Сьогодні, 20 ава, євреї в усьому світі відзначають річницю відходу з матеріального світу (йорцайт) рабі Леві-Іцхака Шнеєрсона, батька Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендела Шнеєрсона, Головного рабина Катеринослава-Дніпропетровська у 1909-1939 роках, який вважається засновником сучасної єврейської громади нашого міста.
На честь цієї пам’ятної дати по всьому світу проходить безліч заходів, присвячених рабі Леві-Іцхаку – фарбренгени, уроки та спеціальні заняття. У Дніпрі також відбудуться уроки та фарбренгени, присвячені рабі Леві-Іцхаку Шнеєрсону.
Великий син рабі Леві-Іцхака, Глава нашого покоління, Сьомий Любавицький Ребе Менахем-Мендел Шнеєрсон, особливо наголошував на важливості цього дня та збору пожертв у цей день на честь праведника. Так, на одному з фарбренгенів на честь 20 ава Ребе сказав: «Коли про щось не нагадують, люди можуть вирішити, що, мовляв, у наш час це вже неактуально. Тому ми нагадуємо про Фонд Леві-Іцхака. Я вважаю, що будуть роздавати листівки, і кожен пожертвує, скільки зможе, і навіть набагато більше, ніж вирішив спочатку. А Всевишній, звісно, відплатить за це в багато разів більше… і навіть у п’ятсот разів більше, у буквальному сенсі слова…».
За традицією нагадаємо коротко біографію великого праведника та кабаліста.
Леві-Іцхак бен Залман Шнеєрсон народився 18 нісана 5638 (1878) року в містечку Поддобрянка поблизу Гомеля. Його родовід сягає Третього Любавицького Ребе, Цемах-Цедека. Тору Леві-Іцхак почав вивчати під керівництвом рабина Поддобрянки Йоеля Хайкіна – дядька його матері. Він швидко перевершив свого вчителя й самостійно продовжив вивчення священних текстів. Ребе Раяц писав, що «вже з ранніх років Леві-Іцхак відзначався незвичайними здібностями та старанністю». Атестацію (сміху) рабина він отримав від найбільших авторитетів того часу: рабі Еліягу-Хаїма Майзеля з Лодзі та рабі Хаїма з Бреста.
У 1900 році рабі Леві-Іцхак одружився з Ханою – дочкою рабі Меїра Шломо Яновського. Їх посватав П’ятий Любавицький Ребе Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон. Після весілля молоді переїхали до Миколаєва, де батько Хани був рабином. У Миколаєві 11 нісана 5662 року (18 квітня 1902 року) у Леві-Іцхака та Хани народився син Менахем-Мендел. Пізніше в сім’ї з’явилися ще двоє дітей: Дов-Бер та Ісраель-Ар’є-Лейб.
У 1907 році сім’я рабі Леві-Іцхака переїхала до Катеринослава. Поселилися вони на другому поверсі будинку № 20 на вул. Залізній (Миронова). Потім, у 1928-1934 роках, жили в будинку № 15 на розі Залізної та Упорної (Глінки). А остання їхня квартира була на вул. Барикадної, 13.
У 1909 році, у віці 31 року, рабі Леві-Іцхака було запрошено на посаду рабина громади Катеринослава, яка була однією з найбільших у Росії – тут проживало близько 50 тисяч євреїв, що становили 40 відсотків усього населення. Тут було 12 синагог, єшива, близько 1500 дітей навчалося в хедерах, решта – у 16 приватних єврейських школах.
Хвиля єврейських погромів 1905 року не оминула й Катеринослав. Від рук убивць загинуло понад сто осіб, понад двісті були поранені, близько 300 єврейських магазинів – розгромлено та спалено. Сотні бідних родин залишилися без даху та засобів до існування. Багато хто покидав місто, емігрував до Америки та Палестини. Згодом призвідників погрому судили та визнали винними, однак цар Микола II їх помилував, ясно показавши, на чиєму боці перебуває самодержавство.
Зі страху за своє життя євреї почали відходити від релігії отців. Серед молоді, якій єврейське віросповідання заважало здобути освіту, частішали випадки хрещення.
Такою була обстановка в єврейській громаді міста, коли рабі Леві-Іцхак приступив до виконання обов’язків рабина в Катеринославі.
Його обрання не пройшло гладко. Проти кандидатури молодого рабина виступила місцева інтелігенція, яка хотіла б бачити на посаді духовного керівника громади менш ортодоксальну людину. Вони звернулися до найавторитетнішої в місті людини, інженера Сергія Павловича Палея, одного з керівників міської сіоністської організації, з проханням, щоб він, використовуючи свій вплив, не допустив обрання на посаду рабина хасида з династії Шнеєрсонів. Палей сказав, що не любить ходити в когось на поводі. Він вирішив сам познайомитися з кандидатом і вирушив до рабі Леві-Іцхака. Вони проговорили шість годин поспіль, і після бесіди Палей став одним із найгарячіших прихильників нового рабина.
Очоливши єврейську громаду Катеринослава, рабі Леві-Іцхак цілковито віддався виконанню своїх численних і різноманітних обов’язків. Насамперед він вирішив домогтися будівництва нової мікви, бо стара прийшла в непридатність. Однак керівники громади не підтримали його, посилаючись на відсутність вільних грошей. Тоді рабі Леві-Іцхак зняв нове пальто й поклав його на стіл. «Воно коштувало мені недешево, – сказав він, – але міква для мене ще дорожча, і я жертвую своє пальто на будівництво». Переконаність рабина подіяла на байдужих. Невдовзі в місті з’явилася нова міква.
За короткий час авторитет рабина зміцнився й виріс настільки, що до нього потягнулися за вирішенням будь-яких проблем і суперечок, бо знали, що порада буде розумною та справедливою. Невдовзі рабі Леві-Іцхак набув широкої відомості й за межами Катеринослава. Феноменальна пам’ять, гострий розум і всебічні знання поставили його в перший ряд рабинів того часу. П’ятий Любавицький Ребе, рабі Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон, неодноразово посилав його за кордон, де рабі Леві-Іцхаку доводилося зустрічатися з відомими рабинами та громадськими діячами.
Розповідаючи епізоди з їхнього життя, дружина рабина, ребецн Хана, згадувала, як одного разу, коли вони їхали до Варшави, до них у купе підсів відомий письменник. Між ним і рабином зав’язалася бесіда. Цікава розмова привернула увагу пасажирів, люди з інших вагонів зупинялися послухати. Поступово біля купе зібралася юрба, і, хоча бесіда тривала всю ніч, ніхто не йшов.
Під час однієї з поїздок до Німеччини, коли рабі Леві-Іцхаку довелося зупинитися у Вісбадені, до нього з візитом прийшов місцевий рабин. Вони почали розмову, яка скоро перетворилася на монолог рабі Шнеєрсона – гість жадібно слухав його, не розкриваючи рота.
Прощаючись, захоплений рабин наполегливо радив дружині рабі Леві-Іцхака записувати висловлювання свого чоловіка, щоб потім видати їх окремою книгою.
Рабі Леві-Іцхак писав коментарі до всіх розділів Тори. Коли його заарештували, вдома залишилися тисячі списаних ним сторінок. На великий жаль, більшість безцінних рукописів було конфісковано, а те, що вціліло після варварського нальоту НКВС, знищили гітлерівці. Окуповуючи міста, вони винищували не тільки євреїв, а й усі єврейські реліквії.
Рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон приділяв особливу увагу єврейській громадській діяльності, виявляючи справжню самопожертву, коли потрібно було допомогти ближньому. У цьому відношенні заслуговують на особливу згадку його зусилля із забезпечення мацою єврейських солдатів під час російсько-японської війни 1904-1905 рр., а також допомога в підготовці матеріалів захисту під час сумнозвісної «справи Бейліса».
Після Лютневої революції 1917 року, коли Тимчасовий уряд проголосив демократичні свободи, негайно виникли різні організації та спілки. Рабини та єврейські громадські діячі також створили свою організацію. Перший її з’їзд у Москві мав виробити програму організації та представити свої вимоги уряду. Одним з активних учасників цього з’їзду був рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон. Аналогічні зібрання проводилися в Петрограді, на Україні та в Білорусі: влітку 1917 року було створено комісію з представників усіх цих організацій. Однак Жовтневий переворот знищив ледь народжену демократію.
Як відомо, за радянської влади почалася шалена антирелігійна кампанія. Особливо активною була «Євсекція» при ЦК ВКП(б). Рабі Леві-Іцхак вступив у безстрашну боротьбу з будь-якими гоніннями на релігію. Використовуючи формальні висловлювання керівників СРСР про свободу релігії та права людини, він рішуче відстоював релігійні потреби єврейських громад.
Засуджуючи антирелігійні дії радянської влади, папа римський виступив із закликом до всього вільного світу, в якому закликав бойкотувати радянські товари. Він оголосив хрестовий похід проти войовничого радянського атеїзму. У відповідь на це радянська влада вжила контрзаходів. Поряд з офіційними спростуваннями було випущено заяву 32-х білоруських рабинів, у якій говорилося, що заклик папи не відповідає дійсності: у країні нібито немає жодної дискримінації віруючих і служителів культу. Цих рабинів зібрали в Мінську й погрозами змусили підписати відверту брехню.
Аналогічної заяви вимагали й від українських рабинів, для чого було скликано рабинський з’їзд у Харкові. Знаючи, яким впливом користується рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон, начальник НКВС Дніпропетровська викликав його до себе для бесіди й пояснив, яку користь принесуть рабини Радянській владі, підписавши заяву. При цьому він простягнув рабину безкоштовний квиток до Харкова в першому класі швидкого поїзда. Однак рабі Леві-Іцхак не прийняв подачки. Він подякував і сказав, що поки ще спроможний поїхати до Харкова за власний кошт.
На з’їзді виявилося більше агентів НКВС, ніж рабинів, але це не збентежило рабі Леві-Іцхака. Він заявив, що вважає неможливим підписати заяву, засновану на обмані. Сміливий і відкритий виступ підбадьорив тих, хто вагався, з’їзд затягнувся на кілька днів, і рабі Леві-Іцхак продовжував пояснювати всім і кожному, до яких трагічних наслідків може призвести підписання брехливого документа. Міністр освіти України викликав рабі Леві-Іцхака й звинуватив у «ворожих діях» проти Радянської влади. Зрозуміло, що означали такі звинувачення в тридцяті роки. Однак рабі Леві-Іцхак не дав себе залякати, не змінив своєї позиції, і його непохитність вплинула на інших делегатів. Зрештою, з’їзд закрився взагалі без будь-якої резолюції.
Однак рабі Леві-Іцхак вважав, що досягнута перемога буде недостатньо міцною, якщо більшовики зможуть приховати правду про провал з’їзду рабинів. Він зумів переправити інформацію про з’їзд за кордон, і вона була широко опублікована у світовій пресі. З’явилася їдка карикатура: рабин стоїть на колінах перед стільцем, на якому лежить папір, а солдат наводить на нього револьвер і вимагає поставити підпис.
У 1939 році в СРСР проводили перепис населення. Кожен мав указати в анкеті: віруючий він чи невіруючий. Після багатьох років гонінь на релігію люди боялися говорити правду й нерідко писали «ні», хоча насправді були віруючими. Дізнавшись про це, рабі Леві-Іцхак виступив у синагозі з полум’яною промовою, він переконував присутніх, що євреї в жодному разі не повинні приховувати своєї віри в Єдиного Б-га.
Слова рабина, природно, стали відомими органам НКВС, які мали своїх інформаторів повсюдно, в тому числі й у синагозі. Коли рабина заарештували, йому на слідстві пред’явили й це звинувачення. Рабі Леві-Іцхак відповів, що під час перепису населення влада, очевидно, була зацікавлена в правдивій інформації, і, закликаючи говорити правду, він тільки надавав допомогу владі.
9 Нісана 1939 року, о третій годині ранку, до квартири рабина вдерлися представники НКВС. Після багатогодинного обшуку вони забрали книги, папери, рукописи й забрали самого рабина. Усі спроби дружини дізнатися, де він перебуває, довго залишалися безуспішними.
Слідчі НКВС робили все можливе, щоб сфабрикувати звинувачення в антирадянській діяльності й засудити рабі Леві-Іцхака до розстрілу, але стійка поведінка ув’язненого зруйнувала їхні плани. Вони не змогли змусити рабина зізнатися в «злочинах» і відправили його в заслання, до Казахстану.
Жив він там у глухому містечку, але в найближчому місті Кизил-Орда під час війни виявилося чимало євреїв, причому деякі з них особисто знали рабі Леві-Іцхака, а інші були обізнані про прославленого рабина. Іноді вони приходили до нього й розмовляли на релігійні теми.
У рабина не було паперу, щоб записувати свої думки, і він годинами сидів у глибокій задумі. Згодом із великими труднощами вдалося виклопотати дозвіл на переїзд до Алма-Ати. Тут його радісно зустріли, і знову дім рабина став центром, який притягував до себе багатьох людей. У рабі Леві-Іцхаку бачили вчителя та наставника, але його здоров’я вже було підірвано.
Стан його погіршувався день у день.
Про останній день рабі Леві-Іцхака є розповідь свідка в книзі «Толдейс Лейві-Іцхок».
«У вівторок вночі я й ще один [чоловік] удостоїлися всю ніч перебувати біля його ложа […]. Уста його безупинно ворушилися, але голосу чути не було. Несподівано він прийшов до тями, розплющив очі й попросив принести води для омивання рук. Коли воду принесли, він сказав: «Час перебиратися на той бік!» Це були його останні [вимовлені у свідомості] слова. Назавтра, у середу 20 Менахем Ав, стан його погіршився, він страждав від сильних болів і, не перестаючи, маячів. Один із присутніх схилив вухо до його губ, щоб почути, що шепочуть його вуста, і почув уривчасті слова, що виходили разом зі стогоном: «Веїквейсехо лей нейдоу… Ай, іквейс Мешихо… Іквейс Мешихо…» Надвечір […] чиста душа його відокремилася від тіла й піднялася на Небеса».
Його могила на єврейському кладовищі в Алмати стала місцем пошанування. Радянська влада встигла повністю реабілітувати та визнати свою провину за загибель рабі Леві-Іцхака Шнеєрсона в 1989 році. У 1995 році в США та в Ізраїлі вийшла тритомна біографія Леві-Іцхака.
