Сьогодні, 10 кіслева – 199-та річниця визволення Другого Любавицького Ребе, раби Дов-Бера, Міттелер Ребе, з царської вʼязниці. Ця радісна подія відбулася у 1826 році.
То був час запеклої боротьби проти розвиваючогося та приваблюючого все більше прихильників вчення хасідизму. Противники хасідів не гребували жодними засобами, зокрема й фальшивими доносами до царської влади. Як відомо, в ті часи Російська імперія, якою керували царі (які називали себе імператорами), ворогувала, а часто й воювала, з Османською імперією, яку ще називали «Блискучою Поротою», і якою керували султани. Ерец-Ісраель контролювалася Портою, а більшість євреїв-ашкеназів жила під владою царя. Природно, що євреї й у Росії, і в інших країнах світу збирали кошти, щоб підтримати єврейське життя в містах Святої Землі, а особливо активними в цьому були хасіди, які особливо гостро відчували нерозривний звʼязок Народу Ізраїлю з Землею Ізраїлю.
На цьому будувалися багато доносів – у переказі грошей до ворожої держави були звинувачені і Алтер Ребе за імператора Павла I, і Міттелер Ребе за царя Миколи I. Міттелер Ребе був заарештований 28 тишрея і провів понад місяць у царській в’язниці міста Вітебська, адже тоді й Білорусь, і більша частина України були під владою царського режиму і вважалися землями, що входили до Російської імперії.
Про те, як відбувався арешт, і що сталося потім, детально описується в хасідському оповіданні «Врятував Він душу мою в мирі… Історія арешту та Визволення Міттелер Ребе», яке ми пропонуємо нашим читачам.
«Рабі Пінхас Рейзес був одним з найближчих хасідів Міттелер Ребе. Дітей у нього не було, і, покинувши цей світ, рабі Пінхас заповів усе своє майно єдиному племіннику. Той, на жаль, виявився людиною поганих нахилів.
Серед особистих паперів рабі Рейзеса він виявив листа, який Міттелер Ребе відправив його дядькові з проханням про створення особливого комітету для збору благодійних коштів. Сума, яку потрібно було зібрати, включала 4000 рублів. Коли племінник рабі Рейзеса прочитав листа, в голову його закралася підступна думка – шантажувати Ребе. «Якщо Ребе не дасть мені грошей, – думав він, – я погрожу йому доносом. Нехай потім доводить, що гроші, про які йдеться в листі, він збирав на добру справу, а не для створення якоїсь таємної організації!».
Зрозуміло, ніяких грошей він виманити не зміг. «Ти не отримаєш від мене ні копійки, – відповів Ребе вимагачеві. – За мною немає ніякої провини, і я не боюся твого доносу!».
Ображений шантажист вирішив привести свою погрозу у виконання. Для початку він спритно переробив суму, зазначену в листі, збільшивши її на 100 000, а потім відправив до місцевого поліцейського управління донос, де звинуватив Ребе в спробі підкупити турецького султана з метою привернути останнього на свій бік. Донощик також стверджував, що в спробі захопити владу над світом, рабин Шнеурі (Шнеерсон) не шкодує коштів. Навіть свій кабінет він побудував і облаштував за образом і подобою Єрусалимського Храму.
У суботу ввечері, 28 тишрея 5587 (1826) року, до Ребе додому прийшли сищики з поліцейського управління. Вони провели ретельний обшук, заглядаючи в усі потаємні місця. Особливо їх зацікавили рукописи. А один з них навіть пройшовся з довгою будівельною лінійкою по кабінету, вимірюючи довжину і висоту стін, чим надзвичайно здивував домашніх Ребе.
В цей час під вікнами будинку зібралася велика юрба. Стояв неймовірний шум. Поліцейські тіснили натовп, домашні плакали, тільки Ребе зберігав спокій і холоднокровність. Сищики пішли, ісписавши досить велику кількість паперу, і висловили надію на швидку зустріч – правда, в іншому місці.
Ребе, ніби нічого й не сталося, увійшов до свого кабінету і поринув у навчання. Трохи пізніше він попросив служку передати хасідам, що готовий приймати людей для аудієнції.
Сищики виявилися людьми слова. Вже вранці за Ребе прибув конвой, і йому було наказано вирушати до Вітебська, де знаходилося губернське поліцейське управління.
Звістка про те, що Ребе арештовано, розлетілася по Любавичах і сусідніх містечках зі швидкістю пожежі. Незабаром поліцейська карета котилася сільськими вулицями, супроводжувана сотнями хасідів і послідовників Ребе. Комусь із багатіїв вдалося переконати начальство в тому, що таке довга подорож може несприятливо позначитися на здоров’ї Ребе. У результаті було отримано дозвіл влади здійснити в дорозі кілька зупинок.
Перша зупинка була зроблена в Добромилі. Тут Ребе прочитав післяобідню молитву, а потім промовив маамар «Маїм рабім» на вірш із Пісні пісень («Багато води не зможуть погасити любов…»). Подорож тривала до Ліозно, де знову була зроблена зупинка. Тут Ребе промовив маамар «Решафеха рішпей».
30 тишрея Ребе прибув до Вітебська, де був взятий під строгий арешт – правда, не без отримання певних привілеїв. Так, наприклад, трьом хасідам було дозволено залишатися з Ребе протягом усього терміну ув’язнення, і тричі на день двадцять чоловік допускалися на молитву. Крім того, Ребе було дозволено промовляти хасідський маамар у присутності п’ятдесяти чоловік. Як визначив лікар, який оглянув Ребе, промова в присутності більшої кількості людей негативно позначилася б на його здоров’ї.
Тим часом хасіди розгорнули бурхливу діяльність для звільнення свого Ребе. Звістка про донос перестала бути таємницею. Про зняття з Ребе фальшивих звинувачень клопотали не тільки близькі люди. Найактивнішу участь взяли і кілька високопоставлених чиновників, які добре знали Ребе і ставилися до нього з найглибшою пошаною.
Слідчі, які вели справу Ребе, працювали не покладаючи рук. Ребе зазнав кількох ретельно продуманих допитів, і всі – безрезультатно. Більше того, Ребе вдалося довести, що ніяких зав’язків з турецьким султаном у нього немає і бути не може, що всі кошти, що збираються ним нібито для Туреччини, призначені виключно для допомоги нужденним хасідським сім’ям, що відбули до Ерец-Ісроель, і що будь-які звинувачення, висунуті проти нього – брехня і більше нічого.
Нарешті, протоколи допитів лягли на стіл самого губернатора. Відповіді Ребе справили на нього найсприятливіше враження. Будучи людиною інтелігентною та освіченою, губернатор вирішив особисто зустрітися з Ребе і влаштувати йому очну ставку з донощиком.
На зустріч з губернатором Ребе прийшов одягнений у білі суботні одежі. Величний, янгольський вигляд Ребе вразив губернатора. Він надав Ребе належні почесті і навіть наказав принести йому крісло.
Потім увійшов донощик. Розуміючи, що втрачати йому нічого, він обрушився на Ребе з тими ж звинуваченнями, що виклав у своєму листі. Ребе спростував їх одне за одним. Зовсім розгублений «обвинувач» заплутався у власних доводах і в якийсь момент, звернувшись до Міттелер Ребе, назвав його Ребе. «Ви бачите? – повернувся Ребе до губернатора. – Спочатку він звинувачує мене в бунті та шахрайстві і одразу ж після цього називає мене Ребе!»
Донощик остаточно збентежився, збився з думки, і слова його стали беззмістовними. Він все ще намагався продовжувати свою обвинувальну промову, але губернатор, втративши терпіння, вигукнув: «Годі гавкати!» – і наказав виставити негідника з ганьбою.
10 кіслева Ребе отримав звістку про звільнення. У момент, коли йому повідомили цю добру звістку, Ребе, подібно до свого батька Алтер Ребе, звільненого рівно 28 років тому з Петропавлівської фортеці, читав вірш із Псалмів: «Врятував Він душу мою в мирі»…
Слід зазначити, що Ребе був звільнений наступного дня після свого 53-го дня народження; проте вʼязниця і страждання в царських застінках суттєво вплинули на його здоров’я, і Міттелер Ребе через рік покинув матеріальний світ, не доживши одного дня до першої річниці свого Визволення.
Ілюстрація – картина художника Леоніда Афремова «Вітебськ».
