В Львове, главном городе украинской Галиции, открылся ресторан, получивший название "Галицька Жидівська кнайпа".
Это является еще одним свидетельством своеобразной «ностальгии» по евреям, ведь в городе до Второй мировой войны была очень большая и процветающая община. Евреи жили здесь со времен средневековья и Львов (раннее Лемберг) всегда был в значительной мере еврейским городом.
Сейчас во Львове есть несколько еврейских организаций, но основную заботу по сохранению еврейского наследия взяла на себя украинская интеллигенция. Так наиболее авторитетное украинское культурологическое издание часопис «Ї», дважды (номера 48 и 51) было полностью посвящено еврейскому наследию Львова и Галиции. Открытие ресторана "Галицька Жидівська кнайпа" также свидетельствует о том, что во Львове скучают по своей исторической, в том числе и еврейской, идентичности.
Ресторан явно не случайно расположился на улице Староеврейской, недалеко от руин синагоги "Золотая Роза", ведь одна из "изюминок" ресторана – неповторимый еврейский колорит: интерьер кафе украшен менорами, антикварными скрипками и швейными машинками, а стены расписаны копиями фресок Бруно Шульца – великого еврейского художника, жившего на Львовщине до войны.
При входе в мужчина в шляпе с длинными кучерявыми пейсами говорит гостям "Шалом" и угощает стопкой изюмной настойки. Каждому посетителю предлагают надеть черную шляпу с пейсами. Перед началом трапезы официанты, подражая еврейскому обычаю, омывают над миской гостям руки водой из кувшина.
Вторая "изюминка" — в меню ресторана не указаны цены: клиент должен, как это понимают во Львове, "по-еврейски" торговаться. “Відвідувач говоритиме, скільки готовий заплатити за ту чи іншу страву, – поясняет автор концепции ресторана Юрий Назарук, – А працівники закладу вестимуть торги. Так триватиме, доки сторони не дійдуть спільної ціни”. Впрочем, в итоге, признаются рестораторы, побеждает все равно официант. Ресторан не является кошерным, а скорее шутливой стилизацией: здесь сочетают еврейскую и галицкую кухни. Названия блюд также настраивают на лёгкий шутливый лад: сырная нарезка "Гуцульский шалом", жареный карп "Галичина обетованная", деруны "Тель-а-Львов". Из традиционных еврейских блюд готовят хумус — ореховую пасту с 14 приправами.
Львовяне подчеркивают, что кнайпа не совсем ресторан: "Важливою відмінністю кнайпи від ресторану є її традиційна роль як місце зустрічей та спілкування громадськості. Особливо на вихідні та у свята, коли вона стає місцем відпочинку у колі друзів та знайомих. В залежності від місцевих особливостей різних країн світу такі заклади називаються по різному."
Однако, при внешней шутливости и "легкомысленности" заведения, миссия ресторана, изложенная собственниками в особом " Зверненні до відвідувачів", весьма и весьма серьезна:
"Русини, Поляки, Жиди, Німці, Австрійці, Мадяри, Вірмени, Цигани, Греки і Татари впродовж століть спільно творили Галичину — світ, в якому не було зла. Королівства й цісарства приходили й відходили, а Люди ся лишали. Народжувались Діти. Лунала дивна ґвара. У Місті не було тісно народам, мовам і віруванням. Не бракувало місця для церков і синагог, костелів і кірх.
Це був час великої Божої ласки. Досі наймудріші не знають, чому Він перестав ся усміхати. Нам усім. Світ Кришталевих веж було знищено. У Катастрофі — Шоа — було вбито цілий Народ. Було понівечене наше Місто — Львів, Leopolis, Lemberg, Lwiw. Зник цілий світ. Наш спільний світ.
Абсолютне Зло було названо по імені і засуджено, але колись треба зробити перший крок, чесно глянувши минулому в очі — і саме Українцям належить відбудувати жидівські цвинтарі та синагоги, зруйновані нацизмом.
Чому саме Українцям?! Бо ми відповідальні за майбутнє. Наших дітей. Галицьких дітей — Самуелів Степановичів, Василів Рахмановичів, Іванок Наумівен.
Лише у нашій відповідальности зробити так, аби галицьке юнацтво замість балачок, хто ж більше любить "свою" Неньку, цілувалося по брамах і кінах. І замість розмов, хто ж більший чудотворець — кс
