Шабат, який починається ввечері 27 березня, має особливий статус в єврейській традиції – ця субота названа «Великою», або, святою мовою, «Шабат а-Гадоль», і саме вона відкриває святкування Визволення, Виходу з рабства.
Перша «Велика Субота» відбулася за кілька днів до Виходу євреїв з Єгипту. Того року вона припала на 7-ме число місяця Нісан. На початку нісана Вс-вишній наказав євреям: «Десятого дня цього місяця нехай візьме собі кожен по ягняті на родину… І нехай буде воно у вас збережене до чотирнадцятого дня цього місяця, і тоді нехай заріже його вся громада Ізраїлю» (Шмот, 12).
Ось що сказано в «Сефер га-пардес», книзі, згідно з традицією, написаній великим Раші (р. Шломо Іцхак): «Цього дня, десятого Нісана, у суботу, що передувала визволенню, євреї обрали собі ягня для пасхального жертвоприношення. Вони сказали собі: “Ось, зараз ми принесемо в жертву ідола, якому поклоняються єгиптяни, і ті не наважаться напасти на нас”. Вс-вишній сказав їм: “Ви побачите зараз чудо, яке Я вчиню для вас. Виберіть кожен собі ягня і тримайте його при собі до чотирнадцятого Нісана”».
Коли єгиптяни побачили, що роблять євреї, вони спробували помститися за свого ідола, проте їх негайно вразили страшні хвороби, вони корчилися в жахливих муках і не могли завдати шкоди євреям. Оскільки цього дня Вс-вишній вчинив чудеса для Ізраїлю, субота перед Песахом була названа Великою суботою. Так навчав рабі Авраам, нехай райський сад буде його уделом».
Ця заповідь – приготувати ягня за чотири дні до принесення його в пасхальну жертву – була дана для виконання в рік Виходу з Єгипту, і вона не поширюється на наступні покоління.
На честь цього чуда і названа ця субота Шабат а-Гадоль. Чому ж саме субота відзначається на честь чуда, що сталося? Тому що, якби не субота, не звернули б єгиптяни жодної уваги на дії євреїв. І лише тому, що знали єгиптяни про те, що в суботу євреї не торкаються до тварин, здивувалися вони і спитали: «Навіщо вам ягнята?». Так євреї опинилися в небезпеці, і Вс-вишній послав їм спасіння.
Звичаї «Шабат а-Гадоль» відрізняються в різних громадах, однак у більшості з них вважається важливим виконати наступне:
– Прийнято повторювати закони Песаха і читати частину пасхальної Агади.
У багатьох громадах прийнято додавати у Велику суботу до ранкової молитви Шахаріт віршовані уривки-піютим, більша частина яких присвячена законам свята Песах. Таким чином усі члени громади ніби ще раз «повторюють» найскладніші закони, пов’язані з хамецем і мацою, а також інші галахічні встановлення.
У Шахаріт включаються уривок Бархі нафші і п’ятнадцять Псалмів Шир га-маалот, які читаються в усі інші зимові суботи в молитві Мінха, а також фрагмент Пасхальної Агади, що починається зі слів «Ми були рабами Паро в Єгипті» і закінчується словами «Щоб спокутувати всі наші гріхи» – оскільки саме у Велику суботу розпочалося визволення.
Деякі авторитети пояснюють звичай читати цього дня частину Пасхальної Агади тим, що слід заздалегідь знайомити з нею підлітків, щоб якнайкраще виконати заповідь Тори «Будеш розповідати своєму синові (про те, як Вс-вишній вивів Ізраїль з Єгипту)» в пасхальну ніч. Цей останній звичай не поширився в сефардських громадах. Слід зазначити, що Віленський Гаон, рабі Еліягу, також ніколи не читав Пасхальну Агаду у Велику суботу.
– Ще з часів танаїв та амораїв існує наступний звичай – рабин в синагозі читає лекцію про підготовку до Песаха.
За часів Мішни і Талмуду практично в усіх єврейських громадах світу було встановлено, що у Велику суботу найбільший учений рабин міста виступає перед усіма його громадянами. У великій промові він дає їм настанови та приписи як загального характеру, так і практичні, пояснює передпасхальні закони очищення посуду, знищення хамеца та виготовлення маци – щоб жителі міста, не дай Б-г, не допустили якоїсь помилки, оскільки після настання Песаха жодна, навіть незначна домішка забороненого хамеца не може бути анульована. Прийнято включати в цей виступ різні захопливі історії, пов’язані з Великою суботою та Песахом.
Якщо вихід Великої суботи збігається з початком свята Песах, у деяких громадах переносять виступ рабина на попередню суботу, оскільки закони, про які він розповідає, повинні бути застосовані в ході підготовки до свята. У випадку, коли Велика субота безпосередньо передує Песаху, усі приготування до свята завершуються до її настання.
– Існує давня традиція: на вихід Великої Суботи пекти хліб із борошна, призначеного для виготовлення маци, і роздавати його нужденним.
Цей хліб називають «хала бідняка» (за аналогією з іншою назвою маци – «хліб бідняка») або «хала синагоги» і ділять між бідняками. Люди заможніші печуть більше, бідніші – менше. Один із наших мудреців писав: «Коли цим звичаєм почали нехтувати, на врожай впало прокляття».
Магаршаль із Любліна так пояснював цей звичай: «Кожен єврей повинен з’їсти до настання Песаха трохи хліба, виготовленого з борошна, призначеного для печення маци. Для чого? Щоб можна було припустити, що навіть якщо в борошно потрапила невелика кількість хамеца, він був зосереджений саме в тій її частині, яка була з’їдена до Песаха».
Існує думка, що звичай пекти «халу бідняка» лише незначною мірою пов’язаний із міркуванням, про яке навчав Магаршаль. Насправді цю халу ділили між бідними для того, щоб виконати заповідь допомоги нужденним, і заслуга виконання цієї найважливішої заповіді допомагала впоратися з найскладнішим завданням винищення хамеца та підготовкою до Песаха.
