребе. Її образ слугує для них і для багатьох інших єврейських жінок прикладом самопожертви та скромності.
