Сьогодні ввечері, з настанням 20 хешвана, виповнюється 166 років з дня народження П’ятого Любавицького Ребе, рабі Шолом-Дов-Бера. Він народився в містечку Любавичі (нині містечко на російсько-білоруському кордоні) у 5621 році (1860), його батьком був рабі Шмуель (МААРАШ), Четвертий Любавицький Ребе, а матір’ю – ребецн Рівка.
Ребе РаШаБ очолив єврейський народ на рубежі XIX і XX століть, був засновником знаменитої єшиви «Томхей Тмімім», вів безкомпромісну боротьбу з асиміляцією та спробами відлучити євреїв від їхньої споконвічної релігії, ревно захищав свій народ від антисемітизму російської, а згодом і радянської влади. Разом із багатьма євреями Білорусі він пережив етнічну чистку 1915 року, влаштовану російським урядом, коли євреїв було насильно переселено вглиб імперії. Розлучений зі своїми рідними Любавичами, що були столицею ХаБаДу протягом ста двох років, але оточений вірними хасидами, П’ятий Любавицький Ребе переніс центр Любавицького хасидизму до міста Ростов-на-Дону. У цьому місті він покинув матеріальний світ 2 нісана 5681 (1920) року.
Зберігся розповідь про його народження, яку повідала світові його мати, праведна ребецн Рівка.
«Десятого кіслева 5620 (1859) р. до мене уві сні з’явилися моя мати, ребецин Хая-Сара, мій дід, Мітелер Ребе, і ще один хасид, якого я не знала. “Рівко, ти і твій чоловік маєте написати свиток Тори”, – дала мені вказівку мати. “У тебе народиться чудовий син. Будете давати йому ім’я, не забудьте про мене”, – попросив дід. “І про мене”, – додав хасид. “Рівко, – знову звернулася до мене мати, – ти чуєш, що говорить мій батько?”
У цей момент я прокинулася. Сон не виходив у мене з голови весь день, але чоловікові я нічого не розповіла.
На той час моя свекруха, ребецин Хая-Мушка, вже два чи три дні лежала в постелі з високою температурою, і я постійно перебувала біля неї. Уночі, однак, їй стало краще.
Уранці, після молитви, мій свекор, Цемах-Цедек, прийшов провідати хвору, і вона сказала, що бачила сьогодні сон.
“Сказано в Талмуді, що сновидіння – добрий знак для хворого, – відгукнувся Ребе. – Є дві думки щодо снів. Одна говорить, що снам слід вірити, а друга стверджує, що снам вірити не можна”. Тут він подивився на мене й додав: “Але якщо в хорошому сні отримують вказівку, її слід виконати”.
Коли Ребе вийшов, я замислилася над його словами й вирішила розповісти про свій сон чоловікові. Однак, повернувшись додому, я виявила, що в нашої дочки Двори-Леї болить горло й піднялася температура. Три дні я займалася її лікуванням і в цих турботах забула про все інше.
Уночі 19 кіслева мені знову приснилася моя мати. Її супроводжували мій дід і старий величного вигляду.
“Рівко, ти і твій чоловік маєте написати свиток Тори”, – сказала мені мати. “І в тебе народиться чудовий син”, – додав мій дід. “Амен! Хай буде на те Його воля!” – промовив старий. “Зейде, – звернулася до нього моя мати, – благослови її”.
Я зрозуміла, що це був Алтер Ребе. Він благословив мене, а мої мати й дід відповіли “амен”. Я теж відповіла “амен” на повний голос і одразу ж прокинулася.
Мій чоловік прокинувся раніше за мене, але все ще перебував у кімнаті. Почувши, як голосно я сказала “Амен”, він запитав, чому я це зробила. Омивши руки, я відповіла, що бачила сон і через годину зайду до нього й усе розповім.
“Хороший сон, – сказав чоловік, коли я розповіла йому про мої нічні видіння. – Чому ти досі не розповіла мені про нього? Такі сни – з дуже високого джерела!”
Цемах-Цедек, почувши про мої сни, попросив мене описати, кого я бачила першого разу. Коли я про все розповіла, він повідомив, що хасид, якого я не впізнала, це його батько, рабі Шолом-Шахна.
Чоловік вирішив, що наш свиток Тори буде написаний на пергаменті, зробленому зі шкури корови, зарезаної згідно з вимогами єврейського закону. Дістати такий пергамент було дуже нелегко, і минуло п’ять тижнів, перш ніж нам вдалося придбати хоча б кілька аркушів, щоб софер міг почати роботу.
Цемах-Цедек сказав моєму чоловікові, що початок роботи над свитком необхідно тримати в секреті, писати його мають у кабінеті Ребе, а бути присутніми при цьому можуть лише брати чоловіка. Писати свиток почали 15 швата. Написання свитка Тори — повільна, кропітка праця, що вимагає надзвичайної уважності. Мій чоловік, знаючи про це, тим не менш просив софера не затягувати з роботою, бо хотів завершити її якнайшвидше.
У місяці Елул свиток був майже повністю готовий. Чоловік хотів відсвяткувати завершення написання свитка наступного ранку після Йом-Кіпура, у четвер, і його батько, Цемах-Цедек, дав згоду.
У Рош а-Шана і в Десять Днів Каяття пройшов слух про те, що завершення написання нового свитка відбуватиметься наступного дня після Йом-Кіпура. Багато з хасидів, які прибули до Ребе на Рош а-Шана і Йом-Кіпур, вирішили залишитися ще на день, щоб взяти участь у майбутньому торжестві.
Наступного після Йом-Кіпура дня, рано вранці, Цемах-Цедек покликав мого чоловіка до себе й сказав йому: “Сьогодні ти маєш організувати урочисту трапезу. Я теж візьму в ній участь і скажу маамар. Але завершення написання свитка має бути відкладене”. Чому – Ребе не пояснив.
Минув місяць, тринадцятого хешвана, він знову покликав до себе мого чоловіка й сказав: “Сьогодні ввечері до мене в кабінет має прийти софер. Скажи матері, щоб вона теж прийшла. Але ми не повинні розголошувати завершення написання свитка”.
У ці дні я мала ось-ось народити й тому поспішала закінчити чохол, який вирішила пошити для нового свитка Тори. Коли я принесла чохол до кабінету Ребе, він голосно промовив: “Мазл тов! Дай Б-г, щоб виповнилося благословення мого тестя, Мітелер Ребе, і мого діда, Алтер Ребе!”
Минув тиждень після того, як свиток Тори було завершено, і 20 хешвана, у понеділок, о дев’ятій годині ранку, я народила сина…
На честь обрізання новонародженого ми влаштували велику трапезу, на яку зібралося безліч гостей з усіх навколишніх сіл і містечок. Увечері, в суботу глави “Хаей-Сара”, у нас вдома відбувся фарбренген “бен-зохор”. Ще один фарбренген провели після ранкової молитви. Обидва рази був присутній Ребе. І ввечері, і вдень він провів за столом близько години й виголосив маамар. Було видно, що він перебуває у великій радості.
Згідно з традицією, у ніч, що передує обрізанню (вахт нахт), десятки гостей, зокрема брати мого чоловіка, читали Тегілім, співали нігуним і вивчали книгу Зогар.
Моїй свекрусі нездужалося, і в одній кімнаті з нею перебувала її донька, Двора-Лея. О третій годині ночі Ребе покликав до себе свого помічника Хаїма-Дова. Свекруха, почувши це, відправила Двору-Лею дізнатися, у чому річ. Повернувшись, Двора-Лея повідомила матері, що обрізання завтра не відбудеться. Так вирішив Ребе і звелів помічникові передати це моєму чоловікові.
Свекруха, дізнавшись про це, надзвичайно засмутилася й відправила дочку до Ребе з проханням не говорити ні моєму чоловікові, ні мені, що обрізання не відбудеться вчасно. Я була ще дуже слабка після пологів, і свекруха берегла мене від усіляких хвилювань і тривог.
Ребе відповів, що він – у курсі подій і має вагомі причини, через які він повинен повідомити синові про те, що день обрізання доведеться відкласти. Свекруха знову відправила до нього Двору-Лею й попросила поставитися до її прохання з належною повагою, оскільки вона – дочка мудреця Тори.
– Що ж мені робити? – відповів Ребе. – Я справді не можу їй відмовити, як дочці мудреця. Але справа полягає саме так, як я сказав. Усе відбувається за Вищим Провидінням. Написання свитка Тори закінчилося саме тоді, коли мало закінчитися. І немовля теж має вступити в завіт нашого праотця Авраама в призначений для цього день.
Уранці, в понеділок, у синагозі все було готове до обрізання. Запалили свічки. Під час молитви не вимовляли “Таханун”. Після закінчення молитви увійшов Ребе, якому відвели честь бути сандаком. Йому піднесли крісло пророка Еліягу. Принесли немовля, і мій чоловік, який сам був мохелем, приготувався виконати заповідь обрізання. Однак, оглянувши дитину, він зрозумів, що обрізання зараз робити не можна.
Інші мохелі теж оглянули новонародженого й погодилися з чоловіком, що обрізання слід відкласти на кілька днів.
Ребе залишився в синагозі, зробив лехаїм і виголосив маамар. Фарбренген тривав до молитви “Мінха”. Після молитви Ребе виголосив ще один маамар.
Минув ще місяць. Настала Ханука. У понеділок, у другу ніч свята, Ребе покликав мого чоловіка й сказав:
– Завтра ти маєш зробити обрізання своєму синові. Але без жодної урочистості й зайвого шуму. Усе має відбутися в кімнаті, де я молюся. Бути присутніми можуть лише твої брати та найближчі родичі. Усього не більше двадцяти осіб. Про другі Скрижалі, які були дані в тишині, без грому й вогню, без великого розкриття Б-жественного світла, сказано: “Не відійдуть вони від твоїх уст, ні від уст твоїх дітей, ні від уст їхніх дітей, – сказав Всевишній, – віднині й навіки”.
Розповідь ребецн Рівки наведена за текстом, опублікованим на сайті https://ru.chabad.org
