Реб Авраам Леві Ліпскер пішов із цього світу 28 Елула 5786 року, за два дні до Рош а-Шана.
За єврейським законом свята скасовують траур: Рош а-Шана перериває шиву, а Йом Кіпур перериває шлошим («Шулхан Арух», Йоре Деа 399:6). Тому повноцінної шиви в сім’ї не було, і шлошим також.
Так реб Авраам Леві не дав своїм близьким сумувати. Замість трауру прийшли свята, а 30-й день, 28 Тишрея, став теплим, добрим вечором пам’яті на його честь.
Реб Авраам Леві любив, коли навколо всі в радості. І завжди переживав, що робить недостатньо, що не може повернути до єврейства ще більше євреїв.
Кілька днів тому дочка реб Авраама Леві, Хана, відкрила книгу «Ігрот Кодеш» (збірка листів Ребе) на томі 3, сторінці 139.
Відповідь виявилася напрочуд точною.
Ребе пише про те, як важливо збирати та поширювати історії про хасидів старшого покоління. Він просить адресата записати життєпис свого батька й передати його для видання, а також надихнути на це інших.
Уривок з листа: «Безсумнівно, Вам відомо про бажання мого тестя й учителя, Ребе ШЛІТА отримати й записати розповіді старих хасидів та їхні життєписи. І Вам варто записати життєпис Вашого батька тощо й послати до редакції видавництва «Хасидська скарбниця» до зібрання спогадів, а також спонукати зробити подібне людей, на яких Ви впливаєте.»
І ось один із спогадів, учня єшиви, Авірама Корнієнка:
«У пам’ять про рабина Ліпскера. Нехай підніметься його душа вище.
Я навчався в єшиві Сі Гейт близько пів року. За цей час мені кілька разів пощастило потрапити на уроки рава Ліпскера. Минули роки, але один епізод з його уроку я пам’ятаю досі.
Я розповідав цю історію своїй дружині вже кілька разів за роки нашого сімейного життя. Мабуть, тому, що в ній є щось дуже просте й водночас таке, що одного разу почуте вже важко забути.
Одного разу рав Ліпскер поставив нам запитання.
Він запропонував уявити людину, яка йде вулицею й бачить літнього чоловіка або жінку, яким важко перейти дорогу. Очевидно, що людині потрібна допомога. І ти розумієш, що можеш допомогти.
Ти прямуєш до нього.
Але поки ти йдеш, інша людина підходить першою й допомагає йому перейти дорогу.
І тоді рав Ліпскер запитав: «Що ви відчуєте? Що ви зробите?»
Почали лунати відповіді.
Хтось сказав: «Я засмучуся, що не я допоміг».
Інший: «Все одно підійду й запитаю, чи все гаразд».
Хтось сказав, що йому буде шкода, що він не встиг зробити це сам.
Рав Ліпскер вислуховував нас і знову запитував: «Які ще варіанти?»
І ще раз: «Які ще варіанти?»
І тут якийсь хлопець сказав: «Я просто продовжу йти далі».
Рав Ліпскер відразу зупинився на цій відповіді.
«О! Ось ти, справжній єврей».
Цим хлопцем був я.
І саме ця фраза залишилася зі мною на роки.
У той момент ішлося, звісно, не про перехід через дорогу.
Ішлося про те, як людина повинна ставитися до добра.
Якщо ти побачив людину, якій потрібна допомога, ти повинен допомогти. Але якщо ти вже пішов їй назустріч, а хтось інший встиг зробити це раніше за тебе, то головне вже сталося: людині допомогли.
Світ став трохи кращим.
Що ще тобі потрібно?
Тобі не обов’язково бути тим, хто здійснив цей вчинок. Не обов’язково отримати подяку. Не обов’язково відчути задоволення від того, що саме ти виявився тією людиною, яка допомогла.
Можна просто продовжити йти.
Тому що попереду напевно буде ще хтось, кому знадобиться допомога.
Мені здається, в цьому й полягав один із тих уроків, які рав Ліпскер умів передавати особливо добре.
Ти просто повинен іти життям із готовністю зробити добро.
Якщо з’явилася можливість, зроби.
Якщо хтось уже зробив, радій, що добро відбулося.
А потім продовжуй іти.
Шукай наступну можливість.
У цьому є якась дивовижна свобода. Тобі не потрібно постійно доводити самому собі, що ти хороша людина. Не потрібно збирати заслуги, як докази власної цінності. Якщо ти дійсно хочеш зробити світ кращим, тобі достатньо знати, що десь поруч стало трохи менше болю й трохи більше добра.
А потім можна йти далі.
Я не можу сказати, що мені завжди вдається жити саме так.
Але, мабуть, одна з ознак справжнього уроку, коли ти через багато років уже не пам’ятаєш, де саме сидів, що було написано на дошці й скільки часу тривав שיעור.
Ти пам’ятаєш одну фразу.
«Я просто продовжу йти далі».
До наступної людини.
До наступної доброї справи.
До наступної можливості зробити цей світ трохи кращим.
Я вдячний раву Ліпскеру за те, що одного разу, на одному з його уроків, він дав мені саме цей погляд на життя.
І, мабуть, деякі уроки дійсно тривають набагато довше за сам урок.»
У тому ж листі Ребе говорить про жвавість у виконанні заповідей на прикладі праотця Авраама. Той сам осідлав осла й встав рано вранці, щоб виконати волю Всевишнього. Така готовність служити Б-гу — приклад для всіх, хто йде слідом. Ребе підкреслює, що справжнє служіння включає в себе й те, щоб привертати до нього інших. Це той шлях, яким ішов реб Авраам Леві Ліпскер.
Рабин Авраам Леві Ліпскер заснував і очолив першу єшиву для Баалей Тшува, завдяки цій єшиві тисячі євреїв змогли повернутися до єврейства. В результаті його роботи, вказівку до якої він отримав від Ребе, рух Баалей Тшува процвітав і процвітає досі.
Місяць Тишрей закінчується, і настає Шабат Берейшит.
Після Тишрею в Хабаді прийнято згадувати слова Тори «ויעקב הלך לדרכו» — «А Яаков пішов своїм шляхом» (Берейшит, 32:2). Цілий місяць ми були наповнені святами, радістю та натхненням. Тепер пора йти «своїм шляхом», у звичайні будні, і нести це світло й ці сили через весь рік.
Також кажуть: як людина налаштує себе в Шабат Берейшит, так пройде в неї весь рік.
Реб Авраам Леві любив, коли всі в радості. Тож давайте й ми візьмемо радість Тишрею з собою в новий рік, розповідаючи його історію та продовжуючи шлях Ребе, яким ішов Реб Авраам Леві.
Нехай буде розкритий король Мошіах зараз.
📜 Лист Ребе Читати
📖 Тшура (пам’ятний кунтрес) до шлошим реб Авраама Леві Ліпскера: Читати
🎥 🎥 Відео на пам’ять про реб Авраама Леві Ліпскера: Дивитися відео
✍️ Поділіться спогадами. Виконуючи слова Ребе з цього листа, ми збираємо історії про реб Авраама Леві. Якщо ви знали його, надішліть свої спогади, фотографії чи випадки з життя: +380503202521.
