Сьогодні ввечері, 11 нісана 5785 року, євреї в усьому світі святкують 123-тю річницю з дня народження Голови нашого покоління, Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендла Шнеєрсона.
У Дніпрі День народження Ребе завжди відзначають особливо широко, адже сам Ребе називав Дніпро «своїм містом» і дав йому особливе благословення, а в хасидських колах саме Дніпро називають «містом Ребе». І цього року в громаді відбудеться безліч заходів, фарбренгенів, занять.
Звичайно ж, День народження Ребе широко відзначається в усьому світі, на всіх континентах. Так, наприклад, уряд Сполучених Штатів визнав День народження Ребе офіційним святом під назвою «День Освіти» – на знак визнання великих заслуг Ребе, передусім у створенні унікальної та ефективної системи єврейської освіти в усьому світі.
У такий святий день існує звичай писати листа Реббе. Для цього, будь ласка, натисніть на кнопку нижче.
Також важливо прочитати Тегілім №124, який ми починаємо читати в цьому році.
(1) Пісня сходження, Давіда. Якби не був Бог із нами, — не-хай скаже Ізраїль, (2) якби не був Бог із нами, коли повставали проти нас люди, (3) то живцем вони поглинули б нас, коли запалала лють їхня на нас. (4) Води потопили б нас, потік пройшов би над душею нашою. (5) Пройшли б над душею нашою води бурхливі. (6) Благословенний Бог, Який не віддав нас на здобич їхнім зубам! (7) Душа наша врятувалася, наче птах із пастки ловців. Пастка зламалася, а ми звільнилися. (8) Допомога наша – в імені Бога, Який створив небо і землю.
Короткий біографічний нарис
Любавицький Ребе, рабин Менахем-Мендл Шнеєрсон, вважається найвизначнішим єврейським духовним лідером і мислителем сучасної епохи. Сотні томів опублікованих праць, тисячі посланців по всьому світу, що несуть братам світло його вчення, сотні тисяч послідовників, мільйони прихильників і шанувальників, для яких він був і залишається Ребе – Учителем, Наставником, Лідером і прикладом для наслідування. Людина, чиїми зусиллями пробудилася совість покоління і почалося духовне відродження євреїв.
Ребе народився 11 нісана 5662 року (18 квітня 1902) в місті Миколаєві. Його батько, рабин Леві-Іцхак Шнеєрсон, був одним з найвідоміших рабинів Росії того часу. Учений із глибокими знаннями Талмуду, єврейського закону, хасидської думки, він став непримиренним противником нових вітрів, принесених більшовиками. Його дружина Хана, донька миколаївського рабина Меєра-Шлоймо Яновського, була однодумцем і вірним другом свого чоловіка.
Хлопчика, першого сина в родині, назвали на честь прадіда – рабина Менахема-Мендла, третього Любавицького Ребе, широко відомого в єврейських колах за галахічною працею «Цемах Цедек». Відомий родич батька, Любавицький Ребе рабин Рашаб, надав батькам дитини серію настанов. Наприклад, мати перед кожним годуванням немовляти здійснювала обмивання рук (нетілат ядаїм).
Коли Менахему-Мендлу було п’ять років, батьки були змушені забрати його з хедера через його надзвичайні успіхи в навчанні та найняти йому вчителів для індивідуальних занять. Учитель з хедера був переконаний: «Ця дитина народжена для величі».
У Менахема-Мендла було двоє братів – Довбер і Ісроел-Ар’є-Лейб. Доля Довбера була трагічною. З дитинства він мав серйозні проблеми зі здоров’ям і більшість часу проводив у лікарнях. Ймовірно, саме через це сім’я не змогла виїхати за кордон, коли випала така можливість. Коли рабина Леві-Іцхака заарештували й заслали до Казахстану, де Довбер не міг отримувати необхідну медичну допомогу, було вирішено, що він залишиться в Дніпропетровську. Під час війни він розділив долю мільйонів євреїв – був розстріляний нацистами. Що ж до Ісроела-Ар’є-Лейба, йому судилося стати вченим-математиком. Невдовзі після революції він поїхав до Палестини, а згодом переїхав до Англії, де й прожив до кінця життя.
У численних спогадах про дитинство Ребе привертає увагу одна деталь – відсутність згадок про дитячі ігри. Хлопчик не грався – він навчався. Багато хто пишається тим, що був з ним знайомий, але ніхто не наважується назвати себе його другом. Схоже, у нього не було друзів: для дітей він був надто розумним, для дорослих – занадто малим. Батько рано зрозумів, що його син не може бути простим єшива-бохуром. Хлопцеві було дев’ять років, коли він надіслав свої дослідження з єврейської юриспруденції до дитячої газети «Ах», яка тоді виходила в Любавичах. Твір вундеркінда надрукували.
Його цікавила не лише Тора, а й світські науки. Батько дозволив йому вивчати науки у вільний від навчання Тори час, який у нього займав 18 годин на добу. Тим не менш, маленький Менахем-Мендл за пів року екстерном закінчив місцеву гімназію, здобувши золоту медаль і державний атестат.
У 1923 році молодий чоловік поїхав до Ростова, ймовірно, на найважливішу зустріч у своєму житті. Він поїхав познайомитися з рабином Йосефом-Іцхаком Шнеєрсоном, Любавицьким Ребе. У 1927 році разом із родиною Ребе він покинув Росію, а в 1929-му у Варшаві одружився з донькою Ребе Хає-Мусе. З Варшави молодята переїхали до Берліна.
Наступний період життя Ребе є найменш висвітленим біографами. Спершу це навчання в Берлінському університеті – до 1933 року. З приходом до влади в Німеччині нацистів студент Шнеєрсон був змушений залишити Гайдельберзький університет, де він вивчав математику й одночасно філософію. Його тодішній однокурсник, згодом відомий рабин Йосеф-Дов Соловейчик, згадував: «Це був не звичайний студент. Я відразу звернув на нього увагу. Молодий чоловік з бородою постійно на лекціях читав якусь маленьку книжку івритом. Незабаром я дізнався, що це зять Любавицького Ребе».
У 1933 році подружжя переїхало з Німеччини до Франції, в Париж. Навчання продовжувалося у Сорбонні, на факультеті суднобудування, де він і здобув диплом.
У 1941 році після серії пригод і справжніх детективних обставин подружжю Шнеєрсонів вдалося втекти з окупованої Франції до США. До того часу там уже мешкав Ребе рабин Йосеф-Іцхак.
В Америці рабин Менахем-Мендл планував займатися своєю професійною діяльністю — суднобудуванням. Деякий час він справді працював на військовій базі, брав участь у конструюванні підводних човнів. Секретар Ребе згадував, що до кінця життя Ребе отримував належні йому виплати за інновації у сфері суднобудування. Але знаменитий тесть наполіг, щоб його зять очолив дві найбільші любавичські організації — «Мерказ Ле-іньяней Хінух» (штаб освітніх установ Хабаду), благодійну організацію «Махане Ісраель» та видавництво «Кегот».
Після смерті у 1950 році шостого Любавицького Ребе, рабина Йосефа-Іцхака Шнеєрсона, постало природне питання про його наступника. Перед хасидами постав вибір між двома зятями Ребе. Рабин Шмар’я Гураріє, чоловік старшої доньки, очолював любавичську єшиву. Він провів усі роки поруч із тестем і був готовий стати його продовжувачем. Рабин Менахем-Мендл, навпаки, не прагнув брати на себе таку велику відповідальність. До того ж він уособлював нове покоління — випускник Сорбонни, учений, який володів кількома європейськими мовами. Ребе Йосеф-Іцхок не залишив із цього приводу чітких вказівок. Хоча кілька разів натякав, що в якості наступника він бачить молодшого зятя.
Майбутній Ребе категорично відмовлявся від пропозиції зайняти місце тестя. Він навіть якось у серцях сказав хасидам, які його вмовляли, що буде змушений поїхати в невідомому напрямку, аби позбутися «абсурдних пропозицій». Але в одному він не міг відмовити євреям — у пораді та підтримці. І до нього, і до старшого зятя приходили хасиди з питаннями й проханнями. Це стало своєрідним випробуванням для претендентів, хоча, як уже зазначалося, один із них претендентом себе не вважав. Після чергової поради Ребе рабин Шмар’я заявив, що сам хоче стати хасидом свого швагра й просить його взяти на себе обов’язки Ребе. Але й цього для Менахема-Мендла було замало. Так чи інакше, у першу річницю з дня відходу Ребе Йосефа-Іцхака з цього світу, його молодший зять фактично став новим Ребе.
За час свого керівництва рабину Менахему-Мендлу Шнеєрсону вдалося наблизити до юдаїзму більше людей, ніж усім релігійним лідерам цього покоління разом узятим. Його методи були абсолютно новаторськими, раніше нечуваними в єврейських організаціях. Ребе, здається, використовував усі можливості — технології, пресу, суспільний вплив — щоб досягти того, чого він досяг. Здавалося б, виснажений і вмираючий хасидський рух перетворився на потужну силу, вплив якої відчувають мільйони людей. Ребе створив небачену мережу філій Хабаду по всьому світу. Тисячі його посланців роз’їхалися в усі куточки землі, і як висловився один з найвизначніших ізраїльських рабинів: «Куди б ви не приїхали — ви зустрінете дві речі: кока-колу і Хабад. І навіть там, де немає кока-коли, є Хабад».
Багатьох завжди цікавило, чому Ребе не переїжджає жити до Ізраїлю. Це питання було очевидним, адже любов Ребе до Землі Ізраїлю, його постійний інтерес до того, що там відбувається, були загальновідомими.
Це питання не раз ставили самому Ребе. Одного разу він відповів так: «Я знаю, дехто каже, що легко сидіти на Істерн-Парквей і міркувати про єдність Єрусалима. Але в кожного єврея є своя частка в Землі Ізраїлю. Як казав рабин Єгуда Галеві: “Я на заході, а серце моє — на сході”. Уся наша віра пов’язана з Землею Ізраїлю. Інше питання — чому не всі туди переїжджають. Але це питання не має жодного стосунку до першого, адже не раз і не два ізраїльтяни приходять до нас, євреїв діаспори, і просять допомогти владнати певні питання з тим чи іншим сенатором або вплинути на того чи іншого державного чиновника, щоб він краще ставився до Держави Ізраїль». «Якщо до нас приходить якийсь хасид і просить дозволу виїхати до Ізраїлю, і при цьому він не обіймає жодної посади — ані в сфері освіти, ані в рабинаті, ми кажемо йому: “Їдь” — і благословляємо на добре облаштування. Але проблема виникає тоді, коли хочуть їхати люди, на плечах яких тримаються єврейські громади діаспори, і очевидно, що з їхнім від’їздом усе розвалиться. Тоді ми кажемо йому: “Бери приклад з капітана корабля в штормовому морі. Він не може, не має права залишити корабель, доки з нього не вийшли всі пасажири”…»
Ребе був послідовним противником передачі територій «в обмін на мир». Під час переговорів напередодні підписання мирної угоди між Ізраїлем та Єгиптом Менахем Бегін, тодішній прем’єр-міністр єврейської держави, мав аудієнцію у Ребе. Ребе сказав йому: «Єврей повинен однозначно й чітко заявити про право єврейського народу на Святу Землю, і що це право ґрунтується на Б-жественній Торі, в яку вірять і народи світу».
Після підписання угоди Ребе не приховував свого розчарування: «Скільки можна повторювати одні й ті ж помилки? У мене немає жодних сумнівів у необхідності шукати мирне вирішення, однак я впевнений і в тому, що шлях поступок — це не шлях миру».
Ребе добивався того, щоб в Ізраїлі існували максимальні пільги для багатодітних сімей. «Країна, яка витрачає десятки тисяч доларів на кожного репатріанта, не може не підтримувати програми збільшення народжуваності серед мешканців Ізраїлю».
Якщо спробувати кількома словами описати головне послання Ребе світові, мабуть, це буде відповідальність єврейського народу за кожного єврея. Ким би він не був і в якому б духовному стані не перебував. Немає такого, про кого можна було б сказати, що він — «нуль», «фарфален», «втрачений». Ми не маємо права залишити без уваги жодну людину. Саме для цього Ребе створив імперію Хабаду, надсилаючи своїх емісарів навіть у такі місця, де було всього кілька євреїв.
