Украинский институт изучения Холокоста «Ткума» при участии партнеров из Украины, Литвы и США, провел летнюю поисковую экспедицию на Одещине.
«Целью экспедиции был поиск мест, связанных с трагическими событиями Второй мировой войны в Одесской области, а главное – встречи со свидетелями тех событий, в частности – евреями, которые спаслись из нацистского ада, и украинскими героями – спасителями евреев, Праведниками народов мира, которых осталось уже очень мало в этом мире, – так описал смысл экспедиции доктор Игорь Щупак, директор Института «Ткума» на своей странице в социальной сети Facebook.
Доктор Игорь Щупак так описал состав делегации:
«Даниель Берлер – американский бизнесмен, инженер, уроженец Вильнюса, с 11-летнего возраста живет в США. Несмотря на техническое образование, он погружен в историю нацистского геноцида евреев в Европе. Даниэль искренне желает сохранить память об этой ужасающей трагедии, ведь справедливо считает, что забвение Холокоста является своеобразным метафорическим повторением убийств, которые произошли восемьдесят лет назад.
Юлианас Галинскас – литовский журналист, публицист. В течение длительного времени сотрудничал с французским исследовательским центром «Яхад Ин Унум» – одной из ведущих институций, занимающейся документацией и сбором свидетельств о Холокосте на территории Восточной Европы.
Егор Врадий – мой друг и коллега, заместитель директора института «Ткума» и нашего Музея по научной работе; блестящий ученый-аналитик. А еще – полиглот, свободно владеет, кроме украинского и русского, еще английским и польским языками.
Несмотря на то, что его нет сейчас с нами в Одесской области (пожелаем ему скорейшего выздоровления), огромная заслуга в подготовке экспедиции принадлежит Александру Круглову, который выполнил значительный объем подготовительной работы к экспедиции.
А еще с нами талантливый режиссер-документалист Евгений Титаренко. А что это значит? Правильно – следствием экспедиции должен быть не только новый материал для исследований, но и ряд кинофильмов, которые выйдут за рамки академического круга.
Экспедиции не было бы, если бы не помощь со стороны одесситов. В первую очередь – Павла Козленко. Павел без преувеличений уникальный человек. Инженер, юрист, бизнесмен, за собственные средства развивает одесский Музей Холокоста, заботится о сохранении памяти о его жертвах в Одесской области. А еще Павел восстанавливает еврейскую жизнь в родном городе его мамы – Балте, где вскоре откроется уникальный музей, посвященный этому городу, доля евреев в котором достигала почти 75%».
О том, как проходила поисковая экспедиция на Одесской земле доктор Егор Врадий написал целое эссе и наш сайт рад возможности представить нашим читателям оригинальный текст.
7 учасників, 2 автівки, кілограми девайсів, понад 2500 км шляху, півтора десятки інтерв’ю, 6 з лишком терабайтів пам’яті, заповнених відео і аудіо, 12 населених пунктів у двох областях, а також десятки годин розмов протягом тижневої експедиції Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» за участі партнерів з України, Литви та США.
Якщо запитати про найголовніші враження від минулого тижня, то після певних роздумів на думку спадає дві важливі речі: перша – це важливість СПІЛКУВАННЯ. Дуже узагальнено скажете? Проте саме спілкування, діалог, готовність слухати та бажання чути те, що дозволяє відкривати для себе інших людей, міста та села і, навіть, привідкривати завісу минулого. Терени, якими ми мандрували мають надзвичайно драматичну історію, яка поєднує українську, німецьку, шведську, грецьку, єврейську та бозна ще яку колонізацію причорноморських степів. Брак води, лісів, екстремальність кліматичних умов не лише не відлякали відчайдухів, але й дозволили створити унікальну південноукраїнську цивілізацію з особливе світосприйняття. ХХ століття, з одного боку, драматичним чином змінило традиційний уклад регіону, з іншого – стало часом ще масштабніших міграційних процесів. На жаль, цього разу їх визначали не підприємливість, цікавість та природне бажання людини віднайти щастя, а воля тоталітарних держав. Голоди 1920-х рр., Голодомор 1932 – 1933 рр., який фактично знищив дух волелюбного південноукраїнського села, докорінним чином змінив його етнічну та економічну структуру; німецька та румунська окупації часів Другої світової війни, геноцид євреїв та ромів (більшість з яких вели тут осілий спосіб життя), дискримінація українців, болгар, греків та ін.; повоєнна радянська депортація українських німців (1944 р.) та масштабне й примусове переселення на Південь мешканців Волині, Галичини, західних районів Поділля у 1950 – 1960-х рр.
ХХ століття стало своєрідним повторенням давніх імперських практик Ассирії, а згодом й Риму, коли доля людей та цілих народів могла бути перекреслена одним рішенням імперської влади.
Другою річчю, якою були просякнуті розмови з представниками різних поколінь – УСВІДОМЛЕННЯ РІВНОСТІ УСІХ ЛЮДЕЙ ПЕРЕД Б-ГОМ. Незалежно від етнічної, релігійної приналежності, місця проживання, фаху та мови. Можливо, саме тому злочинні імперії (нацистська і радянська) намагалися у першу чергу підважити саме цю тезу. У різний спосіб антирелігійними практиками, расистською ідеологією, антисемітизмом, дискримінацією за національною ознакою тощо. Свідчення цього можна побачити й до сьогодні – у руїнах храмів та колись успішних підприємств, на місцях масового убивства людей, дотепер не позначених жодною меморіальною таблицею чи надписом. Виявляється, що вбивати можна двічі: спершу фізично, а згодом – цілеспрямованим забуттям жертв. Тим важливішим є наше завдання – зафіксувати свідчення останніх очевидців подій, людей, яким вже понад 80 років (найстаршій співрозмовниці – 101 рік). Щиро кажучи в багатьох місцях ми запізнювалися на місяць, два, або й тиждень…
На разі, наше завдання опрацювати величезний масив інформації та готуватися до наступних експедицій, які дозволять зберегти пам’ять про минуле, зрозуміти його, а отже й самих себе.
P.s. Історії, які ми для себе відкрили, почасти перевершують драматизм та карколомність голлівудських сценаріїв. Тож, уважно стежте за новинами. Упевнений, що незабаром зможемо здивувати творчим відлунням експедиції
