До 20 ава: зворушлива розповідь рабина Менахема Герліцького
До дня 20 ава, річниці відходу з матеріального світу душі праведного рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона, хай буде благословенна його пам’ять, публікується багато спогадів про те, як його син, Сьомий Любавицький Ребе Менахем-Мендел Шнеєрсон, вшановував пам’ять свого батька і як багато він зробив для увічнення цієї пам’яті. Своїми спогадами поділився й відомий рабин Менахем Герліцький, які ми пропонуємо вашій увазі.
Добігав кінця строк мого навчання в колелі, єшиві для молодих одружених чоловіків, і я хотів стати посланцем Ребе. Мені розповіли про кілька місць, де потрібен був посланець, і в 1983 році я написав Ребе, згадавши ці місця. Одна пропозиція надійшла з іншої країни, мови якої я не знав. Ребе написав: «У такому разі це не для тебе». Про іншу, досить туманну пропозицію він написав: «Що це являє собою практично?».
У своїй відповіді Ребе пояснив мені загальні принципи пошуку роботи посланця: обираючи собі заняття, насамперед слід зрозуміти, на що ти придатний, на що ти спроможний і яка пропозиція виглядає реальною та практичною. Оскільки я згадав, усі підвернуті пропозиції були дуже відмінні одна від одної, Ребе додав: «Невже годиться одна й та сама людина на всі ці зовсім різні роботи?». Під кінець він сказав, що я маю добре обміркувати пропозиції, які залишилися, а також ті, що можуть з’явитися в майбутньому, і тоді спитати його ще раз. І кілька наступних тижнів я провів у роздумах, не знаючи, на що зважитися. Кількома роками раніше, у 1980-му, Ребе розпочав кампанію допомоги пенсіонерам. Власне, на думку Ребе, припиняти активну діяльність заборонено, тобто не існує такого поняття, як піти на спочинок. Можливо, людина вже не спроможна щодня виходити на роботу, але, поки вона живе, поки Вс-вишній дає їй сили, вона має виконувати те, що хоче Б-г.
І ось Ребе закликав усіх, хто підійшов до цього етапу у своєму житті, зареєструватися в колелі, щоб провести золоті роки свого життя у вивченні Тори. Звертаючись до хасидів 20 ава, у роковини смерті свого батька, рабина Леві-Іцхака, Ребе запропонував, щоб ці нові колелі для людей поважного віку працювали як звичайний колель: щоб їхнім членам платили стипендію, щоб місцеві рабини давали уроки за розкладом і так далі.
Ребе назвав ці колелі «Тіферес Зкейнім» («Велич людей поважного віку») і попросив тих, хто їх організовуватиме, додати до їхньої назви ім’я його батька. На кожен новий колель він пообіцяв дати пожертву 18 доларів, а на ті, що будуть на пам’ять його батька названі «Колель Тіферес Зкейнім Леві-Іцхок» – 100 доларів. Він також згадав, що в багатьох будинках для літніх людей і центрах для людей поважного віку шукають способи, як і чим зайняти своїх підопічних, і було б дуже добре запропонувати проводити там уроки Тори.
Ребе продовжував говорити про це і в наступних виступах, і в різних громадах було організовано програми «Тіферес Зкейнім». І тим не менш одного разу Ребе сказав: «Минуло вже кілька місяців, а ще ніхто не зайнявся цим проєктом на постійній основі». І тоді в Нью-Йорку зібрався комітет із кількох ентузіастів, який на повну ставку найняв людину для організації уроків Тори в місцевих будинках для літніх людей і центрах для людей поважного віку. Ці уроки множилися, і відвідуваність на них зростала впродовж наступних двох років, поки комітету не довелося шукати нового кандидата на роботу. Я саме шукав місце, де міг би стати посланцем Ребе, і написав йому про цю пропозицію. Відповідь я отримав негайно: «Благословення і успіх!» І я почав працювати в колелі «Тіферес Зкейнім Леві-Іцхок».
Минув рік, і ми проводили в різних центрах для людей поважного віку та будинках для літніх людей близько п’ятдесяти щотижневих уроків з Тори. І ми вирішили запросити всіх учасників на спільну зустріч.
Ми домовилися провести цю зустріч у штаб-квартирі Хабаду, у 770 на Істерн-Парквей, під час післяполуденної молитви, і дати можливість нашим літнім учням побачити Ребе. Ми сподівалися, що Ребе виступить перед ними, хоча й не були в цьому певні. Коли Ребе увійшов до синагоги, він привітально помахав їм, а після молитви, на нашу радість, звернувся до них із промовою.
Відтоді ми проводили такі зустрічі двічі на рік: один раз близько 20 ава, а другий – на Хануку. Під час Хануки Ребе завжди виступав на наших зібраннях, а під час літніх зібрань звертався до нас із промовою лише двічі. Але у будь-якому разі, виступав він чи ні, він завжди давав мені пачку доларових банкнот, щоб я роздав їх кожному учасникові зустрічі на знак участі Ребе в нашому зібранні.
У 1985 році у своїй відповіді на запрошення на наш ханукальний з’їзд Ребе запропонував узгодити наш захід так, щоб «усі групи зібралися разом», і щоб, «якщо знадобиться, це було зроблено за посередництва хабадських рабинів». Спершу я не зрозумів, що це означало. Невже якісь інші організації, про які я не знав, планували привезти літніх до 770? Але коли до Хануки вже залишалося зовсім мало часу, ми зрозуміли, що Ребе мав на увазі не інші групи літніх людей, а організацію дитячого зібрання. Він просив нас об’єднати обидва ці з’їзди. Ми призначили дату для об’єднаного з’їзду, і напередодні ввечері Яаков-Єгуда Гехт, який завжди головував на дитячих злетах, прийшов до 770, щоб обговорити, хто де сидітиме. Очікувалося прибуття сотень дітей, і коли рав Гехт показав, де вони сидітимуть, я зрозумів, що для літніх людей місця не залишається.
Але Ребе вже натякнув, що може виникнути потреба в переговорах, і я звернувся до кількох хабадських рабинів, які запропонували компромісне рішення. Проте це рішення не сподобалося Ребе. Він хотів, щоб у синагозі одночасно були присутні всі, і діти, і літні люди. І так усе й було зроблено. Ми втиснули лавки в кожен вільний закуток 770, і коли прибули автобуси, розсадили літніх людей серед малих дітей. Вони були в захваті. А потім до зібрання звернувся Ребе, і він говорив, що коли діти та літні люди всі разом сидять і слухають слова Тори, це уособлює справжню єдність.
Наступного року, зранку, у день, коли планувався наш літній з’їзд, мене викликав секретар Ребе, Лейбл Гронер, і сказав, що Ребе хоче мене бачити. Це було для мене повною несподіванкою, але я миттєво зібрався і вирушив до нього в кабінет.
Ребе сказав, що того дня збирається поїхати на Оель і молитися там за літніх євреїв. Він дав безліч благословень і дав мені вказівку передати їх дослівно учасникам з’їзду, а потім дав мені пачку з 600 однодоларових банкнот, щоб я роздав їх увечері.
Я був цілковито приголомшений і, вийшовши з кабінету, зрозумів, що не можу відтворити напам’ять усі благословення Ребе. На щастя, під час аудієнції Лейбл Гронер залишив двері відчиненими. Разом ми записали все, що запам’ятали, а потім рав Гронер заніс наші записи Ребе. Ребе відразу вніс до них виправлення і доповнення. І на нашій зустрічі я прочитав усі ці благословення, у яких згадувалися і самі учасники з’їзду, і їхні діти, і їхні онуки.
Переклад Олег Ростовцев
Переклад (рус.) Якова Ханіна
р. Менахем Герліцький
