Місяць Елуль – особливий місяць єврейського календаря, місяць підготовки до Днів Суду, місяць, який дуже часто називають місяцем тшуви. Засновник любавицького хасидизму, Алтер Ребе, вчив, що в цю пору року Вс-вишній подібний до царя в полі, який вийшов із палацу, з-за стін міста, щоб не було жодних перешкод, щоб кожен, хто хоче наблизитися до нього, міг це зробити.
Тема місяця Елуль часто підіймалася багатьма мудрецями та духовними лідерами. Сьогодні ми пропонуємо читачам нашого сайту виклад маамару ребе Раяца, Шостого Любавицького Ребе Йосипа-Іцхака Шнеерсона. Вперше цей текст було надруковано в журналі «Га-Крія ве-га-Кдуша», який видавався в США 1940–1945 роках.
МІСЯЦЬ ЕЛУЛ
Йосеф-Іцхак Шнеерсон
Елул – останній місяць року в єврейському календарі. Це місяць підведення підсумків минулого року, місяць самоаналізу та прийняття добрих рішень на майбутній рік. Сама назва місяця – тема для численних тлумачень, що розкривають внутрішній зміст цього доленосного відрізку часу перед Рош га-Шана. Одна з таких інтерпретацій розглядає назву «елул» як абревіатуру вірша з «Шір га-Ширим» (6:3) «Ані ле-доді ве-доді лі» («Я – моєму Любимому, а Він – мені»).
«Я» – це Кнесет Ісраель, загальна душа єврейського народу (іскри якої – усі єврейські душі [Танья, ч. 1, гл. 37]). І, звертаючись до Всевишнього, вона називає Його: «мій Любимий», тому що любов до Всевишнього горить в серці кожного єврея без винятку – лише тому, що він єврей (Танья, гл. 18, с. 23б–24б). «Я належу одному Всевишньому, – каже Кнесет Ісраель, – а Він – тільки мій».
А трохи раніше (Шір га-Ширим, 2:16) та ж думка висловлена дещо інакше (змінена послідовність слів): «Мій любимий – мені, а я – Йому». Раші пояснює: все, що захотів Всевишній, Він наказав робити єврейському народу: здійснювати жертвоприношення песах, приносити в Храм святі первинки урожаю найкращих фруктів, побудувати Мішкан і Храм і служити Йому там… І всі Свої вимоги Він звернув саме до єврейського народу, а не до народів світу. А все, в чому потребує Кнесет Ісраель, вона бажає отримати лише від Одного Всевишнього, а не від когось іншого.
Запитується: що нового додає до цього той варіант, який містить у собі назву місяця елул (його ми навели першим)? Адже суть обох віршів – одна! То в чому ж різниця між цими схожими віршами?
Справа в тому, що в служінні євреїв Творцю, благословен Він, є дві сторони. Одна – це образ служіння цадиків, тобто євреїв, які завжди намагаються виконувати волю Всевишнього якнайточніше і краще. Інша сторона – це образ служіння баалей тшува, тобто тих, хто вчинив помилку, порушив заборону Тори, однак розкаявся і повернувся до справді єврейського способу життя. І ось саме ці дві сторони служіння Всевишньому виражають два наведені вище вірші з «Шір га-Ширим». «Мій Любимий – мені, а я – Йому» – це служіння цадиків, які добре знають все, що Всевишній хоче від Кнесет Ісраель, – як предписання, так і забори, – і намагаються виконати все найкращим чином. Вони старанно вивчають Тору, удосконалюють свій характер і незмінно чесні у спілкуванні з іншими людьми. Тому вони просять у Всевишнього все, в чому потребують, і хочуть отримати це лише від Нього одного.
Хороший приклад такого способу життя – ребі Зуся з Аніполя (єврейська назва містечка Аннополя в Хмельницькій області в Україні). Весь час, поки він був у Межирічі у свого вчителя і ребе, магіда ребі Дов-Бера, вся його родина харчувалася тим невеликою кількістю борошна і овочів, які він залишив їм, йдучи в Межиріч. Повернувшись, ребі Зуся побачив, як зголодніли члени його родини, вийшов у поле і звернувся до Всевишнього: «Володарю світу! Зуся (він завжди говорив про себе в третій особі, як про стороннього) і його родина хочуть їсти!» На зворотному шляху додому він побачив біля дороги свіжовириту яму, повну монет. Ребі Зуся взяв кілька, а решту залишив у ямі, прикривши землею. Він купив борошно і овочі, яких має вистачити на якийсь час, віддав їх членам своєї родини, а сам знову віддався своєму святому служінню Всевишньому, благословен Він.
Ось що означає: «Мій Любимий – мені». Всевишній бажає, щоб євреї, служачи Йому згідно з Торою, вивчаючи її і виконуючи заповіді, очищали і освячували світ, створюючи з нього «оселю» Творцю. Як Алтер Ребе, Шнеур-Залман, пише в «Таньї» (ч. 1, гл. 36): Творець побажав, щоб Йому доставляло задоволення, коли євреї «морок перетворюють на світло», коли вони освітлюють цей матеріальний світ – «найнижчий з світів» – світлом Тори. Тому Він Сам піклується про те, щоб ті, хто намагається якомога ретельніше і краще виконувати Його волю, не потребували ні в чому.
Інший вид служіння Всевишньому – це служіння баалей тшува, і воно виражається віршем «Я – моєму Любимому, а Він – мені». Сенс його в тому, що людина зобов’язана спонукати себе до тшуви: прагнути максимально наблизитися до Б-жественного. І саме цей вірш містить у собі назву місяця елул, тому що цей місяць – час підведення підсумків і самоперевірки. Протягом цього місяця кожен зобов’язаний чесно і об’єктивно оцінити свій духовний стан у служінні Всевишньому, розкаятися в скоєних проступках і прийняти добрі рішення на майбутнє – як виправити те лихе, що зробив, і віднині творити лише добро.
Щоб краще зрозуміти сказане, згадаємо вірш з «Тегілім» (25:8): «Добрий і чесний Г-сподь – тому Він вказує грішним дорогу». Мідраш коментує (Мідраш Тегілім, 25:8): чому Всевишній «добрий» – тому що Він «чесний»; чому Всевишній «чесний» – тому що Він «добрий». Автор «Тегілім», цар Давид, хоче цими словами показати відмінність Б-жих якостей від якостей людини. У людей доброта і чесність не обов’язково збігаються: людина може бути добра, але не чесна, або, навпаки, чесна, але не добра. Справа в тому, що ці якості пов’язані з різними силами душі. Щоб бути чесним, людина повинна ставитися до себе критично, постійно контролювати і нерідко змушувати себе робити те, що зовсім не хочеться. Доброта ж буває природною властивістю характеру, і, щоб проявляти її, не потрібно робити особливих зусиль. (Навпаки, іноді доводиться стримувати доброту, якщо розум підказує, що прояв доброти до того, хто її не заслуговує, може завдати більше шкоди, ніж користі.) Однак у Всевишнього доброта і чесність тісно пов’язані: доброта – чесна, а чесність – добра. Крім того, доброта і чесність Всевишнього зовсім інші, ніж у людей.
В Єрусалимському Талмуді (Макот, 2:6) наводиться алегорична оповідь. У Мудрості запитали: «Яке покарання грішника?» Мудрість відповіла: «Грішників переслідуватиме зло». У Пророцтва запитали: «Яке покарання грішника?» «Душа, що згрішила, помре!» – відповіло Пророцтво. Запитали у Тори: «Яке покарання грішника?» «Грішник принесе повінну жертву і буде искуплений», – послідувала відповідь. Нарешті, запитали у Самого Всевишнього: «Яке покарання грішника?» Відповів Святий, благословен Він: «Нехай грішник здійснить тшуву, і буде йому прощено». Ось чому і сказано: «Добрий і чесний Г-сподь – тому Він вказує грішним дорогу».
Відповіді Мудрості і Пророцтва – такі, які диктують тільки чесність, – Мудрість і Пророцтво подібні якостям, властивим людині, бо в нього, можливо, чесність не пов’язана з добротою. Однак дві інші відповіді – Тори і самого Всевишнього – це вираз якостей небесних, Б-жих, в яких доброта і є чесність, а чесність і є доброта.
Якщо ж придивитися, стане зрозуміло, що відповідь Тори в більшій мірі пов’язана з чесністю. Так, згідно з Торою, той, хто згрішив, отримує искуплення. Причому, як каже Алаха, не тільки за гріхи, скоєні ненавмисно, помилково, але навіть за скоєні свідомо, зі злим умислом. Однак це искуплення досягається лише в тому випадку, коли здійснюють жертвоприношення, а жертвоприношення не володіє абсолютною силою искуплення. Все-таки є злочини проти волі Всевишнього, і жертвоприношення не искупає їх. Якщо ж грішник не здійснює жертвоприношення, то в цих випадках, згідно з Торою, підлягає покаранню – як на думку Мудрості і Пророцтва. Однак відповідь Всевишнього – прояв саме доброти, доброти абсолютної, так як тшува дарує прощення за будь-який гріх. «Немає нічого, що могло б стати на заваді тшуві» (Зоар, Берешит, Мідраш неелам, Маамар Каїн ве-Евель ве-Шет, Танья, ч. 1, гл. 25, с. 31б).
Спонука до тшуви має дві різновиди. Перша – коли воно приходить Згори: Всевишній Сам схиляє єврея до служіння Собі. «Безліч посланців у Вездесущного» (див. ком. Раші на Ійов, 37:8) – багато нагод і причин, що призводять до тшуви. Сказано про Всевишнього (Шмуель, II, 14:14): «…І віддається роздумам, як би не відштовхнути (ще далі) того, хто відштовхнувся». Творець, благословен Він, дає людині всі можливості слідувати прямою дорогою Тори і заповідей, а якщо той все-таки зійде з цієї прямої дороги – повернутися і виправити все лихе, зроблене ним. Всевишній постійно думає, як врятувати єврея, що відірвався від єврейського народу і відкинув себе від справжнього єврейства.
Правда, Всевишній дає людині свободу самостійно обирати свій життєвий шлях – як сказано в Торі (Дварім, 30:15): «Дивись – пропоную тобі Я (на вибір) сьогодні життя і добро, смерть і зло». Всевишній відкриває перед людиною дві дороги: хорошу – фізичного і духовного життя і погану – фізичної і духовної смерті і пропонує йому самому обрати, по якій з них іти. Але якщо той обирає, не дай Б-же, лихий шлях і спускається по ньому все нижче, Всевишній відчуває до нього безкінечну жалість і створює різноманітні ситуації, щоб пробудити свідомість цього грішника і підштовхнути його до каяття. Іноді це сон, іноді – раптово прийшло спогад про батьків або більш далеких предків, іноді – ніби випадково почуте слово, а іноді – ніби самостійне спонукання подолати свій стан, що вже став звичним… Наче укол в серце, цей поштовх збовтує і тіло, і душу, і єврей опам’ятовується: адже я живу зовсім не так, як треба! І приймає безповоротне рішення: починаючи з сьогоднішнього дня цілковито змінити свій спосіб життя. Розірвати стосунки з поганими товаришами, звільнитися від рутини повсякденного життя, накладати тфілін, їсти тільки кошерну їжу, дотримуватися суботи, а якщо одружений – скрупульозно виконувати закони про чистоту сімейного життя… Така перша різновид спонукання до тшуви, повернення до служіння Всевишньому.
Інша різновид спонукання до тшуви полягає в тому, що єврей дійсно ніби прокидається сам і устремляється до Всевишнього. І треба помітити, що це не обов’язково пов’язано з каяттям у скоєному лихому вчинку – хоча зазвичай люди співвідносять поняття про тшуву саме з искупленням гріха. Ні, суть тшуви – це прагнення стати кращим, благороднішим, піднесенішим і духовнішим. У цьому сенсі поняття тшуви навіть стосується того, хто дуже благочестивий і намагається якомога краще виконувати свої обов’язки перед Всевишнім. Коли людина замислюється про те, для чого створений світ, для чого він сам створений у світі, замислюється про зміст і кінцеву мету свого життя, він – якщо міркує неупереджено і щиро бажає дізнатися істину – неминуче приходить до думки, що справжнє добро полягає у виконанні волі Творця.
Тепер ми ще краще розуміємо розрізнення між наведеними вище віршами з «Шір га-Ширим». «Мій Любимий – мені, а я – Йому» вказує на першу різновид спонукання до тшуви: ту, яка посилається Згори Самим Всевишнім. А вірш «Я – моєму Любимому, а Він – мені» має на увазі другу різновид: пробудження в собі силами власної душі прагнення зайнятися служінням Всевишньому і вдосконалюватися в ньому.
І, як було сказано, саме вірш «Я – моєму Любимому, а Він – мені» містить у собі назву місяця елул, так як у цьому місяці людині пора пригадати всі події минулого року і устремлятися до тшуви. Місяць елул – час, найбільш підхожий для самоаналізу, для підведення підсумку: що зроблено за минулий рік і що не зроблено, а також що було зроблено з того, чого не слід було робити, і що не зроблено з того, що зробити слід було.
Є в «Тегілім» такий вірш (34:15): «Ухиляйся від зла і роби добро, до миру прагни і його добивайся!» Баал-Шем-Тов вчить, що в кожному матеріальному явищі, навіть дозволеному Торою, є добро і зло. Матеріальна сторона цього явища – зло, а Б-жа енергія, що підтримує його існування і оживлює його, – добро. Тому, використовуючи будь-яке матеріальне явище, людина зобов’язана «ухилятися від зла»: не вважати матеріальний аспект найголовнішим і особливо не надавати значення задоволенню, яке можна отримати з нього. Але слід «робити добро» – тобто в першу чергу бажати отримати користь і допомогу від Б-жої енергії, що наповнює цю річ. А також «до миру прагнути і його добиватися»: наполегливо шукати і знаходити можливість примирення обох аспектів, матеріального і Б-жого, тобто, використовуючи матеріальний предмет, керуватися лише волею Всевишнього, але не власними інтересами. Той, хто чинить так, виконує те завдання, заради якого душа його була послана в цей світ: очищає його, висвітлює і перетворює на форму, здатну сприйняти Б-жий світло. І місяць елул призначений для підведення балансу за весь рік: скільки «добра зробив», чи завжди «ухилявся від зла», коли слід було, саме чи «до миру (того, який угодний Всевишньому) прагнув» і «його (чи) добивався»?
Сказано в «Тегілім» (139:5): «Позаду і попереду створив Ти мене». Мудреці наші, благословенної пам’яті, пояснюють, що мова тут йде про те, що людину створив Всевишній в самому кінці Шести днів Творіння: завершивши створення всього світу з усім, що його наповнює, – «позаду» всіх інших творінь. Але, тим не менш, вірно і те, що людина створена «попереду» всіх творінь, бо кінцева мета створення всього світу – людина, і Б-жа думка про нього передувала всьому Творінню. Тому що саме людина покликана і зобов’язана здійснити вище намір Всевишнього при створенні всієї Всесвіту. Коли людина вивчає Тору, виконує заповіді і чинить з іншими людьми, керуючись добрими якостями свого характеру, вона освітлює і облагороджує світ. Однак, коли людина не вивчає Тору, не виконує на практиці заповіді Всевишнього і не вдосконалює свій характер, їй говорять: навіть «комар передує тобі» (Тосефта Сангедрін, гл. 8; Мідраш Берешит раба, 8:1; Танья, ч. 1, гл. 24, с. 30б) – навіть найнікчемніша комаха має більше значення, ніж ти. А коли не вивчають Тору, то дуже легко і часто порушують волю Всевишнього – як не виконувати Його предписаний (не робити те, що Він наказав робити) і переступати Його забори (тобто робити те, що Він забороняє робити). Той, хто не вивчає Тору, постійно помиляється, оскільки не знає, як йому слід поводитися. А через те, що він з незнання несерйозно ставиться до заповідей Тори, від ненавмисних порушень волі Всевишнього йому нескладно перейти до злонамірених.
На жаль, є люди, які три-п’ять разів на тиждень – а то і кожен день – однією тільки дією порушують до п’яти заборон Всевишнього і не віддають собі в тому звіту. Якщо сказати їм про це, вони відмахуються: яке, мовляв, це має значення!
За часів існування Храму можна було виконати «пораду», яку Тора дає тому, хто згрішив: принести повінну жертву і отримати искуплення – за умови, що одночасно здійснюють тшуву, тобто каються в лихому вчинку і приймають тверде рішення не повторювати його. Однак зараз нам залишається тільки «порада» Всевишнього: здійснити щиру тшуву і тим самим заслужити повне прощення. І місяць елул – найсприятливіший час для цього, так як він – місяць тшуви. Призначивши його саме для цього, Всевишній хотів, щоб до дня Рош га-Шана ми прийшли облагородженими, очищеними від усіх наших минулих гріхів і заслужено отримали добрий запис свого імені, скріплений Б-жою печаткою, на хороший і солодкий рік у всіх відношеннях – і в матеріальних, і в духовних – у середовищі всього народу Ізраїлю!
Джерело: А-Крія ве-а-Кедуша (1940–1945).
Примітка: Для поглибленого вивчення див. Лікутей Діббурім (Т. 4, Розд. 27) та Ігрот Кодеш Ребе Раяца.
