Кожної п’ятниці в першій половині дня в Галереї центру «Менора» красива молода жінка пропонує перехожим узяти суботні свічки, говорить, о котрій годині їх треба запалювати, і пояснює, чому ця заповідь така важлива. Це Наомі Родякіна, і вона робить це вже майже десять років, і завдяки цій її ініціативі світло Суботи осяює сотні єврейських домів щотижня.
«У 2015 році на уроці ребецн Хани Камінецької я почула про те, як Любавицький Ребе пояснював, що важливо не лише запалювати свічки у своєму домі, але й прагнути, щоб світло Суботи осяювало й інші єврейські оселі, і мені захотілося приєднатися до цієї великої роботи й намагатися у міру своїх сил виконувати заклик нашого Ребе, – розповідає Наомі Родякіна, – спочатку я роздавала свічки після вечірніх занять у «Шиурей Тора», де я тоді навчалася, потім почала робити це на єврейських заходах і святах, а згодом стала щоп’ятниці приходити до Галереї центру «Менора» й нагадувати всім жінкам, які приходять, про наближення Суботи й пропонувати їм узяти свічки, щоб запалити їх із благословеннями й освітити ними свій дім».
У середньому щоп’ятниці Наомі роздає понад двісті наборів свічок, але іноді значно більше, наприклад, перед святом Рош га-Шана 5786 року їй кілька разів доводилося купувати ще свічки, настільки великим було бажання жінок виконати заповідь.
«Я роздаю свічки не лише перед Шабатом, а й перед єврейськими святами та іншими важливими датами, наприклад, я роздавала свічки на фарбренгені на честь дня пам’яті ребецн Хани Шнеєрсон і намагаюся робити це на всіх великих жіночих заходах нашої громади, – каже Наомі Родякіна, – іноді підходять жінки й пропонують допомогу: хтось хоче підтримати грошима, хтось хоче приєднатися до мене й роздавати, і я завжди цьому рада, але для мене це дуже важлива особиста місія, я відчуваю, що так я роблю те, чого хотів Ребе, що це покращує світ, і це дуже важливо робити в нашій єврейській громаді».
Наомі Родякіна не може назвати кількість наборів, які вона поширила за ці роки, але за найскромнішими підрахунками їхня кількість значно перевищує п’ятдесят тисяч наборів свічок для Шабату й свят, і крім матеріальних витрат, це велика праця, що потребує уваги, терпіння, любові та емпатії, адже до кожної жінки Наомі намагається знайти свій підхід, потрібні слова, вона дуже доброзичлива й завжди налаштована позитивно. При цьому Наомі дуже скромна й зовсім не прагнула, щоб про неї писали статті, вважаючи, що головний фокус має бути на самій заповіді, на тому благословенні, яке вогонь шабатніх свічок приносить у єврейську сім’ю і наскільки виконання цієї заповіді жінками допомагає світові ставати кращим і правильнішим.
«Я не думала, що буду займатися цим так довго, але в юдаїзмі є принцип: якщо ти чогось досяг, то не можна зупинятися, не можна робити менше й відступати, – зазначає Наомі Родякіна, – я відчуваю, що роблю важливу справу, приношу користь громаді, що це мій внесок і моя місія, і мене дуже надихає підтримка моєї сім’ї, нашого Головного рабина Шмуеля Камінецького й радість від того, що через мене у світ приходить більше духовного Світла».
