Музей «Память еврейского народа и Холокост в Украине» продолжает знакомство с интересными экспонатами из основных экспозиций и фондов.
«У липні 2017 р. з далекого Буенос-Айреса до Дніпра прибув Маркус Сліпаков, який мав лише одну мету – побувати у місті, звідки походили його бабуся й дідусь, які на початку ХХ ст. залишили терени Російської імперії та у пошуках щастя, подолавши океан, оселилися у Південній Америці.
Подаємо текст листа, який написав пан Маркус після відвідин Музею:
«Дорогі друзі,
на цій унікальній світлині (не представлена в експозиції Музею. Пан Маркус її показав під час відвідування Музею – прим.) ви можете побачити моїх бабусю та дідуся, які сидять у голові столу. Мій батько,наймолодший з 10-ти братів – хлопчик, вдягнений у піджачок та білу сорочку, знаходиться позаду дідуся. Розглядаючи цю світлину, я бажав дізнатись більше про мою рідню, про моїх дідуся та бабусю. Проте ніхто не міг мені допомогти. Лише одна з моїх двоюрідних сестер згадала, що наша бабуся мешкала десь напроти великого поштового відділення.
У 2003 р. померла моя мама, і батько почав роздавати усі свої речі та викидати те, що йому здавалось непотрібним. В одному з конвертів він знайшов кілька документів і оригінальний паспорт його матері, датований 1912 р. Батько просто забув, що той документ увесь цей час був у нього. Це стало початком мого довгого шляху відкриття минулого.
Відповідно до інформації, зазначеної у паспорті, бабуся прибула з Катеринослава. На щастя, інтернет вже існував, і я розпочав свої пошуки. Я дізнався, що після революції 1917 р. місто змінило свою назву на Дніпропетровськ, і що зараз воно вже є частиною України, а не Росії. Я дуже хотів вийти на контакт з іншими членами родини. Створив групу «Коріння Сліпакових» («Slipakoff’sroots») у Facebookдесять років тому. Проте жоден з тих, хто до неї доєднався, не мав інформації, яка б мені допомогла. Навіть навпаки, деякі люди переконували мене, що, можливо, паспорт фальшивий і слугував його власниці лише для того, аби залишити країну. Крім того, факт виїзду з міста не підтверджував того, що бабуся мешкала саме у ньому.
Приблизно тоді ж, я сказав дружині, що мені б хотілось приїхати в Україну та з’ясувати, як усе відбувалось насправді. Хоча я знав, що маю мізерні шанси знайти що-небудь, адже після революції, Другої світової війни та епохи комунізму багато архівів та документації були знищені.
На початку 2017 р. мій приятель запросив мене у ознайомчу подорож із групою у 25 осіб, щоб краще дізнатись про єврейську Україну. Під час цієї поїздки я познайомився із виконавчим директором Гілель Дніпро Майєю Міхайловою, яка погодилась мені допомогти. З іншого боку, бажання допомогти висловив Яків Гайсинович з некомерційної організації «Шорашім».
Під час нашої першої зустрічі на мене чекала приємна новина: Яків підтвердив, що паспорт – справжній. Другим надзвичайно емоційним моментом для мене стало відкриття, що будівля Головпоштампта існувала насправді та продовжує виконувати свої функції дотепер.
Третій сюрприз відбувся десятьма днями пізніше, коли Яків надіслав мені копію сторінок шлюбної книги, запис у якій підтверджував, що мій дідусь Шломо Бен Моше Сліпаков і бабуся, Гейда Цив’я Бат Хаїм Лейб Шифрін, мешкали саме тут у Катеринославі, де й одружилися 26 липня 1907 р. Також у них був син Моше, який народився 9 травня 1908 р., а його Бріт-Міла відбулася 16 травня 1908 р.
Щасливим випадком вважаю й те, що після візиту до Дніпра, на прохання моєї двоюрідної сестри, я створив групу у Whatsapp, аби можна було ділитися усіма відкриттями з нашої родинної історії. У результаті появи цієї групи 16двоюрідних братів та сестер возз’єдналися через багато-багато років. Ми використовуємо цю групу, щоб ділитися смішними історіями, пов’язаними із нашими бабусею та дідусем. Це було настільки захопливо, що ми вирішили побачитись особисто. 26 листопада 2017 р. ця зустріч відбулась.
На честь цієї зустрічі та у пам’ять про моїх бабусю та дідуся, я хотів би передати цей оригінальний паспорт у Ваш Музей…».
Так, закордонний паспорт Гейди Цив’ї Бат Хаїм Лейб Сліпакової повернувся до міста, яке вона майже 112 років тому залишила разом із чоловіком та 4-річним сином Мойсеєм. 16 серпня 1912 р. родина Сліпакових перетнула російсько-німецький кордон у пункті прикордонного контролю Модржієв (нині Мисловіце – Республіка Польща). Найімовірніше, родина дісталася одного з німецьких портів, звідки помандрувала до своєї нової батьківщини вже на Американському континенті. Наразі цей закордонний паспорт виставлений в Музеї серед інших артефактів, а історія родини Сліпакових є ще одним голосом у багатолоссі минулого єврейського Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра.
(підготовлено науковими співробітниками Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні)
