Сьогодні, на третій день рахування Омеру, 18 нісана, минає 147 років із дня народження праведного рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона, який у 1909–1939 роках обіймав посаду головного рабина міста, що нині зветься Дніпро, а в ті часи спочатку мало назву Катеринослав, а згодом – Дніпропетровськ. Він був батьком Глави нашого покоління, Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендела Шнеєрсона.
Усе життя рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона стало прикладом безмежного служіння своєму народові, незламної духовної стійкості, готовності до безкомпромісної боротьби за кожного єврея, за його право свято дотримуватись заповідей і традицій. Окрім свого визнаного духовного лідерства, рабин Леві-Іцхак здобув славу як один із найвизначніших релігійних мислителів свого часу.
У Дніпрі свято бережуть пам’ять про цю видатну людину — на його честь названо ліцей та єшиву, його ім’я носять сотні єврейських хлопчиків у нашому місті. На нашому сайті коротка біографія рабина розміщена в розділі «Засновники»: «Леві-Іцхак Залманович Шнеєрсон народився 18 нісана 5638 року (1878) у містечку Поддобрянка поблизу Гомеля. Його родовід веде до третього Любавицького Ребе — Цемах Цедека. Вивчати Тору Леві-Іцхак почав під керівництвом рабина Поддобрянки Йоеля Хайкіна — дядька по матері. Він швидко перевершив свого вчителя і самостійно продовжив вивчення священних текстів. Ребе Раяц писав, що «вже з ранніх років Леві-Іцхак відзначався незвичайними здібностями й старанністю». Рабинську атестацію (сміху) він отримав від провідних авторитетів того часу: рабина Еліягу-Хаїма Майзеля з Лодзі та рабина Хаїма з Бреста.
У 1900 році рабин Леві-Іцхак одружився з Ханою — дочкою рабина Меїра Шломо Яновського. Весілля влаштував П’ятий Любавицький Ребе Шолом Дов-Бер Шнеєрсон. Після весілля молодята переїхали до Миколаєва, де Ханин батько був рабином. У Миколаєві, 11 нісана 5662 року (18 квітня 1902 року), у Леві-Іцхака та Хани народився син Менахем-Мендел. Згодом у родині з’явились ще двоє синів: Дов-Бер і Ісраель-Ар’є-Лейб.
У 1907 році родина рабина Леві-Іцхака переїхала до Катеринослава. Вони оселилися на другому поверсі будинку № 20 на вулиці Залізній (нині Миронова). Згодом, у 1928–1934 роках, мешкали в будинку № 15 на розі вулиць Залізної та Упорної (нині Глінки). Остання їхня квартира була на вулиці Кудашевській (нині Барикадна, 16).
У 1909 році, у віці 31 року, рабина Леві-Іцхака запросили на посаду головного рабина Катеринославської єврейської громади. Про цей період життя рабина писав Михайло Каршенбаум у «ШШ» № 2, 1991 року: «Його обрання не минуло без спротиву. Місцева інтелігенція, яка прагнула бачити менш ортодоксального лідера, була проти. Вони звернулися до найбільш авторитетної в місті людини — інженера Сергія Павловича Палея, одного з очільників сіоністської організації міста, з проханням використати свій вплив, аби не допустити обрання хасида з династії Шнеєрсонів. Палей відповів, що звик не йти на поводі в інших, і вирішив сам познайомитися з кандидатом. Їхня розмова тривала шість годин, після чого Палей став одним із найпалкіших прихильників рабина».
До 1925 року авторитет єкатеринославського рабина зріс настільки, що йому запропонували стати головним рабином Єрусалима. Але він залишився в Єкатеринославі. Відмінною рисою діяльності рабина Леві-Іцхака була організація допомоги нужденним. Під час справи Бейліса він долучився до створення фонду для оплати адвокатів. З початком Першої світової війни разом з ребецн Ханою організував допомогу біженцям.
Учителем юного Менахема-Мендла в Єкатеринославі, окрім батька, був Шнеур-Залман Віленкін. У середині 1920-х Менахем-Мендл переїхав до Ленінграда, а в 1927 році виїхав із СРСР разом із сім’єю Шостого Любавицького ребе Йосефа-Іцхака Шнеєрсона. У 1929 році у Варшаві він одружився з дочкою Ребе — Хаєю-Мушкою. Вітаючи сина з весіллям, рабин Леві-Іцхак писав: «З найглибших глибин мого серця благословляю тебе, мій сину, моя розрадо, з одруженням на Хаї-Мушці. У добрий час. І нехай Бог наших святих предків, завдяки заслугам яких ми діємо і живемо, розпростре над вашим домом покров спокою і добробуту, щоб стояв він непохитно. Насолоджуйся щастям з коханою жінкою — і в найпростішому, і в найглибшому сенсі. Нехай заслуги вашого спільного предка — Ребе Цемах Цедека та його дружини, імена яких збігаються з вашими, завжди захищають вас. Ідучи шляхом Тори й дотримуючись її заповідей, нехай життя ваше буде сповнене миру, спокою і всіх добрих благ, які лише можна послати. Нехай ви будете гордістю і окрасою єврейського народу…
Твій батько, який завжди з тобою, по-справжньому з тобою».
Обстановка в країні для євреїв, що дотримувалися заповідей Тори, була тяжкою. Вони не могли працювати на підприємствах, які діяли у суботу. Влада не йшла назустріч віруючим. Положення багатьох родин було катастрофічним. Бачачи це, рабин Леві-Іцхак організував фонд підтримки нужденних парафіян синагоги, що викликало різке роздратування з боку влади.
У Харкові зібрали з’їзд рабинів України, щоб ті зробили вигідну для більшовиків заяву про відсутність релігійної дискримінації в СРСР. Леві-Іцхак відмовився підписати підготовлений організаторами документ. Рабин Леві-Іцхак Шнеєрсон багато робив для віруючих євреїв міста. Він домігся прийому в М. І. Калініна і отримав від нього дозвіл особисто контролювати кашрут борошна для випікання маци.
Використовуючи формальні висловлювання керівників СРСР про свободу віросповідання і права людини, рабин Леві-Іцхак рішуче відстоював релігійні потреби єврейських громад. Уже в ті роки р. Левік прославився як праведник і великий знавець Тори. Про нього розповідали історії, які стали легендами. Наприклад, така: одного пізнього вечора у двері його будинку постукали. На порозі стояла налякана жінка. «Ребе, ви маєте нам допомогти. Моя донька виходить заміж. Невже нова родина почнеться без єврейського весілля, без хупи?» Опівночі рабин Леві-Іцхак і його дружина, рабаніт Хана, запросили надійних людей. Не вистачало ще одного, десятого єврея – адже без міньяна не заведено (хоча і дозволено) ставити хупу. У тому ж будинку, поверхом вище, жив єврей, який був головою будинкового комітету, а за сумісництвом — інформатором НКВС, приставленим до р. Левіка. Саме його рабин і запросив як десятого! Весілля відбулося без музики, без застілля, хупою слугувала розтягнута за чотири кути скатертина. Але хіба це завада справжній єврейській радості і великому чуду з’єднання двох чистих єврейських душ, якому не завадить жоден режим і жодна заборона? Родина почала своє життя за всіма законами, на зло всім. Хто знає, скільки дітей і онуків, а може, і правнуків цієї пари живе нині серед нас…
Рано-вранці, ще до світанку, гості розійшлися. Щасливі наречені з матір’ю пішли – попереду були ще сім святкових днів, які вони також таємно відзначали вдома. Р. Левік повернувся до своїх щоденних обов’язків. Але хто сказав, що організація і проведення єврейського весілля – не щоденний обов’язок рабина? Ця історія була б неповною без однієї, зовсім не другорядної деталі.
Що ж сталося з головою будинкового комітету, тим самим «десятим» євреєм? Від того самого дня, точніше – ночі, він став відданим учнем р. Левіка. Незабаром він остаточно повернувся до юдаїзму і ще не раз виручав Ребе, заступаючись за нього перед владою. На жаль, його заступництво не завжди допомагало. Рабин Леві-Іцхак був зрештою засланий до Казахстану, де й помер.
У 1927 році рабин Менахем-Мендл Шнеєрсон назавжди залишив Радянський Союз. Йому більше не судилося побачити батька. Молодший брат, Ар’є-Лейб, кілька років прожив у Ленінграді. На початку тридцятих років він вирушив до Святої Землі, де й помер у зовсім молодому віці (1952 року). Похований рабин Ар’є-Лейб на старому кладовищі в Цфаті. Про середнього сина рабина Леві-Іцхака відомо дуже мало. Відомо лише, що він був розстріляний нацистами разом з євреями в лікарні району Ігрень.
«Антирадянська» (а точніше — єврейська) діяльність рабина Леві-Іцхака не могла не викликати гніву НКВС. У 1939 році в СРСР проводився перепис населення. В анкеті потрібно було вказати — віруюча людина чи ні. Багато хто боявся говорити правду і писав «ні». Дізнавшись про це, рабин Леві-Іцхак виступив у синагозі з палкою промовою, в якій закликав євреїв не приховувати своєї віри в Єдиного Бога. Начальник міського управління НКВС викликав рабина Леві-Іцхака, щоб той підтвердив відсутність дискримінації щодо віруючих. Рабин відмовився брехати, і 28 березня 1939 року з’явилася постанова:
«Затверджую»
начальник управління НКВС УРСР по Дніпропетровській області, лейтенант держбезпеки (Комаровський)
28 березня 1939 року
ПОСТАНОВА
м. Дніпропетровськ, 28 березня 1939 року.
Начальник 2-го відділення 2-го відділу Управління держбезпеки НКВС по Дніпропетровській області — лейтенант держбезпеки ПИВАК, розглянувши оперативні матеріали на головного рабина м. Дніпропетровська Шнеєрсона Левіка Залмановича,
ВСТАНОВИВ:
Під виглядом релігійної діяльності Шнеєрсон Л.З. веде активну антирадянську агітацію наклепницького і поразницького характеру. Має регулярний зв’язок зі своїм сином — головним рабином м. Варшави, що є великим агентом польської розвідки, а також із близьким родичем — головним рабином м. Рига. Шнеєрсон здійснює організаційну діяльність зі згуртування кадрів антирадянського клерикального підпілля. Підозрюється у шпигунстві. Право щотижневої проповіді в синагозі використовує для наклепу на радянську владу та її керівників. У широких масштабах організовує матеріальну допомогу репресованим «ворогам» і їхнім родинам.
Ураховуючи викладене та пропозиції НКВС УРСР про арешт Шнеєрсона,
ПОСТАНОВИВ:
ШНЕЄРСОНА Левіка Залмановича, 1878 року народження, єврея, безпартійного, за професією — служителя культу, головного рабина м. Дніпропетровська, заарештувати, порушивши щодо нього кримінальне переслідування за ознаками ст. 54-10 ч. II.
Начальник 2-го відділення 2-го відділу УДБ
Лейтенант держбезпеки (Пивак)
«Згоден»
начальник 2-го відділу УДБ УНКВС
лейтенант держбезпеки (Сапожников)
О 3-й годині ночі 29 березня в будинку №13 на вулиці Барикадній працівники НКВС провели обшук, під час якого вилучили рукописи та книги заарештованого рабина. Допити не дали жодного результату. Незабаром арештанта перевели до Києва, але й столичні слідчі не змогли домогтися жодних зізнань, тож рабина Леві-Іцхака повернули до Дніпропетровська. Арешт духовного лідера приголомшив місцеву єврейську громаду. Від потрясіння раптово померли члени правління синагоги Ляхов і Шифрін. 14 травня були арештовані працівники синагоги — Абрам Самойлович Рогалін, Шлема Вульфович Москалик і Давид Мордухович Перкас. Останній заявив: «Європа не залишить без відповіді арешт Шнеєрсона, він — дуже помітна постать…».
Та надії на Європу були марними. Слідство набирало обертів. Співучасників допитував заступник начальника слідчої частини Чулков, якого колеги прозвали «Грозним». Під тортурами Рогалін і Москалик підписали «зізнання». Згодом Рогалін сказав, що не володів собою в той момент. Про методи допитів свідчить звернення Рогаліна до радянських властей: «14 травня 1939 року мене було заарештовано в місті Дніпропетровську, де я постійно проживав і працював. Постановою Особливої наради від 23 листопада 1939 року мене заслали на п’ять років до Казахської РСР як соціально небезпечного елемента.
Після арешту, у в’язниці НКВС у Дніпропетровську, де мене тримали, мені запропонували підписати, що я належу до релігійної підпільної організації, яка діяла з метою підриву радянської влади. Протокол, який мені запропонували підписати, містив такі твердження: що в наших газетах неправда про іспанську війну та Китай, що за радянської влади євреям живеться гірше, ніж за кордоном, що в СРСР нічого немає, повсюди великі черги тощо. Щоб змусити мене підписати цю брехню, мене жорстоко катували: тримали в кабінеті слідчого, зовсім не давали спати, їсти, пити, не пускали до туалету.
Слідчий Старчий тримав над моєю головою якусь пляшку і погрожував мені, запаленою свічкою підпалював волосся, лаявся образливими словами тощо. Старший слідчий Чулков постійно наказував катам – виснажувати мене, ламати ребра, мордувати, поки я не підпишу все. Виснажений до втрати свідомості, не тямлячи себе, я підписав усе, що мені підсунули…
Я ніяк не можу збагнути, що сталося зі мною. Навіщо це? Кому це було потрібно? З якою метою? Все, що мені інкримінували і що я змушено підписав — суцільна брехня, наклеп, несправедливість. Я ніколи не належав до жодних організацій, ніколи не мав злоби проти радянської влади. Я вже старий — мені 61 рік, нині я у дуже тяжкому стані, відірваний від родини, перебуваю в жахливих матеріальних і моральних умовах, позбавлений усього людського, у бруді, голоді. Чому я маю нести цю несправедливість? Прошу вжити заходів для відновлення справедливості».
А.С. Рогалін, 29.01.1941 р.
11 серпня начальник УНКВС по Дніпропетровській області, лейтенант держбезпеки Сєдов, затвердив Обвинувальний висновок у слідчій справі №103129 щодо Шнеєрсона Лейвіка Залмановича, Рогаліна Абрама Самойловича, Москаліка Шлеми Вульфовича, Перкаса Давида Мордуховича за статтями 54-10 ч. 2 та 54-11 КК УРСР. У документі йшлося, що антирадянську діяльність Рогаліна, Москаліка та Перкаса вони здійснювали за прямими вказівками Шнеєрсона.
Через кілька днів рабину було пред’явлено обвинувачення, згідно з яким йому інкримінували зв’язки з «єврейськими клерикальними колами за кордоном», організацію мережі підпільних кас для допомоги родичам репресованих євреїв, а також ведення антирадянської пропаганди під виглядом релігійних обрядів у синагозі та вдома.
Справу було передано до Києва, де дійшли висновку, що «зібраних матеріалів недостатньо для відкритого судового розгляду». Проте, зважаючи на «соціальну небезпечність обвинувачених», було рекомендовано направити справу на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. Указувалося також, що в матеріалах містяться «дані, які не можуть бути використані у відкритому судовому засіданні».
23 листопада 1939 року Л.-І. Шнеєрсона та інших обвинувачених було засуджено Особливою нарадою до п’яти років заслання в Казахстан. Неодноразові звернення родичів засуджених до різних інстанцій із посиланням на поганий стан здоров’я та нестерпні умови життя залишались без відповіді.
Одне із звернень Л.-І. Шнеєрсона на ім’я Л. Берії також розглядалося Особливою нарадою 14 травня 1941 року, і в перегляді рішення було відмовлено. У цьому листі він писав:
«Я старий чоловік, мені 70 років, хворий… Невже я маю невинно страждати до кінця свого життя… Все життя я служив Торі».
Своє заслання рабин Леві-Іцхак відбував у станційному селищі Чіілі Ташкентської залізниці, розташованому за 128 км від міста Кизил-Орда. Прибув він до Чіілі взимку 1940 року. Про умови життя рабина та ребецн Хани Шнеєрсон у Чіілі свідчить його лист до дітей, написаний 11 березня 1943 року: «Дорогі мої любі діти! Кілька тижнів тому я вам писав. Не чекаючи на відповідь, пишу знову. Я живу тут уже майже чотири роки, а мама приїхала до мене два роки тому, на Песах… Усе наше майно – ковдри та подібне – залишилось удома, і ми тут ні з чим, без жодних засобів для існування. Ми, слава Богу, живі, але здоров’я в нас дуже слабке, ми часто хворіємо. О, як би хотілося в старості бути поряд із дітьми, а ми серед чужих, знайомих немає. Прошу вас, як тільки отримаєте цього листа, відразу напишіть нам, як ваше здоров’я, як ви живете, а також надішліть нам посилки: речі – білизну, теплі речі, відрізи на костюми, взуття – мені (розмір 43) і мамі (розмір 38) та інше, а також продуктову посилку.
З нетерпінням чекаємо вашого листа. Цілую міцно, ваш батько Лейвік.
Привіт від мами. У наступному листі вона також напише».
Ребецн Хана робила все, аби її чоловік у тих умовах міг жити й працювати. Не маючи ані чорнила, ані паперу – вона виготовляла чорнила з трав, а за папір віддавала найнеобхідніші речі. Завдяки цьому рабі Леві-Іцхак зміг продовжити свої блискучі коментарі до Тори – «Лікутей». У ті важкі роки він написав низку праць, що згодом були видані: «Лікутей Леві-Іцхак» – коментарі до книг «Танія» та «Зоар», «Торат Леві-Іцхак» – коментарі до Талмуду.
Після смерті Леві-Іцхака вірна Хана зробила все, аби зберегти й переправити його рукописи до Америки. У своїй статті рабин Шмуель Камінецький писав: «Можливо, тепер це здається звичним і буденним. Але в ті часи це був героїзм. Вона зробила більше, ніж просто дружина рабина. Її вчинок має слугувати прикладом самовідданості та відданості Великій Справі. Сьогодні вже не ті часи, і від нас не вимагається таких жертв. Життя та вчинки видатної ребецн Хани, річниця смерті якої припадає на 6 тішрея, залишаються прикладом: як у найтяжчих обставинах не можна занепадати духом і опускати рук… У імені Хана – перші літери трьох найважливіших заповідей для єврейської жінки. Велика жінка з честю носила це ім’я. Ми завжди пам’ятатимемо про неї».
У квітні 1944 року рабину з дружиною дозволили переїхати до Алма-Ати. Там мешкало багато хасидів, і вже в першу суботу рабин молився в міньяні на околиці міста. Важкі умови заслання далися взнаки – у нього загострилися старі хвороби. У ніч на 20 ава 1944 року він прокинувся і попросив води для обмивання рук. Коли воду принесли, сказав:
«Пора перебиратися на той бік».
Це були його останні слова.
Він помер 20-го дня місяця менахем-ав 5704 року (1944) в Алма-Аті й був похований на місцевому єврейському кладовищі. Його могила стала місцем вшанування.
Рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона реабілітували у 1989 році.
У 1995 році в США та Ізраїлі вийшла тритомна біографія Леві-Іцхака.
