Сьогодні, 13 тішрея, виповнюється 143 роки з дня відходу з матеріального світу Четвертого Голови Любавицького руху, раббі Шмуеля Шнеерсона, відомого також як Ребе Маараш.
Четвертий Любавицький Ребе, раббі Шмуель (Маараш) народився 2 іяра 5594 року (11 травня 1834), на сотий рік після розкриття Баал Шем Това. Його батьком був Цемах-Цедек, Третій Любавицький Ребе, а матір’ю – ребецн Хая-Мушка.
Під час трапези (з нагоди обрізання немовляти) р. Єгуда-Лейб, також син Цемах-Цедека, запитав свого батька: «Здається, ні в кого в нашій родині немає подібного імені, – сказав він і додав, – може, на честь пророка Шмуеля?». Відповів йому Цемах-Цедек: «На честь водоноса з Полоцька, якого звали Шмуель, оскільки мудрець кращий за пророка».
Четвертий Любавицький Ребе, раббі Шмуель (Маараш) був людиною, яка зазнала великих страждань. Ще за днів життя його батька, Цемах-Цедека, він уже був дуже хворий. Коли про це стало відомо Цемах-Цедеку, той сказав, що якби він дізнався про це раніше, то зміг би привернути такий божественний світло, що його син прожив би, принаймні, п’ятдесят два роки, як пророк Шмуель…
Про Ребе Маараша розповідають багато повчальних історій. Одну з них розповів світу реб Мендель Футерфас. «Один багатий єврей з хасидів 4-го Любавицького Ребе – Ребе Маараша – займався бізнесом, пов’язаним з деревиною, він купував і продавав, і мав велику вигоду. Як вірний хасид, зазвичай він питав поради і просив благословення у Ребе Маараша про будь-яку велику угоду, і, звичайно, діяв згідно з порадою Ребе та його вказівкою.
Одного разу запропонували цьому хасиду-торговцю вкласти майже весь свій стан у купівлю величезного лісу за досить помірну ціну, і була велика ймовірність того, що це може принести йому великі прибутки. Але, як завжди, перед тим, як укладати таку велику угоду, приїхав хасид до Любавичів, увійшов на їхідут і попросив благословення Ребе на таку велику угоду.
Ребе вислухав усі подробиці угоди і сказав: «Ні. На мою думку, з цього не вийде нічого доброго. Моя порада – відмовися від цієї пропозиції». Хасид-багач спробував пояснити, що саме ця угода може принести дуже великі прибутки, але Ребе стояв на своєму: «Угоду укладати не варто». Розчарований, покинув хасид Любавичі і повернувся додому, через одне слово Ребе він втратив, на його думку, величезні прибутки. Минуло кілька днів. Коли приїхали торговці укладати угоду і почули відмову хасида, вони почали сміятися з нього, кажучи, що даремно він відмовляється від такої прибуткової угоди. «Ти, напевно, просто неправильно зрозумів слова угоди, – говорили вони. – Може, є якісь подробиці, які ти не розповів Ребе, і тому отримав таку відповідь, адже відома приказка, що як питають, таку й відповідь отримують… Якби ти пояснив Ребе всі подробиці, і розповів би, наскільки можеш розбагатіти, то й відповідь Ребе була б зовсім іншою».
Слова купців подіяли на хасида. Але, адже, врешті-решт, він хасид, – і він вирушив до Любавичів вдруге, і доклав усіх зусиль, щоб знову потрапити на «їхідут». «Ребе, – сказав хасид, – мабуть, минулого разу я не пояснив вам усіх переваг угоди. Йдеться про великі прибутки, можна дійсно розбагатіти за один день, жити в повному достатку, і давати набагато більше цдаки. Я впевнений, що якби Ребе був знайомий з усіма умовами угоди, він би порадив мені по-іншому. Тому я знову приїхав попросити «згоди і благословення» укласти угоду».
Ребе терпляче вислухав усі доводи і пояснення і сказав: «Не варто укладати цю угоду. На мою думку, тобі треба від неї відмовитися». Розчарований вийшов хасид із кімнати. Він думав про себе, що відбувається щось незрозуміле, адже всі ознаки вказують на те, що ніколи ще у нього не було можливості укласти таку вдалу угоду. А Ребе навіть не спробував пояснити, а просто сказав: «Ні»! Знову він повернувся додому пригнічений, і знову почали переконувати його дружина та друзі, що «не можна», «просто не можна» відмовлятися від такої можливості. «Ти «зобов’язаний», – сказали вони йому, – поїхати і пояснити Ребе все дуже добре, і тоді, напевно, відповідь буде іншою». І тоді знову поїхав хасид втретє до Ребе, увійшов на «їхідут», навів усі свої доводи та пояснення, просто «благав» Ребе дозволити зробити це. Ребе вислухав все і знову сказав: «Ні. Не варто!» Знову повернувся хасид додому розчарований, і коли знову стали його умовляти дружина, родичі та всі друзі, він уже не зміг встояти – він пішов і вклав усі свої гроші в цю вигідну угоду. Свою совість він заспокоював тим, що відділить на цдаку набагато більше, ніж відділяв до цього… І так, як сказав Ребе, – так і сталося – бізнес не вдався, становище погіршилося, і хасид втратив на цьому усі свої гроші. Коли він уже переконався «на власній шкурі», як важливо виконувати все, що скаже Ребе, просто, «без премудростей», тепер, коли він не послухався поради і втратив увесь свій стан, і в додаток до цього його мучили докори сумління, що він – єдиний, хто винен у тому, що сталося – він знову поїхав до Любавичів, увійшов на «їхідут» до Ребе Маараша. Цього разу, зрозуміло, у повному самозреченні та в повному каятті. Цього разу затримався хасид на їхідуті набагато більше часу, ніж зазвичай, і коли вийшов, оточили його хасиди і спробували «витягти» з нього, що сказав йому Ребе. Більшість того, що сказав йому Ребе, хасид відмовився розповісти, але одну річ, яку розповів йому Ребе, він розповів: «Приїжджають до мене хасиди, – сказав Ребе Маараш, – і серед них великі купці, і вони питають моєї поради в торгових справах, якими я ніколи не займався, ні я, ні мої батьки. Чому ж вони тоді питають мене про це і приймають мої поради та вказівки, які я їм даю? Є три відповіді на це питання, і є три види хасидів.
Прості і наївні хасиди кажуть: «Все дуже просто. Ребе – адже він Ребе! У нього є дар провидіння, дар пророцтва, його слова – це слова Б-га Живого, і тому треба просто виконувати його вказівки, без жодних мудрощів!»
Більш обізнані хасиди не хотіли робити лише те, що не піддається жодному поясненню, тому вони пояснювали і говорили: «Ребе весь час вчить Тору та хасідизм і служить Вс-вишньому, його розум і всі його бажання повністю знищуються перед бажанням Вс-вишнього до такої міри, що його розум розуміє все згідно з розумом Тори. І тому, коли Ребе говорить щось напевно, це згідно з розумом Тори, і тому немає сумніву, що все збудеться».
А багаті і знатні хасиди – домовласники – кажуть набагато простіше: «До Ребе приїжджають люди з усіх кінців світу, і найрізноманітніші люди радяться з ним. Так Ребе набуває практику і необхідний життєвий досвід у всіх галузях, і завдяки своєму широкому світогляду Ребе бачить те, що не бачать інші люди, і тому треба робити так, як він говорить». Ребе Маараш закінчив: «До якого б виду хасидів ти не належав, ти не повинен був укладати цю угоду після того, як ти три рази приїжджав сюди, і три рази тобі говорилося, що не варто цього робити».
Після цього сиділи хасиди на хасидському зібранні, і після того, як добре змочили своє серце вином, говорили: «Слова Ребе безсумнівно правда і безсумнівно збудуться в будь-якому разі, але Ребе розкривається кожному згідно з тим, як ця людина дивиться на нього. Той, хто дивиться на Ребе з простотою і душевною чистотою, такий наївний чоловік, у якого немає жодних прогресивних поглядів, і який знає, що Ребе це Ребе, тоді Ребе так розкриває і освітлює йому суть речей, що він йде впевненою дорогою, без питань, без сумнівів і без проблем».
Той, хто намагається також трохи задіяти і свій власний розум, і пояснити хід думок Ребе, він зазвичай теж виконує те, що сказав йому Ребе, але іноді у нього з’являються сумніви. Іноді він намагається переконати і пояснити, що, можливо, Ребе мав на увазі зовсім не це, але, зрештою, він переконується в тому факті, що Ребе розуміє набагато більше, ніж він, тому, що розум Ребе – це розум Тори.
Той, хто намагається пояснити слова Ребе тим, що в Ребе є джерела інформації та широкий світогляд, він зазвичай теж виконує все сказане йому, але у нього це є дуже великим випробуванням.
Він упевнений на всі сто відсотків, що Ребе сказав йому так і так, через те й те, але може варто запитати ще раз і пояснити все ще раз, і тоді, звичайно ж, відповідь буде зовсім іншою. І навіть коли у нього є чітка і ясна відповідь, все одно у нього залишається сумнів, чи не зробити по-іншому, не дай Б-г».
