Вышел в свет двухтомник «Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки» – перевод на украинский язык знаменитой «The Oxford Handbook of Jewish Studies», впервые опубликованной в 2002 году Oxford University Press под редакцией Мартина Гудмена.
Редакторами украинской версии стали Маргарита Егорченко и Леонид Финберг, а опубликовало книгу украинское издательство «Дух и Литера» в своем же переводе. Содействие в издании книги была оказана Киево-Могилянской Академией, Центром исследований истории и культуры восточноевропейского еврейства и Всеукраинским центром изучения Холокоста «Ткума».
Оксфордский учебник подготовлен экспертами разных направлений иудаики: истории,
литературы, религии и культуры евреев – учеными из США, Великобритании, Израиля. Книга охватывает практически все составляющие еврейской цивилизации – историю и культуру и отображает современное состояние научных знаний в иудаики.
Это – уникальное для украинской гуманитаристики издание, в котором представлена история науки о еврействе от ее зарождения до современности. Перед читателем открывается весь простор «еврейской цивилизации»: история общин в разных регионах (мусульманские страны, христианский Запад, Центрально-Восточная Европа и др.) и в разные времена (талмудический период, Средневековье, модерная эпоха, новейшие времена). Книга знакомит с историей еврейских языков, разнообразием литературы, еврейским мистицизмом, теологией, библеистикой. В издании представлены статьи по истории еврейского искусства, кино и музыки, социологии, демографии, гендерных исследований и других дисциплин, которые объединяет иудаика.
Наш сайт приводит предисловие Леонида Финберга к украинскому изданию учебника, естественно, на языке оригинала.
«ШАНОВНИЙ ЧИТАЧУ!
Ви тримаєте в руках першу в українській культурі системну, майже енциклопедичну працю, що репрезентує історію та духовні надбання єврейської цивілізації. В текстах понад п’ятдесятьох учених – провідних науковців світу – представлено: початки і розвиток бібліїстики та юдаїки; історію євреїв періоду Другого Храму і талмудичного періоду; тексти рабиністичної літератури; середньовічну єврейську історію та взаємини юдеїв, мусульман і християн за тієї доби; особливості історії та культури різних єврейських спільнот у різні історичні періоди; історію євреїв Західної, Центральної та Східної Європи від модерної доби до сьогодення; новітню історію, включно зі створенням і становленням держави Ізраїль; дослідження мов іврит, їдиш і ладіно й літератур цими мовами; тлумачення Біблії; єврейське право, містицизм, філософію, теологію, демографію, ґендерні студії; історію та сьогодення єврейської музики, архітектури, театру, кінематографу, фольклору, етнографії та соціології… Словом, важче назвати сфери досліджень єврейської історії та духовності, не представлені у книзі, ніж описати розмаїття тем і текстів пропонованого видання.
***
«Про все вже написали, дякувати Богові, не про все подумали», – писав Станіслав Єжи Лец, скептично оцінюючи чималу частку текстів людської цивілізації. Оксфордський підручник з юдаїки наче приймає цей виклик письменника, демонструючи майже в кожному розділі аналіз матеріалу на рівні сучасних знань та новітніх методологій досліджень. Читачеві запропоновано історію розвитку досліджень кожної теми, делікатно та шанобливо розглянуто науковий внесок попередників. І віртуальні спільноти наче об’єднуються – ті, що жили століттями раніше, та наші сучасники. Вражають масштаби доробку дослідницької спільноти. Наприклад, книги й рукописні тексти середньовічної івритської літератури видано та прокоментовано в десятках багатотомних антологій, вивчено зв’язки цієї літератури з єврейською традицією, християнською та мусульманською літературами тих часів. У розділі, присвяченому Шоа, читаємо: дослідження з історії Голокосту налічують понад 20.000 монографій. І ще приклад: щорічні біблійні конференції збирають тисячі дослідників. Порядок денний забезпечує синхронну роботу близько ста секцій, а обсяг «брошур» – програм конференції – сягає 400–500 сторінок (про це йдеться в розділі 27 «Тлумачення Біблії»).
Характерною ознакою переважної більшості текстів «Єврейської цивілізації» є системний аналіз обраної проблематики. Завжди подано джерельну базу дослідження, характеристики історико-культурного середовища та його впливи на події, соціально-економічні умови часу, віддзеркалення подій у текстах сусідніх культур і цивілізацій… До аналізу самого феномену – будь то історична подія чи духовна течія – залучено численні сучасні дослідницькі методи. У книзі можна побачити практично весь спектр методологій гуманітарних дисциплін.
Хотів би як приклад навести розділ 11 «Дослідження середньовічної івритської літератури: основні напрями і завдання» авторів Тови Розен та Елі Ясифа.
Зверніть увагу на цей текст, навіть якщо ви мало знайомі з його тематикою. Справляє враження все: описуваний зв»язок середньовічної івритської літератури з текстами ТаНаХу й Талмуда; дослідження впливів арабської культури, зокрема запозичення арабської системи віршування, тематичних жанрів та поетологічних принципів для івритської поезії; географія феномену – від Палестини до Іраку, а далі – до країн Західної Європи; історія становлення єврейських поетичних шкіл, зокрема іспанської; структуризація жанрів тогочасної івритської прози і багато іншого.
У розділі подано феномен як у контексті логіки й досвіду досліджень теми, так і з урахуванням новітніх тенденцій розвитку літературознавчих наук та суттєвих змін наративів у сучасних роботах про історію євреїв.
Перед читачем постає низка велетнів духу, які передають один одному естафету досліджень від перших монографій середини ХІХ століття (Цунц, Штайншнайдер та інші) до розквіту науки на межі ХІХ та ХХ століть (Броді, Девідсон) і аж до сьогодення, позначеного активністю провідних дослідників історії та культури Середніх віків. Представлено тексти авторів, які вивчають історію літературних осередків; компаративістські студії (порівняння з арабською та романською літературами); роботи, що аналізують естетику й поетику текстів; найновіші розвідки, в яких автори використовують сучасні теорії нової критики, структуралізму, когнітивної теорії тощо.
***
Майже всі тексти побудовано діалогічно, і жоден не претендує на остаточні відповіді – автори подають сьогоднішнє бачення об’єктів досліджень, означують перспективи подальших студій, формулюють питання, що потребують відповідей (характерно, що часто це – звернення до студентів, бо саме їх автори підручника закликають продовжити дослідження).
Для прикладу, хочу звернути увагу читачів на надзвичайно глибоку статтю Марка Р. Когена «Середньовічне єврейство в мусульманському світі» (розділ 9). Автор стверджує: «Майже не викликає сумнівів, що своєю появою іслам завдячує впливам юдаїзму і що розвинений іслам багато в чому подібний до рабиністичного юдаїзму». І далі: «Не викликає сумнівів і те, що зріле мусульманство, своєю чергою, вплинуло на юдаїзм». Аналізуючи взаємини громад, автор доводить, що в середньовічних суспільствах толерантність чеснотою не була, а монотеїсти вважали інших монотеїстів ледве не язичниками. Далі він аналізує низку факторів, які пом’якшували нетолерантність. У ті часи практика недотримання приписів законів була набагато більш впливовою, ніж дотримання правових норм у новітні часи європейської історії. Автор розповідає про участь євреїв у мусульманській економіці, основною характеристикою якої була цінність рівноправності взаємин, що зменшувала і релігійну зневагу до іновірців.
Марк Р. Коген звертає увагу на культурні взаємовпливи мусульманського та юдейського світів за Середньовіччя, які проаналізовано у численних ґрунтовних дослідженнях останніх десятиліть. А на завершення статті він пропонує колегам – науковцям і майбутнім ученим (сьогоднішнім студентам) – програму перспективних досліджень.
Особливої уваги, на його думку, заслуговують матеріали з Каїрської ґенізи. Вчений закликає колег долучитися до укладання повної бази даних розшифровок історичних документів з Ґенізи, до створення систематизованих каталогів колекцій та електронних зображень рукописів. Студентам автор пропонує долучатися до найбільш важливих, з його точки зору – Прінстонського проекту та Проекту Ґенізи Фрідберґа.
***
Суттєвою ознакою цієї книги, що позитивно вирізняє її серед багатьох інших, є те, що єврейську історію та духовність розглянуто не ізольовано, а як складові загальнолюдської цивілізації. Якщо розділ присвячено історичній тематиці, то подано загальний контекст доби та регіону; якщо темою розділу є містика, то її розглядають у взаєминах і взаємовпливах з містичними вченнями інших народів; якщо автор розглядає літературу чи фольклор, то названо зовнішні та внутрішні джерела жанрів, форм, стилів тощо.
Характерний у цьому сенсі й розділ 25 про літературу єврейської діаспори, який починається фразою, дуже важливою для загального розуміння:
«Вигнання євреїв з Іберійського півострова 1492 р. та їхнє подальше розсіяння Європою, Північною Африкою, Азією, Близьким Сходом та обома Америками призвело до постання літератур не лише такими новочасними єврейськими мовами, як їдиш, іврит та ладіно, й такими діалектами, як єврейсько-італійські та єврейсько-арабські, а й більшістю основних західних мов – від англійської, російської та німецької до італійської, французької та іспанської. Звісно, ці чужомовні літератури належать до відповідних національних канонів: португаломовні єврейські автори зробили внесок до португальської літератури, польськомовні – до польської тощо. Відтак, першими твори цих письменників читають носії відповідної мови як зразки меншинної літератури, наділеної певним етнічним колоритом; і лише потім, через переклад, читачі всього світу знайомляться з цими авторами радше як з єврейськими письменниками, ніж як із представниками конкретної країни. Визначальна подвійна ідентичність таких авторів (наприклад, єврейськобританські письменники) дає підстави зарахувати їх до міжнаціонального єврейського літературного канону». Узагальнюючи тему, Ілан Ставанс пише, що народ Книги є, насправді, народом книг, написаних різними мовами.
І далі автор статті цитує близьке йому означення Бааля Махшовеса: «Багато мов, одна література». Слідом подано огляд цієї літератури на п’яти континентах, об’єднаної тими чи іншими ознаками єврейської історії та культури. Імена ж авторів відомі в усьому світі: від Хаїма Нахмана Бяліка до Шмуеля Аґнона; від Шолом-Алейхема до Шауля Черняховського; від Гайнриха Гайне до Айзека Дізраелі; від Франца Кафки до Бруно Шульца; від Ісаака Бабеля до Урі Цві Ґрінберґа, від Анни Франк до Елі Візеля, від Альберто Ґершунова до Сола Белоу, від Бернарда Меламуда до Філіпа Рота…
Як на мене, ця концепція допомагає краще зрозуміти феномен літератур, які належать одночасно кільком культурам (інколи – цивілізаціям). І стосується це не лише єврейської, а й великої кількості літератур сучасного світу.
***
Ще одну тенденцію простежуємо в текстах книги – відмову від «священних корів кожної культури, кожної спільноти – національно-романтичних версій історії».
Так, С. Ілан Троен, автор розділу про поселення й державність у Землі Ізраїля (розділ 18) з іронією пише про традиційні тексти, що подають історію кібуців і починаються з історичного і природничого опису місця, де було створене поселення[…], відтак констатації, що це поселення було започатковане давніми євреями. […] Із залученням якомога більшої кількості біблійних, рабиністичних й археологічних джерел. […] Після зруйнування Другого Храму практично нічого не фіксувалось упродовж тривалого періоду мусульманського завоювання і контролю. Розповідь швидко жвавішає з прибуттям перших сіоністських піонерів, хоч би коли вони тут оселилися – чи у 1880-х, чи у 1950-х рр. Саме від того моменту множаться сторінки з історіями окремих людей і подій. Таким є «панівний наратив», до якого сучасні вчені ставляться з великим скепсисом.
Троен узагальнює: «сіоністська академічна історіографія зазвичай схилялася до уславлення радше колективних, ніж індивідуальних досягнень у великій драмі Повернення до Сіону». Натомість дійсність полягала в тому, що більшість євреїв, вихідців із середнього класу, прагнули жити й жили у містах, де з часом створили унікальні явища Тель-Авіва, Єрусалима, Хайфи…
Ґрунтовно та безкомпромісно автор статті висвітлює проблеми та протиріччя розвитку сучасного Ізраїлю. Суспільство розривають суперечності між спільнотами, що походять з різних регіонів світу, між релігійними та світськими громадами, між арабами та євреями, між людьми різних поколінь і різних статків… Словом, замість здорового й цілісного соціуму, який пророкували засновники сіонізму, перед нами постають держава і суспільство, які не уникнули протиріч світу та ще й додали до них специфічні проблеми арабо-ізраїльського геополітичного протистояння.
***
Зрозуміло, що чимало сторінок підручника присвячено дослідженням Біблії. Автор розділу «Тлумачення Біблії» Майкл Фішбейн так окреслює тему: «Класична і традиційна єврейська культура є засадничо книжною – сформованою, наповненою і трансформованою Письмом (єврейською Біблією) та його інтерпретаціями. Біблія завжди окреслювала правничі та інтелектуальні горизонти, хоча її прямі настанови були обмеженими, а подальші уточнення і коментарі – дуже розгалуженими. Відтак, Письмо є визнаним і безсумнівним осердям традиційного юдаїзму, а всі його частини визнано богоданими і священними».
Автор подає дуже стислу, але надзвичайно цікаву версію значення й інтерпретації Біблії в історії євреїв. Оцінюючи внесок учених ХХ століття він пише: «Протягом багатьох століть тлумачення єврейської Біблії передбачали роз’яснення, переклад, інтерпретацію та використання Письма всередині єврейської спільноти на різних історичних етапах; вони передбачали як розуміння тексту в межах його власної системи понять, так і його актуалізацію для потреб народу і його ідентичності. Життя, право, апологетика спиралися передусім на Письмо; його нові інтерпретації пропонували як знання про минуле та ідеали, так і надію на теперішнє й майбутнє. Отже, Біблійні інтерпретації формувалися для потреб євреїв та юдаїзму, а не були низкою документальних пам’яток з історії давнього Ізраїлю та Близького Сходу».
У цій статті подано юдейські інтерпретації «Книги книг». Проте у підручнику докладно представлено тенденцію наближення одне до одного сучасних юдейських та християнських академічних досліджень Святого Письма.
Біблійні теми є практично наскрізними для «Єврейської цивілізації» – від історичних текстів про відповідну добу до аналізу практично всіх теологічних тем, літератури, сучасного мистецтва…
***
Певен, що українського читача особливо зацікавить розділ «Поселення й державність на Землі Ізраїля».
Автор починає розділ з опису концепцій колонізації Палестини. Конфлікт навколо цих ідей стимулював появу багатьох видань про єврейську та арабську Палестину, які містять дослідження історичних та юридичних прав на ці землі, а також оцінки економічного потенціалу освоєння країни. Значна частина цих праць – міжнародні дослідження, які перебували в центрі уваги світової спільноти напередодні рішення про створення Держави Ізраїль.
У статті проаналізовано ідеології та практики дій єврейських партій і рухів, інституційного розвитку, стану соціальних та економічних проблем країни, динаміки арабо-ізраїльського протистояння. Окрему увагу приділено численним біографіям батьків-засновників країни, які успадкували давню заповідь, за якою царям належало бути книжниками й писати тексти – авторські версії подій. Проте набагато більш інформативними та об’єктивними є зібрані й надруковані документи сіоністських рухів майже з усіх країн Європи та Північної Америки. Окремо подано огляд історії імміграції, яку розглянуто не тільки і не стільки як суто романтичну ідею, а як важкий та непересічний, а часом і трагічний досвід низки поколінь. Доповнено картину оглядом антропологічних та соціологічних джерел з вивченням становлення окремих сіл і міст нової країни. Йдеться також про специфічний досвід адаптації в новій державі різних субетнічних груп як європейських, так і вихідців з Африки чи країн Близького Сходу.
Надзвичайно цікаво читати про історію кібуців, які еволюціонували від етапу втілення соціальної утопії до періоду кризи. Мовиться і про інституційну неконкурентноздатність кібуців у сучасній світовій економіці, і про нездатність кібуців сприяти становленню впевнених у собі, компетентних, незалежних особистостей, конкурентних у світі ХХІ століття.
У статті подано огляд інституційної розбудови ізраїльської івритомовної освіти, формування сучасної літератури та культури. Окремо досліджено творення національних міфів та співвідношення їх із подіями, що стали основою національної ідеології – Масада, історія Голокосту тощо.
Як і в багатьох інших розділах «Єврейської цивілізації» важливою складовою статті є огляд критичних та ревізіоністських концепцій теми. Автори цих публікацій наголошують на недостатньому осмисленні арабської складової історії країни, докладно аналізують основні протиріччя і конфлікти розвитку ізраїльського суспільства.
Надзвичайно важливий для українського читача і розділ 20, що розповідає про відродження івриту як розмовної світської мови в Державі Ізраїль. Спостерігаючи чергову кампанію, спрямовану на русифікацію України, вкотре переконуєшся, що досвід інших народів, зокрема (а може, й особливо) єврейського, треба вивчати і знати. Адже івритом, який протягом багатьох століть був лише мовою спілкування з Богом, сьогодні говорить увесь Ізраїль. І так не сталося само собою – це переможний результат спочатку піонерів, згодом – однодумців, а потому і всієї нації.
***
Окремо хотілось би звернути увагу на додатки до розділів – анотовані списки рекомендованої літератури. Інколи мені здавалося, що їх варто було б видати і окремо – як авторські бібліографічні посібники для всіх зацікавлених юдаїкою. Це тільки здається, що сьогодні потреба в таких списках мінімізується («Інтернет знає все») – найкращі експертні рекомендації переоцінити неможливо. Саме вони представлені у книзі. А інколи ще й так переконливо, що хочеться цитувати. Так, рекомендована література до розділу 2 «Бібліїстика та юдаїка» починається такими характеристиками: «Чудове потрактування зіткнення Гаскали з біблійною критикою можна знайти у Breuer (1996). У Carmy (1996) міститься цікаве обговорення останніх спроб ортодоксальних науковців упритул підійти до біблійної критики. Книга Фішбейна (Fishbane 1985) належить до класики біблійних студій; у ній доведено, що процеси тлумачення, характерні для постбіблійної літератури, можна виявити й у самій Біблії. Блискучий вступ до критики джерел написано Фрідманом (Friedman 1987). Чудовою антологією наукових есеїв є видання Greenberg (1995), а Greenberg (1984) – прекрасна збірка наукових статей на тему єврейської освіти. У Hayes (1999) містяться стислі біографії видатних бібліїстів та огляди головних тем у сфері тлумачення Біблії. Holtz (1984) – це популярний вступ до «великих книг єврейської традиції»; я, зокрема, рекомендую такі нариси: J. Rosenberg, «Biblical Narrative» (31–38); E. L. Greenstein, «Biblical Law» (83–103); M. H. Lichtenstein, «Biblical Poetry» (105–127); E. L. Greenstein, «Medieval Bible Commentaries» (213–259). Усі ці нариси містять вичерпну бібліографію. JPS Torah Commentary (1989–1996) – це відома серія коментарів до Тори, призначених для широкої єврейської аудиторії; вони синтезують традиційне вчення з сучасною наукою».
***
«Єврейська цивілізація» виходить українською мовою в часи плідного етапу розвитку української гуманітаристики. Та я певен, що серед блискучих чи просто добрих книг як вітчизняних авторів, так і перекладів останніх років і десятиліть Оксфордський підручник не загубиться. Навпаки, пророкую цій книзі гідне місце в бібліотеках інтелектуалів. Адже тема юдео-християнської цивілізації є однією з найважливіших у світі початку ХХІ століття.
***
І насамкінець: велика подяка всім, хто працював над книгою і зробив можливим її видання, в першу чергу, моїм колегам: Маргариті Єгорченко, Наталії Риндюк, Валерії Богуславській, Світлані Невдащенко».
https://djc.com.ua/public/fck_new_Userfiles/7d0bca60-153f-420a-be5b-ced54ac12523.jpg
