Сьогодні, 19 кислева, відзначається 253-тя річниця з дня відходу з матеріального світу рабі Дов-Бера з Межирича, наступника Баал Шем Това, другого глави хасідського руху.
Про життя та діяльність рабі Дов-Бера з Межирича детально розповідається в статті рабина Йосефа Херсонського «Великий Магід».
«Про походження та ранні роки життя рабі Дов-Бера, пізніше більш відомого як Межирицький магід (проповідник), нам відомо небагато. Ми не знаємо навіть точного року його народження; на всій ймовірності, він народився наприкінці сімнадцятого століття, приблизно в той же час, що й Баал Шем Тов. (Вільна енциклопедія вказує – 1704). Його батьки (Авраам і Хава) походять із славного роду царя Давида. Розповідають, що коли рабі Дов-Беру було п’ять років, згорів його будинок. Його мати стояла серед обвуглених останків будинку й гірко плакала. “Я плачу не про будинок, – пояснила вона дитині, – а по згорілим записам з нашим генеалогічним древом, яке відстежує наше походження від царя Давида”. “З мене розпочнеться нова лінія древа”, – запропонував хлопчик.
Ці слова дивовижно точно відобразили роль, яку йому було призначено зіграти; адже хлопчикові самою долею було приречено стати спадкоємцем Баал Шем Това.
Весь свій час він присвячував вивченню Тори, і пізніше його визнали великим знавцем Талмуда. І, як багато знавців Тори того часу, рабі Дов-Бер заглибився у вивчення найважливіших етичних наукових праць середньовіччя та трактатів лурианської Каббали. Саме з цих робіт він запозичив етичні норми суворості та смирення. Він вев простий спосіб життя, постійно жив у нужді, але бідність була його власним вибором, а не вимушеною необхідністю. Існують письмові докази того, що він неодноразово відмовлявся від запрошення стати рабином і духовним лідером великих громад, що забезпечило б його гідним заробітком.
Саме про це свідчить одна з відомих історій його життя. Вже після того, як Магід став учнем Баал Шем Това, останній попросив одного зі своїх послідовників, який мав проїхати повз Межирич, передати Магіду найнижчий поклін. Насилу знайшов посланець маленький занедбаний будинок і, увійшовши до бідного помешкання рабі Дов-Бера, знайшов його сидячим на в’язці дров. Перед ним, на дошках, підпертих такими ж в’язками, сиділи його учні. Єдиним предметом меблів був дерев’яний стіл.
Оскільки була сама середина уроку, відвідувач погодився зайти пізніше. Повернувшись, він побачив, що обстановка змінилася. Учнів у кімнаті вже не було, а “стіл” був перетворений на “ліжко”; Магід все ще сидів на в’язці, продовжуючи наодинці вивчати Тору. Відвідувач не зміг приховати свого подиву умовами, в яких жив великий рабі. “Я зовсім не багатий, – сказав він, – але в моєму помешканні є стілець, лавка, ліжко та інші предмети домашнього меблювання”. “Удома, – продовжив господар, – дійсно необхідно мати добротний стілець, ліжко, стіл і лампу. Але коли ти в дорозі, справи стоять інакше”.
Магід не вважав своє земне помешкання “будинком”. Тут, на Землі, він був лише тимчасовим мешканцем, а в такому разі дійсно важливі та потрібні лише ті цінності, які допомагають мандрівникові досягти кінцевої мети.
Магід кульгав на ліву ногу і, загалом, був тендітної статури. Стан погіршувався його способом життя людини, яка обрала повну відмову від матеріальних благ. Тим не менш, його нездужання стало однією з причин першої зустрічі з Баал Шем Товом. Розповідають, що його учитель, знаменитий автор талмудичного коментаря Пней Йгошуа, доклав усіх зусиль, щоб умовити його відвідати Баал Шем Това, аби знайти спосіб вилікуватися від цієї хвороби.
Непізнанними шляхами провидіння зводило Баал Шем Това з його учнями. Життєва філософія та спосіб життя багатьох із них були далекі від хасідизму, але, тим не менш, попри початковий спротив, вони, зрештою, ставали тими стовпами, на яких стоїть рух хасідизму. Перша зустріч Баал Шем Това та Магіда представляється нам особливо цікавою. Вона відбулася наприкінці 5513-го – на початку 5514 року від створення світу (1753 р. за григоріанським календарем), тобто менше, ніж за вісім років до смерті Баал Шем Това.
Баал Шем Тов та Магід листувалися протягом усього 5513 (1752) року. Магід глибоко сумнівався, чи варто здійснювати цю подорож – чутки, що поширювалися противниками хасідизму, утримували його від рішення вирушити в дорогу. Баал Шем Тов у своїх відповідях намагався розвіяти підозри та сумніви Магіда, і в результаті переконав його приїхати, передбачаючи, що ця зустріч стане для хасідизму подією неймовірної важливості. Нарешті, Магід вирішив сформувати власну думку про те, чи дійсно Баал Шем Тов настільки величний, як стверджують його послідовники.
Шлях до Меджибожа (де жив Баал Шем Тов) був довгим і важким, до того ж Магід не мав можливості вчитися в дорозі. Це завдавало йому багато страждань, і він почав шкодувати про прийняте рішення, втішаючи себе думкою про те, що одразу по прибутті почує від Баал Шем Това великі слова Тори. І нарешті, прибувши до Меджибожа, негайно розшукав Баал Шем Това.
Той сердечно прийняв гостя та розповів йому коротку, здавалося б, зовсім незначну історію. На чому їхня розмова, власне, й закінчилася. Наступного дня вони зустрілися знову, і Баал Шем Тов знову розповів йому лише коротку історію.
Рабі Дов-Бер, працьовита людина, яка цінувала кожну хвилину, почав уже шкодувати про те, що приїхав і даремно витратив час. Він вирішив повернутися додому та збирався виїхати тієї ж ночі, зі сходом місяця. Але виїхати не встиг – прийшов посланець від Баал Шем Това і попросив рабі Дов-Бера відвідати будинок Учителя. Ледве він прийшов, Баал Шем Тов запитав: “Чи добре ти обізнаний у Торі?”. Отримавши позитивну відповідь, задав нове запитання: “Ти знайомий із вченням Каббали?”. Знову позитивна відповідь. Тоді Баал Шем Тов попросив Магіда прокоментувати уривок із книги “Ец хаїм”, основної праці лурианської Каббали. Рабі Дов-Бер уважно вивчив уривок і запропонував свої тлумачення. Баал Шем Тов не прийняв його версію. Рабі Дов-Бер знову задумався і запропонував попередню інтерпретацію уривка, додавши при цьому: “Значення уривка таке, як я його виклав. Якщо в тебе є інша версія, розкажи мені її, і подивимося, хто має рацію”.
Цього разу Баал Шем Тов прочитав йому цей уривок. Поки той читав і коментував, Магіду здавалося, що будинок наповнюється світлом, а їх оточує Б-жий вогонь. Зрештою, Магіду здалося, що він бачить ангелів, чиї імена були згадані в тому уривку. Потім Баал Шем Тов промовив: “Твоє тлумачення було вірним, однак у твоєму вивченні немає душі”.
На якийсь час рабі Дов-Бер залишився з Баал Шем Товом, щоб навчитися в нього чому-небудь.
Із письмових джерел випливає, що Магід відвідав Баал Шем Това двічі. Другий раз він залишився у нього на півроку. Рабі Дов-Бер говорив, що Баал Шем Тов навчав його всьому, навіть найзаплутанішим уривкам, узятим із різних каббалістичних праць, а також “мові птахів і дерев”.
Коли він висловлював бажання повернутися додому, Баал Шем Тов не відпускав його, кілька разів затримував у себе. Коли його запитували, у чому причина, Баал Шем Тов пояснював, що поки Магід залишався з ним, його власний розум нагадував йому “б’ючий струменем джерело”, а чим більше із джерела вичерпано води, тим сильніше б’є його струмінь. Хоча рабі Дов-Беру більше не судилося побачити Баал Шем Това, вони підтримували зв’язок через посланців і продовжували листування. Іноді, за відсутності Баал Шем Това, або з його прохання, рабі Дов-Бер виконував обов’язки тимчасового керівника хасідів.
І хоча загалом хасідизм протиставляють самовідреченню та смиренню, здається, що протягом якогось часу Магід продовжував вести попередній спосіб життя. Баал Шем Тов попередив його, наказавши припинити цю практику і ставитися до свого здоров’я бережно.
Після своєї першої зустрічі з Баал Шем Товом рабі Дов-Бер, ще не будучи главою хасідів, став магідом громад Межирича та Кориця.
Рік 5520-й від створення світу (1760 р. за григоріанським календарем) став роком смерті рабі Ісраеля Баал Шем Това, засника хасідської течії в юдаїзмі. Його син, рабі Цві, взяв у свої руки керівництво хасідами і протягом року виконував функції Ребе. Наступного дня після йорцайту (річниці смерті) батька рабі Цві звернувся до зібрання хасідів: “Сьогодні мені явився батько, він сказав мені, що за рішенням Небесного суду я повинен передати керівництво рухом рабі Дов-Беру”. Усі присутні встали, сповнені поваги, і продовжували стояти протягом усієї першої промови рабі Дов-Бера.
Центр хасідизму перемістився з Меджибожа (де жив Баал Шем Тов) до Межирича. Усі наступні дванадцять років, протягом яких рабі Дов-Бер залишався лідером хасідів, рух отримав широке поширення і пустив глибоке коріння в східноєвропейських єврейських громадах. Насіння, посіяне в Меджибожі, проросло в Межиричі. За допомогою незвичайної, єдиної в своєму роді групи послідовників, що представляла квіт інтелектуальної та духовної еліти свого часу, рабі Дов-Бер надав творчим, плідним ідеям вчення Баал Шем Това конкретну форму, перетворивши їх у багатогранну живну систему.
Наповнити хасідизм новими ідеями Магіду вдалося вже в перші три місяці свого правління. У Польщі та Литві підвищився соціальний статус хасідів. Ще сильніше стало відчуватися вплив створених за Баал Шем Това центрів на Волині та в Поділлі, а сам Межирич став місцем постійної діяльності хасідської течії.
Для своїх послідовників Магід був своєрідною стабілізуючою силою, уміло направляючи їхню енергію до ідеального поєднання емоційного піднесення та інтелектуальної стриманості у справі служіння Б-гу. Як і Баал Шем Тов, він проповідував, що заповідь любові до євреїв (аhават ісраель) є ключем до істинної любові до Б-га. “Значення аhават ісраель, – говорив Магід, – полягає в однаковій любові до найгіршого грішника та найбільшого праведника”. Цей принцип любові він зумів прищепити своїм послідовникам. Один з його найближчих учнів, рабі Леві Іцхак, рабин Бердичева, звертався до єврея не інакше як “серце моє”.
Восени 5533 року (1772 р. за григоріанським календарем) рабі Дов-Бер серйозно захворів. 18 кислева він зібрав членів “Священного товариства” (так називався найближчий гурт учнів Магіда) і сказав їм: “Діти мої, завжди тримайтеся разом, і ви подолаєте будь-які перешкоди. Так ви завжди будете йти вперед, а не назад”. У вівторок 19 кислева 5533 (1772) року свята душа рабі Дов-Бера повернулася на небеса. Його місія була виконана, і ера його закінчилася.
Завдяки рабі Дов-Беру була не просто відкрита нова лінія в хасідизмі. Набагато важливіше те, що ним був закладений міцний фундамент цього руху. Продовжити розпочату справу належало іншим”.
Засник ХаБаДа рабі Шнеур-Залман з Ляд розповідав про Магіда, який був його учителем: “Авраам-авіну навчив євреїв любові до Всевишнього, а Магід – любові до ближнього. Авраам-авіну залишив чотириста законів про заборону служіння ідолам, а Магід – чотириста правил любові до євреїв”.
Одного разу, вже після смерті Магіда, рабі Шнеур-Залман навів у розмові з учнями його слова: “Агават Ісраель – любов до євреїв – що це? Це означає любити кожного єврея, всіх однаково, учених і невігласів, любити як братів, ставитися до них з трепетом – як до покрива Свитка Тори”.
Рав Яїр Драйфус і Пінхас Полонський так сформулювали головну відмінність у вченні Магіда та міснагедів (противників хасідизму) – “Букви Тори подібні до вогняних коней”, – говориться в каббалістичній книзі “Тікуней Зогар”. Коментуючи цей вірш, рав А.-І. Кук говорить: Зазвичай від єврея вимагається “ходити” Будинком Навчання, але іноді, “осівши на букви Тори”, слід “скакати” ним. “Ходити” – означає вивчати Тору за допомогою розуму. Це вивчення раціональне, що просувається повільно, але зате ґрунтовно. Це суперечки та дискусії, доводи та спростування, аналіз ідей та сумнівів. Зовсім інше – “скакати”. Це стрибок, інтуїція, уява. Це особистий зв’язок з текстом, коли можна багато відчути, навіть якщо майже нічого не зрозуміло. Це ситуація, коли молода людина (або, як усі ми, не отримав у юності достатньої релігійної освіти) береться читати складну книгу – і, хоча він майже не розуміє глибокого сенсу тексту, термінів та алегорій, він інтуїтивно відчуває “душу книги”, букви її стають “вогняними кіньми”.
Поважна хода Будинком Навчання – це стиль литвацький, “міснагідський”. Литвацький “лімуд” (вивчення Тори) заснований, перш за все, на витонченому аналізі, чіткій логіці, його ідеал – глибокий інтелектуал. Зовсім інший стиль є наділом Будинку Навчання хасідського. Магід з Межирича (учень і продовжувач Баал-Шем-Това) вніс у вивчення текстів Тори “двекут” – “емоційне горіння”, “відчуття захвату від прилягання до Творця Всесвіту”. За допомогою інтуїції “двекут” дає нам можливість “перестрибнути” через простори, не подолані логікою, торкнутися речей, до яких за допомогою розсудку не дістатися, “перекачати” в себе життєву енергію з джерел, для жорсткого раціоналіста закритих.
У литвацькому Будинку Навчання “двекут” не вітається – бо він заважає навчанню, хасідське ж навчання без нього не уявляється. Хасіди говорили навіть так: іноді потрібно перервати “лімуд” (раціональне навчання), щоб на деякий час переключити себе на “двекут”. Енергія “двекута” – це саме той “девек” (“клей”), яким склеюються побудовані на раціональному навчанні шматочки пізнання Божественної істини; саме вона й дозволяє зробити букви Тори “вогняними кіньми”.
Огель Магіда, як і великого цадика, рабі Мешулама-Зусі, знаходиться в Аннополі (Хмельницька область, Славутський район). Це важливо знати, бо Аннополів багато – в Україні ще чотири, та в Польщі два, і ще в Білорусі є. У села Аннополь, де живе всього 260 мешканців, колись був свій сайт, на якому у розділі “Історія” значилося:
“У 1784 в Аннополі проживало 215 євреїв, а також у 1847 – 1626 і в 1897 – 1812 (82%), у 1923 – 1008, у 1926 – 1278 (67,4%), у 1931 році – 1280 євреїв. Євреї поселилися в Аннополі в 18 столітті.
З 1770-х років Аннополь відігравав помітну роль у русі хасідизму. В Аннополі жили Дойв-Бер з Межирича і його син Авром “Га-Малах” (“Ангел”) (1741–1776, Фастів), що став згодом цадиком у Фастові. В Аннополі вчився Шнеер-Залман з Ляд. Після смерті Дов-Бера в Аннополі оселився його учень і послідовник Мешулам-Зуся Аннопольський (?–1800), багато зробив для поширення хасідизму на Волині. Син Мешулама-Зусі Цві-Менахем-Мендл (?–1814) після смерті батька був цадиком в Аннополі. У 19 столітті євреї Аннополя брали участь в оптовій та посередницькій торгівлі сільськогосподарськими продуктами, займалися ремеслами.
У 1890р. в Аннополі були синагоги, єврейська багадільня. У 1910–1916р.р. підпільно діяли гурток бундівців та сіоністська група. 30 листопада 1917 року приїжджі на ярмарок в Аннополь селяни влаштували погром. Після 1-ї світової, Громадянської воєн та Жовтневої революції чисельність єврейського населення Аннополя скоротилася.
У 1920–1934р.р. рабином в Аннополі був Арон-Урі-Лейб Клімнович. Діяли 5 синагог, чотирирічна школа з викладанням на ідиші, в якій дітей не змушували писати по суботах.
У 1925 засновано єврейський Союз кустарів-одноосібників. Серед євреїв в Аннополі в середині 1920-х років було – 175 робітників, 45 службовців, 123 кустаря, 232 – бідняків-селян, 458 – середняків, 3 заможних, 22 представники духівництва. В ОЗЕТі було – 110 осіб. Була єврейська хата-читальня.
У 1931 році в Аннополі було створено єврейську національну сільраду.
У 1932–1933 євреї Аннополя постраждали від голоду.
У 1941–1942 єврейське населення Аннополя було знищено.
Могили Дов-Бера та Мешулама-Зусі на сплюндрованому в роки Другої Світової війни єврейському кладовищі – місце паломництва хасідів. В Аннополі також народилися Й. Ламден, Б. Крайзман.
У приміщенні колишньої синагоги була розташована середня школа”».
