Сьогодні, 20 хешвана, виповнюється 165 років з дня народження П’ятого Любавицького Ребе, раби Шолом-Дов-Бера. Він народився в містечку Любавичі (нині селище на російсько-білоруському кордоні) у 5621 році (1860). Його батьком був раби Шмуель (МААРАШ), Четвертий Любавицький Ребе, а матір’ю – ребецн Рівка.
Ребе РаШаБ очолив єврейський народ на зламі XIX і XX століть, був засновником знаменитої єшиви «Томхей тмімім», вів безкомпромісну боротьбу з асиміляцією та спробами відлучити євреїв від їхньої вікової релігії, ревно захищав свій народ від антисемітизму російських, а потім і радянських влад. Разом з багатьма євреями Білорусії він пережив етнічну чистку 1915 року, влаштовану російським урядом, коли євреї були насильно переселені вглиб імперії. Розлучений зі своїми рідними Любавичами, що були столицею ХаБаДа протягом ста двох років, але оточений вірними хасидами, П’ятий Любавицький Ребе переніс центр Любавицького хасидизму до міста Ростов-на-Дону. У цьому місті він покинув матеріальний світ 2 нісана 5681 (1920) року.
Збережено оповідання про його народження, яке розповіла світу його мати, праведна ребецн Рівка.
«Десятого кислева 5620 (1859) року мені уві сні з’явилися моя мати, ребецин Хая-Сара, мій дід, Мітелер Ребе, та ще один хасид, якого я не знала. “Рівко, ти і твій чоловік повинні написати сувій Тори”, – дала мені вказівку мати. “У тебе народиться прекрасний син. Коли будете давати йому ім’я, не забудьте про мене”, – попросив дід. “І про мене”, – додав хасид. “Рівко, – знову звернулася до мене мати, – ти чуєш, що говорить мій батько?”
У цю мить я прокинулася. Сон не виходив у мене з голови цілий день, але чоловікові я нічого не розповіла.
До того часу моя свекруха, ребецин Хая-Мушка, вже два або три дні лежала в ліжку з високою температурою, і я постійно перебувала біля неї. Вночі, однак, їй стало краще.
Вранці, після молитви, мій свекор, Цемах-Цедек, прийшов провідати хвору, і вона сказала, що сьогодні бачила сон.
“Сказано в Талмуді, що сновидіння – добрий знак для хворого, – відгукнувся Ребе. – Є дві думки щодо снів. Одна говорить, що снам слід вірити, а інша стверджує, що снам вірити не можна”. Тут він подивився на мене і додав: “Але якщо в хорошому сні отримують вказівку, її слід виконати”.
Коли Ребе вийшов, я задумалася над його словами і вирішила розповісти про свій сон чоловікові. Однак, повернувшись додому, я виявила, що у нашої дочки Двори-Леї болить горло і піднялася температура. Три дні я займалася її лікуванням і в цих турботах забула про все інше.
Вночі 19 кислева мені знову приснилася моя мати. Її супроводжували мій дід і величного вигляду старець.
“Рівко, ти і твій чоловік повинні написати сувій Тори”, – сказала мені мати. “І у тебе народиться прекрасний син”, – додав мій дід. “Амен! Хай буде на те Його воля!” – промовив старець. “Зейде, – звернулася до нього моя мати, – благослови її”.
Я зрозуміла, що це був Алтер Ребе. Він благословив мене, а мої мати і дід відповіли “амен”. Я теж відповіла “амен” у повний голос і відразу ж прокинулася.
Мій чоловік прокинувся раніше мене, але все ще перебував у кімнаті. Почuvвши, як голосно я сказала “Амен”, він запитав, чому я це зробила. Омивши руки, я відповіла, що бачила сон і через годину зайду до нього і все розповім.
“Хороший сон, – сказав чоловік, коли я розповіла йому про мої нічні видіння. – Чому ти досі не розповіла мені про нього? Такі сни – з дуже високого джерела!”
Цемах-Цедек, почувши про мої сни, попросив мене описати, кого я бачила вперше. Коли я про все розповіла, він повідомив, що хасид, якого я не впізнала, це його батько, раби Шолом-Шахна.
Чоловік вирішив, що наш сувій Тори буде написаний на пергаменті, зробленому зі шкіри корови, зарізаної згідно з вимогами єврейського закону. Добути такий пергамент було дуже нелегко, і минуло п’ять тижнів, перш ніж нам вдалося придбати хоч кілька аркушів, щоб софер міг розпочати роботу.
Цемах-Цедек сказав моєму чоловікові, що початок роботи над сувоєм необхідно зберігати в секреті, писати його повинні в кабінеті Ребе, а присутніми при цьому можуть бути лише брати чоловіка. Писання сувою почали 15 швата. Написання сувою Тори – повільна, копітка праця, що вимагає надзвичайної уважності. Мій чоловік, знаючи про це, тим не менш просив софера не затягувати з роботою, тому що хотів завершити її якомога швидше.
У місяці Елул сувій був майже повністю готовий. Чоловік хотів відсвяткувати завершення написання сувою вранці після Йом-Кіпура, в четвер, і його батько, Цемах-Цедек, дав згоду.
У Рош-Ашана і в Десять Днів Покаяння пройшла чутка про те, що завершення написання нового сувою відбудеться в день, наступний за Йом-Кіпуром. Багато хто з хасидів, що прибули до Ребе на Рош-Ашана і Йом-Кіпур, вирішили залишитися ще на день, щоб взяти участь у майбутньому святкуванні.
Наступного дня після Йом-Кіпура, рано вранці, Цемах-Цедек покликав мого чоловіка до себе і сказав йому: “Сьогодні ти повинен організувати урочисту трапезу. Я теж прийму в ній участь і скажу маамар. Але завершення написання сувою має бути відкладено”. Чому – Ребе не пояснив.
За місяць, тринадцятого Хешвана, він знову покликав до себе мого чоловіка і сказав: “Сьогодні ввечері до мого кабінету повинен прийти софер. Скажи матері, щоб вона теж прийшла. Але ми не повинні розголошувати завершення написання сувою”.
Тих днів я мала ось-ось народити і тому поспішала закінчити чохол, який вирішила пошити для нового сувою Тори. Коли я принесла чохол до кабінету Ребе, він голосно промовив: “Мазл тов! Дай Б-г, щоб виконалося благословення мого тестя, Мітелер Ребе, і мого діда, Алтер Ребе!”
Минув тиждень після того, як сувій Тори був завершений, і 20 хешвана, в понеділок, о дев’ятій годині ранку, я народила сина…
На честь обрізання новонародженого ми влаштували велику трапезу, на яку зібралася безліч гостей з усіх околишніх сіл і містечок. Ввечері, у суботу глави “Хаей-Сара”, у нас вдома відбувся фарбренген “бен-зохор”. Ще один фарбренген провели після ранкової молитви. Обидва рази був присутній Ребе. І ввечері, і вдень він провів за столом близько години і промовив маамар. Було видно, що він перебуває у великій радості.
Згідно з традицією, в ніч, що передує обрізанню (вахт нахт), десятки гостей, включаючи братів мого чоловіка, читали Теїлім, співали нігуним і вивчали книгу Зогар.
Моїй свекрусі нездужувалося, і в одній кімнаті з нею перебувала її дочка, Двора-Лея. О третьій годині ранку Ребе покликав до себе свого помічника Хаїма-Дова. Свекруха, почувши це, відправила Двору-Лею дізнатися, у чому річ. Повернувшись, Двора-Лея повідомила матері, що обрізання завтра не відбудеться. Так вирішив Ребе і наказав помічникові передати це моєму чоловікові.
Свекруха, дізнавшись про це, надзвичайно засмутилася і відправила дочку до Ребе з просьбою не говорити ні моєму чоловікові, ні мені, що обрізання не відбудеться вчасно. Я була ще дуже слабка після пологів, і свекруха берегла мене від усяких хвилювань і тривог.
Ребе відповів, що він – в курсі подій і у нього є підстави, через які він повинен повідомити синові про те, що день обрізання доведеться відкласти. Свекруха знову відправила до нього Двору-Лею і попросила поставитися до її просьби з належною повагою, оскільки вона – дочка мудреця Тори.
– Що ж мені робити? – відповів Ребе. – Я дійсно не можу їй відмовити, як дочці мудреця. Але справа влаштована саме так, як я сказав. Все відбувається згідно з Вищим Провидінням. Написання сувою Тори закінчилося саме тоді, коли мало закінчитися. І немовля теж має увійти в заповіт нашого прабатька Авраама у призначений для цього день.
Вранці, в понеділок, у синагозі все було готове до обрізання. Запалили свічки. Під час молитви не промовляли “Таханун”. Після закінчення молитви увійшов Ребе, якому відвели честь бути сандаком. Йому піднесли крісло пророка Еліягу. Принесли немовля, і мій чоловік, який сам був моєлем, приготувався виконати заповідь обрізання. Однак, оглянувши дитину, він зрозумів, що обрізання зараз робити не можна.
Інші моєлі теж оглянули новонародженого і погодилися з чоловіком, що обрізання слід відкласти на кілька днів.
Ребе залишився в синагозі, зробив лехаім і промовив маамар. Фарбренген тривав до молитви “Мінха”. Після молитви Ребе промовив ще один маамар.
Минув ще місяць. Настала Ханука. У понеділок, другу ніч свята, Ребе покликав мого чоловіка і сказав:
– Завтра ти повинен зробити обрізання своєму синові. Але без усякого святкування і зайвого галасу. Все має відбутися в кімнаті, де я молюся. Присутніми можуть бути лише твої брати і найближчі родичі. Всього не більше двадцяти осіб. Про другі Скрижалі, які були дані в тиші, без грому і вогню, без великого розкриття Б-жого світла, сказано: “Не відійдуть вони від твоїх уст, ні від уст твоїх дітей, ні від уст їхніх дітей, – сказав Всевишній, – віднині і навіки”.
Оповідання ребецн Рівки наведено за текстом, опублікованим на сайті https://ru.chabad.org
