Коллекция Музея «Память еврейского народа и Холокост в Украине» пополнилась интересным артефактом, а именно книгой еврейских писателей Григория Полянкера и Ривы Балясной «Калініндорфські нариси», опубликованной на украинском языке в 1938 году. Рассказ о ней подготовил заместитель директора Музея доктор Егор Врадий.
«Книга, що побачила світ у апогей культу особи Сталіна та на піку комуністичного Великого терору, присвячена євреям-мешканцям Калініндорфського єврейського національного району – тодішньої адміністративної одиниці Херсонської області. «Калініндорфські нариси» – класичний зразок сумлінно виконаного партійного замовлення – показати ідеальний світ радянських перетворень в українському селі. Г. Полянкер та Р. Балясна обрали доволі традиційну, як для тодішнього радянського письменства, модель: бути максимально критичними і відверто тенденційними у погляді на минуле та одночасно винятково оптимістичними та піднесеними в описі сучасної їм дійсності та перспектив майбутнього комуністичного раю.
Історія міграції, життя переселенців на Херсонщині за часів Російської імперії зображені винятково у негативних барвах. Злиденність побуту, дискримінація та постійний обман з боку представників держави, визискування та безперспективність буття – ось основні мотиви, що на думку авторів, супроводжували життя єврея-пересічного мешканця на цих теренах.
Згодом, ніби за помахом чарівної палички, усе змінюється. Автори уникають оповіді про драматичні обставини встановлення більшовицького панування в Україні і початку епохи трагічних соціальних експериментів на селі. Створення комнезамів, СОЗів, а згодом колгоспів, ніби квантовий стрибок, переносить нещасних та злиденних євреїв у світ комуністичного благоденства. На шляху до нього є перешкоди – Голод 1920-х, спротив «куркулів та їхніх посібників». Але ніщо не може зупинити ентузіазм старих і молодих, чоловіків та жінок, які врешті стали першим поколінням, що відчули щастя справжньої свободи.
Своєрідною кульмінацією викладу стає опис святкової атмосфери у єврейському селі у день перших виборів до Верховної Ради СРСР – 12 грудня 1937 р.:
Калініндорф з захопленням зустрів всенародне свято – незабутній день 12 грудня 1937 р. […]
Це був один з найкращих днів у їх житті. Здавалося, що сама природа це розуміє: день був такий м’який, білий, в повітрі кружляли сніжинки і урочисто, тихо падали на землю.
Ліричний, майже поетичний опис лише одного дня, які і «Нариси» загалом цинічно камуфлювали реальну дійсність, в якій жили чи, радше, виживали єврейські колгоспники та усе українське селянство загалом.
До речі, жодним словом у книзі не згадано, про бюлетені, які «щасливі» єврейські колгоспники мали опускати до виборчих урн. Вибирати доводилося з одного кандидата, а отже – фактично затверджувати волю влади.
Лише манівцями автори «Нарисів» згадують про Великий голод 1920-х рр., проти ані пари з вуст про одну з найбільших трагедій, які припали на долю мешканців України ХХ ст. – Голодомор 1932-1933 рр., жертвами якого стали мільйони українських селян різного етнічного походження. Класове протистояння на селі, яке штучно розпалювалося більшовицькою владою, зі сторінок книги виглядає, з одного боку, як відновлення соціальної справедливості, з іншого – набуває особливого єврейського звучання. Так, в одному з нарисів, бідна єврейська дівчина розкриває змову не просто куркульської молоді, а гуртка сіоністів, що чомусь проводив збори на місцевому єврейському цвинтарі.
Доля людей, яких публічно затаврували «куркулями», позбавили власності, батьківщини та у багатьох випадках – життя, – сюжет, який годі шукати на сторінках цієї книги. Так само вона оминає незручної для 1937 р., проте цілком легітимної для 1920-х рр. теми американської допомоги, зокрема діяльності Американського розподільчого комітету «Джойнт» на території УСРР та впливу цієї організації на подолання наслідків голодів 1920-х рр., відбудову українського села у регіонах компактного проживання єврейських громад – Придніпров’ї, Поінгуллі, Криму…
У 1937 р. вже небезпечно згадувати діячів «Агро-Джойнту», наприклад, Бориса Мойсейовича Ханіса (1886-1937) – уповноваженого організації по Дніпропетровській області, головного лікаря однієї з поліклінік обласного центру. На початку 1920-х Б. Ханіс був місцевим представником АРА (American Relief Association, Американської асоціації допомоги) – інституції, на яку припадає чи не найбільша частка міжнародної допомоги, яка спрямовувалася на потреби постраждалих внаслідок голоду. Від 1929 р. він же опікується підтримкою та розвитком сільськогосподарських артілей у межах Сталіндорфського єврейського національного району на Криворіжжі.
Утім, у дні, коли Г. Полянкер та Р. Балясна міркували про написання «Калініндорфські нариси», Б. Ханіса було заарештовано (19.06.1937 р.), а трохи більше ніж за 4 місяці – розстріляно.
Символічно, що в експозиції нашого Музею «Калініндорфські нариси» розташовані поруч із фотографіями активістів єврейського руху 1920-х, які вже наприкінці 1930-х у більшості своїй були знищені радянським тоталітарним режимом. За кілька років, протягом 1941 – 1943 рр. нацистські айнзатцкоманди позбавлять життя більшість мешканців колишніх єврейських колоній та фактично знищать унікальний світ єврейського села в Україні.
Варто відзначити, що й Григорій Ісакович Полянкер (1911-1997) і Рива Наумівна Балясна (1910-1980) не уникнуть досвіду сталінського терору. На хвилі повоєнного антисемітизму у 1951 та 1952 рр. відповідно вони будуть заарештовані та потраплять до радянських концтаборів. Лише за кілька років по смерті тирана та завдяки заступництва колег-літераторів (наприклад, на захист Г. Полянкера виступив М. Рильський) їх буде звільнено.
Їхній твір вже є частиною постійної експозиції і вже незабаром кожен відвідувач зможе ознайомитися з цим зліпком епохи, адже він буде доступний для прочитання в одному з мультимедійних інфобоксів.
До речі, восени 2020 р. у Музеї відбувалася прем’єра документального фільму «Калініндорф» – авторства Юрія Капаруліна і Леся Касьянова».
