Уже в неділю ввечері, 14 грудня, розпочнеться восьмиденне свято Ханука. Заходи на його честь відбуватимуться в усіх структурах Єврейської громади Дніпра. Однак, окрім громадських подій, дуже важливо, щоб кожен єврей святкував Хануку у своїй сім’ї.
Наш сайт підготував низку матеріалів на тему «Ханука», аби допомогти своїм читачам краще підготуватися до цього свята та провести його відповідно до єврейських традицій. Сьогодні ми пропонуємо ознайомитися з законами та звичаями свята Ханука, описаними в «Шулхан Арух», у викладі сайту www.chabad.org.
Закони та звичаї Хануки
(Зі збірника «Шулхан Арух»)
- 25-го числа місяця кислева розпочинається Ханука – свято, яке триває вісім днів. Це свято було встановлене мудрецями Тори на згадку про диво, яке Всевишній зробив для наших пращурів у ці дні року.
У II ст. до н.е., в епоху Другого Храму, країну Ізраїль окупували війська елліністичної імперії Селевкідів, заснованої одним із воєначальників Олександра Македонського, центр якої перебував у Сирії. На певному етапі правителі імперії Селевкідів почали проводити політику тотальної асиміляції, будь-якими засобами – і батогом, і пряником – насаджувати грецьку культуру та релігію. Єврейський народ зазнав тяжкого випробування. Більша частина єврейського суспільства, не витримавши тиску, під страхом смертної кари, зрештою, зрадила Торі та її заповідям. Але остаточно знищити духовне життя в Ізраїлі елліни та їхні поплічники, євреї-еллінізатори, все ж таки не змогли. Єврейський народ, завдяки стійкості та вірності своїй вірі кращих своїх синів, уникнув долі безлічі інших, безслідно зниклих народів.
Ось як про це розповідає раби Моше бен Маймон (Рамбам) у притаманній йому гранично короткій та ясній формі: «За часів Другого Храму елліністичні правителі почали гоніння на євреїв та їхню релігію, заборонили їм вивчати Тору та виконувати заповіді, наклали руку на їхнє майно та на їхніх дочок, вдерлися до Храму, зруйнували огорожу навколо нього та осквернили святині. У великій біді перебував тоді Ізраїль – поки не змилувався над євреями Бог їхніх батьків та не врятував їх із рук жорстоких гнобителів, давши перемогу синам Хашмонаїв, нащадкам первосвящеників, які розгромили греків і звільнили Країну Ізраїлю з-під їхньої влади. І тоді знову утвердилася монархія в Ізраїлі – більше ніж на двісті років, аж до руйнування Другого Храму. Вдершися до Храму, греки осквернили всю оливу, що там зберігалася, і коли Хашмонаї завдали їм поразки 25-го кислева, то шукали й не знайшли ритуально чистої оливи, крім одного схованого в землі глечика з печаткою первосвященика. За цією печаткою вони пізнали, що греки не зачіпали цієї оливи, і вона не осквернена. Хоча оливи в глечику вистачило б, щоб підтримувати вогонь у Менорі лише одну ніч, сталося диво: нею запалювали Менору вісім днів – поки не було приготовано ритуально чисту оливу. Тому мудреці того покоління постановили, що щороку ці вісім днів будуть днями свята, коли читають «Галель» і «Веаль га-нісім», і щоразу вночі запалюють світильники біля входу в домівки, аби нагадати про диво». («Мішне Тора», розділ «Закони Хануки», 3).
- Слово ханукаозначає «освячення» – освячення нового храмового жертовника замість оскверненого греками. Крім того, назва свята натякає на дату, коли знову спалахнуло світло храмової Менори, що уособлює світло Тори, світло Божественної мудрості. Слово ханука можна розбити на дві частини: хану («досягли спокою») та «каф»-«гей» (25) – тобто 25-го числа місяця кислева, коли поновилося служіння Всевишньому в Єрусалимському Храмі.
- Здавна склався звичай влаштовувати в дні Хануки багатші, ніж зазвичай, трапези, супроводжувати їх традиційними піснями, складеними на честь цього свята, та розповідати про дива, які Всевишній зробив для наших пращурів у ті дні.
- У дні Хануки заборонено поститися – навіть жениху та нареченій, якщо день їхнього одруження збігається з цими днями. Напередодні Хануки та наступного дня після її закінчення поститися дозволено.
- У дні Хануки дозволено працювати. Але, згідно з давнім звичаєм, увесь час, поки горять ханукальні світильники, жінки не працюють. Основою для цього звичаю послужило почуття глибокої вдячності жінок до Всевишнього за диво Хануки, оскільки знущання, яким вони зазнавали за часів грецького панування, були особливо важкими: грецькі правителі присвоїли собі право першої ночі з кожною єврейською дівчиною, що виходила заміж.
Крім того, цей звичай нагадує про диво, яке Всевишній зробив для Єгудит, доньки первосвященика з роду Хашмонаїв. Коли її насильно привели до грецького правителя, вона вдала, що готова поступитися його бажанню, і нагодувала його їжею, приготованою з сиру та викликаючою спрагу. Потім вона доп’яна напувала його вином, а коли він заснув, відрубала йому голову й принесла її до Єрусалиму. Побачивши голову вбитого воєначальника, грецькі воїни в страху втекли.
- Заповідь запалювати ханукальні вогні слід виконувати надзвичайно ретельно.
Ця заповідь обов’язкова для всіх: навіть жебрак, що живе на подаяння, зобов’язаний позичити гроші або продати свій одяг, щоб купити оливу або принаймні свічки для ханукального світильника.
Здавна поширився звичай виконувати заповідь про запалення ханукальних вогнів способом, який у Талмуді називається меадрін мін амеадрін, «найкращим із найкращих». А саме: кожен член сім’ї запалює свій світильник, причому першої ночі – один вогник, другої – два, і так далі, аж поки восьмої ночі не будуть запалені всі вісім вогнів.
Хоча жінки теж зобов’язані запалювати ханукальні вогні, оскільки диво Хануки позбавило їх жорстоких страждань і, крім того, особливу роль у цьому зіграла жінка, все ж таки не прийнято, щоб жінки запалювали ханукальні світильники: вони виконують свій обов’язок, присутні при запаленні вогнів чоловіком або батьком і відповідаючи «амен» на благословення, які він при цьому промовляє. Навіть незаміжня жінка сама не запалює ханукальний світильник. За її проханням це може зробити будь-який чоловік, навіть якщо він сам уже виконав цей обов’язок. Але жінка зобов’язана при цьому бути присутньою і відповідати «амен» на благословення, які він промовляє.
Хлопчики починають запалювати ханукальні вогні за деякий час до досягнення ними повноліття, але в останній час широко поширився звичай привчати до виконання цієї заповіді навіть найменших – як тільки вони можуть запалити світильник і промовити благословення.
- Найбільш підходящим для виконання цієї заповіді вважається металевий світильник (так звана ханукія), в який наливають оливкову оливу. Якщо оливкової оливи немає, можна запалити свічки або заправити світильник будь-якою іншою оливою – бажано такою, яка не коптить і горить яскравим, чистим полум’ям. (Заповідь не вважається виконаною, якщо запалюють електричні лампочки, укріплені на ханукальному світильнику.) Як ґнот для ханукального світильника можна використовувати будь-який матеріал, придатний для цієї мети, але найкраще робити ґнот із вати або льонових ниток.
Є звичай щодня використовувати нові ґноти для ханукального світильника, однак деякі авторитети Тори вказують, що старі ґноти краще горять, і тому міняти ґноти не треба, якщо в цьому немає необхідності. Коли чергового разу запалюють світильник, ґнот, що залишився з попередньої ночі, переносять на нове місце, щоб запалити його першим.
Як шамаш («служника») – дев’ятого світильника, від якого запалюють решту восьми, – прийнято використовувати свічку з воску.
- Свічки або чашечки з оливою мають стояти на одній лінії (не півколом і не зигзагом) та на одному рівні (одна не вище і не нижче за інших). Відстань між ними має бути невеликою, але не настільки, щоб одна свічка плавилася від жару іншої або щоб полум’я сусідніх світильників зливалося.
Оливу, що залишилася в чашечках світильника, та обгорілі ґноти після Хануки спалюють, оскільки вони служили для виконання заповіді, і їх заборонено використовувати для будь-якої буденної мети. Але оливу, що залишилася в пляшці, якою наповнювали ханукальний світильник, можна використовувати без обмежень.
- Згідно з початковим постановленням мудреців, ханукальні світильники слід запалювати біля входу в дім, аби нагадати або дати можливість дізнатися людям, що проходять вулицею, про диво, зроблене Всевишнім для нас. Саме так робили в епоху Мішни та Талмуду. Однак з того часу, як вигнані з Батьківщини євреї живуть серед ворожих народів, поступово поширився звичай запалювати ханукальні світильники в домі.
Прийнято ставити ханукальний світильник на стілець у прорізі дверей зліва від того, хто входить, щоб мезуза знаходилася навпроти ханукального світильника, праворуч від того, хто входить.
- Якщо в сім’ї ханукальні світильники запалюють кілька осіб, слід подбати, щоб світильники стояли в різних місцях – тоді одразу буде видно, скільки вогнів горить цієї ночі.
Світильник має перебувати не нижче 24 см і не вище 80 см від підлоги. Якщо він стоїть дещо вище – не страшно. Але якщо ханукальний світильник стоїть на висоті 9.6 м і вище, заповідь не вважається виконаною (тому не слід ставити ханукальний світильник на вікно квартири, що знаходиться від землі вище 9.6 м).
- Ханукальний світильник запалюють у тому домі, де живуть постійно, і в тій кімнаті, де зазвичай їдять.
- Ханукальні світильники запалюють після заходу сонця, між «Мінхою» та «Маарівом» (і тому «Маарів» під час Хануки моляться трохи пізніше за звичай).
Якщо з якоїсь причини в зазначений час світильники запалити не вдалося, то їх можна запалити й промовити благословення, поки не сплять домочадці. Після того як усі вже лягли спати, ханукальний світильник запалюють, не промовляючи благословень.
Коли настає час запалення ханукальних вогнів, заборонено їсти й взагалі займатися чим би то не було – навіть вивченням Тори. Якщо ж розпочали щось робити, треба перерватися, аби виконати заповідь вчасно. Більше того, ще за півгодини до настання цього часу бажано припинити будь-які заняття, окрім вивчення Тори.
- Першої ночі Хануки (з 24-го на 25-е кислева) перед тим, як запалити перший вогник, промовляють три благословення: «Благословенний Ти… який освятив нас Своїми заповідями й наказав нам запалювати ханукальний вогонь», «Благословенний Ти… що зробив дива для наших батьків у ті дні, у цей самий час» та «Шегехіяну».
В інші дні Хануки перед запаленням вогнів промовляють лише перші два благословення («Запалювати ханукальний вогонь» та «Що зробив дива…»).
Одружені чоловіки запалюють ханукальні вогні, підперезавшись гартлом (спеціальним поясом). Не запалюють вогні, поки не промовлять усі належні благословення. «Анерот алалу» («Ці вогні») читають після того, як запалили відповідну цій ночі кількість вогнів.
- Першої ночі запалюють вогонь у крайній правій чашечці ханукального світильника, наступної ночі додають ще одну, ліворуч від першої, третьої – найближчу ліворуч від другої і т.д. Вогні запалюють зліва направо: спочатку в новій чашечці, потім у найближчій до неї праворуч і т.д.
Ханукальні вогні мають горіти принаймні протягом півгодини після цет га-кохавім (виходу зірок). Отже, всього вони мають горіти мінімум 50 хвилин. У п’ятницю, коли їх запалюють ще раніше (див. нижче, п. 19), слід налити в чашечки світильника відповідно більше оливи або взяти свічки більшого розміру.
- Вогні ханукальних світильників священні, оскільки їх запалюють з єдиною метою – виконати заповідь. Тому заборонено користуватися їхнім світлом для читання, наприклад, або для якої-небудь роботи. Щоб не порушити цю заборону, шамаш, яким запалюють вогні, поміщають вище за інші вогні (щоб його можна було відрізнити від них). Таким чином, світло шамаша освітлює більшу площу, і якщо необхідно щось зробити біля ханукального світильника, вважається, що скористалися саме світлом шамаша.
- Не прийнято запалювати один ханукальний вогонь від іншого і тим більше запалювати від нього шамаш. Якщо один із вогнів згас раніше, ніж минув мінімальний час горіння ханукальних світильників, його запалюють знову за допомогою шамаша або якої-небудь іншої свічки. Благословення при цьому не промовляють.
Не можна переносити ханукальний світильник перш, ніж пройде мінімальний час, який мають горіти ханукальні вогні. Після цього світильник дозволяється перенести, навіть якщо вогні ще не згасли.
- Прийнято сидіти біля палаючих ханукальних вогнів близько півгодини. Як говорив четвертий Любавицький Ребе, раби Шмуель: «Варто прислухатися до того, що розповідають ханукальні вогні». (Виняток становить п’ятниця, коли поспішають закінчити останні приготування до суботи.) Найкраще використовувати цей час для занять Торою, оскільки у звільненні від заборони вивчати Тору полягає суть Хануки.
- Ханукальні вогні запалюють також у синагогах – аби ще ширше розповсюдити звістку про диво. Ханукальний світильник прийнято ставити біля південної стіни, паралельно до неї, так, як колись стояла Менора в Храмі. Крім того, у синагозі ханукальний світильник ставлять вище 80 см від підлоги.
Запалюють ханукальні вогні в синагозі під час молитви «Мінха», перед «Алейну», і промовляють усі належні благословення; після цього читають (або співають на відомий мотив) «Га-нерот га-лалу». Однак ніхто, навіть той, хто запалює вогні, не виконує цим свого обов’язку щодо заповіді: кожен зобов’язаний запалити ханукальні вогні в себе вдома й промовити усі благословення. Виняток роблять лише для того, хто запалив їх у синагозі вперше цього року: прийшовши додому, він уже не промовляє благословення «Шегехіяну», якщо він удома один (для дружини та інших дорослих домочадців це благословення він повторює).
Прийнято, щоб ханукальні вогні (включаючи шамаш) горіли в синагозі також під час молитви «Шахарит»; їх запалюють, не промовляючи при цьому благословення.
- У п’ятницю спочатку запалюють ханукальні вогні, потім – суботні свічки. Таким чином, ханукальні вогні запалюють ще до заходу сонця, але, незважаючи на це, промовляють належні благословення.
Зазвичай у п’ятницю під час Хануки «Мінху» молять раніше за звичай. Але якщо до настання суботи залишається надто мало часу, слід спочатку запалити ханукальні вогні, а потім молитися «Мінхою».
- Ханукальний світильник, навіть згаслий, – мукце. Тому протягом усієї суботи його заборонено пересувати або переносити. Якщо у світильнику, запаленому в п’ятницю, вогні згасли раніше, ніж минув необхідний час, заборонено запалювати їх знову.
- На виході суботи, після «Мааріва», у синагозі спочатку запалюють ханукальні вогні і лише потім роблять «Гавдалу». Вдома надходять навпаки: спочатку роблять «Гавдалу», а потім запалюють ханукальний світильник.
- Онен(див. 152:1) сам не запалює ханукальних вогнів, якщо це може зробити інша людина, але відповідає «амен» на благословення. Однак якщо він перебуває в домі один, то має запалювати ханукальні вогні, не промовляючи благословень.
- Авель(див. 152:1) не запалює ханукальних вогнів у синагозі першої ночі Хануки, оскільки не повинен промовляти благословення «Шегехіяну» публічно. Однак в інші ночі він має право запалювати в синагозі ханукальні вогні.
- Протягом усіх днів Хануки до 18-го благословення молитви «Шмоне-есре» та до другого благословення «Біркат а-мазон» додають подячну молитву «Веаль га-нісім» («І за дива»).
Якщо в «Шмоне-есре» пропустили «Веаль га-нісім», але згадали про це раніше, ніж промовили ім’я Всевишнього у закінченні того самого 18-го благословення, його читають відразу. Однак якщо згадали про це, уже промовивши ім’я Всевишнього, закінчують «Шмоне-есре» і «Веаль га-нісім» не промовляють.
Читаючи «Біркат а-мазон», дотримуються того ж правила: якщо пропустили «Веаль га-нісім» і згадали про це раніше, ніж промовили ім’я Всевишнього у закінченні того самого благословення, читають «Веаль га-нісім» негайно. Тим не менш, у «Біркат а-мазон» є можливість відновити пропуск, якщо не вдалося зробити це в 2-му благословенні: в кінці 4-го благословення перед словами «Милостивий, Він сподобить нас…» слід вставити: «Милостивий, Він зробить для нас дива так само, як зробив для наших батьків у ті дні, у цей же час», а потім прочитати весь текст «Веаль га-нісім».
- Якщо в суботу під час Хануки, читаючи «Біркат а-мазон», прочитали «Веаль га-нісім», але забули прочитати «Рце», то, повторюючи «Біркат а-мазон» спочатку, читати «Веаль га-нісім» вдруге не треба.
- Щоранку протягом восьми днів Хануки в «Шахариті» читають повний «Галель».
- У дні Хануки прийнято готувати традиційні ханукальні страви: картопляні оладки (латкесна ідиш) та пончики. З Ханукою пов’язаний і спосіб їх приготування з використанням рослинної оливи, що нагадує про ханукальне диво. На згадку про інше диво (див. вище, п. 5) їдять молочне – особливо страви, приготовані з сиру.
- За звичаєм, у ніч на четвертий або п’ятий день Хануки батьки дають дітям (незалежно від їхнього віку) «ханукальні гроші» (хануке гелтна ідиш або дмей ханукана івриті), які, в принципі, можуть бути ними використані за власним розсудом. Однак частину цих грошей треба віддати на цдаку (благодійність). Дітей слід привчати до цього з малих літ, тим більше що в дні Хануки прийнято давати на цдаку більше грошей, ніж зазвичай.
- За звичаєм, на Хануку діти грають у дзиґа (волчок), у горіхи і т.д. Слід, однак, уникати азартних ігор (карт тощо) – і не лише на Хануку, а й у всі інші дні року, тому що в цих іграх проявляється духовна скверна надзвичайної сили.
- Любавицький Ребе, раби Менахем-Мендл Шнеєрсон, сформулював такі правила, дотримання яких сприяє найкращому виконанню заповідей та звичаїв, пов’язаних із Ханукою.
а) Кожен єврей має намагатися переконати своїх сусідів та знайомих запалювати ханукальні світильники – щоб жоден єврейський дім не залишився в дні цього свята без вогнів.
б) Усі чоловіки, незалежно від віку, включаючи навіть маленьких хлопчиків, мають запалювати ханукальні вогні.
в) У дні Хануки дорослі мають збирати єврейських дітей, у тому числі тих, які не мають жодного поняття про юдаїзм, розповідати їм про диво Хануки та пояснювати їм, як правильно запалювати ханукальний світильник.
г) Бажано, щоб усі єврейські діти – як хлопчики, так і дівчатка – отримували «ханукальні гроші». Дітям треба пояснити, що частину цих грошей вони мають віддати своїм друзям у якості «ханукальних», а іншу частину віддати на цдаку (у п’ятницю на цдаку треба виділити вдвічі більше грошей).
д) Слід учити дітей, що в дні Хануки треба більше часу присвячувати вивченню Тори, особливо того, що пов’язано з Ханукою.
- Один із найвеличніших учнів раби Ісраеля Баал-Шем-Това, раби Пінхас із Кореца, говорив: «Щороку на Хануку, коли запалюють ханукальні світильники, у світі відкривається світло, створене першого дня Творіння і потім сховане Всевишнім, і воно ж – світло Машиаха».
